Читати книгу - "Сміттяр, Мар'яна Доля"

29.

Коли він переступив поріг батьківської квартири, родина саме збиралася вечеряти. Ерік переодягнувся, помив руки і також сів за стіл.

 - Ти не захворів? - спитала мама. - Щось вигляд у тебе не дуже.

 - Трохи застудився, - вже звично  викрутився хлопець.

Батько, як завжди, проводив "політінформацію", переказував останні новини, але Ерік його не слухав. Він не міг дочекатися, поки вечеря скінчиться і йому можна буде усамітнитися у своїй кімнаті.

Як тільки зачинив за собою двері, відразу ж дістав з кишені телефон і знайшов у адресній книзі ім'я Поллі. Йому страшенно хотілося почути її голос, і він одну мить вагався - чи не набрати номер дівчини, але все ж не наважився. Тільки написав смс:

"Привіт! Як справи?"

Відповідь прийшла за півхвилини:

"Нормально! А ти як поживаєш?"

"Та от, сиджу вдома, не знаю, чим зайнятися", - набрав Ерік.

"І вирішив попідбивати клинці до чужої дівчини?"

Ерік ще раз перечитав відповідь. Що трапилося? Вона образилась на нього з якоїсь причини? Ця фраза була зовсім не в стилі Поллі, складалося враження, що її написав хтось інший. Хлопець глибоко вдихнув і  все-таки набрав добре знайомий номер.

Після декількох сигналів він почув насмішливе: "Алло!"

Так, йому відповів саме Тед. Першим поривом Еріка було скинути дзвінок, але він розумів, що такий вчинок виглядатиме зовсім уже підозріло. Треба було знову прикидатися, грати роль, і хлопець подумав, як йому все це остогидло.

 - Привіт! А Поллі де? - спитав він спокійно, наче так і було треба.

 - Здорово я тебе надурив? - засміявся Тед. - Поллі в душ пішла, зараз повернеться. А ти що хотів?

 - Та вона мені обіцяла у понеділок принести одну книгу, вирішив нагадати, щоб не забула.

 - Ясно, я їй передам.

 - Ну тоді добре, відпочивайте!

 - І тобі солодких снів! - Тед поклав трубку.

**********

Ерік ліг на ліжко долілиць і накрив голову подушкою.  Не хотілося нічого - ні дивитися телевізор, ні вмикати комп'ютер, ні читати книги, які він приніс із собою, щоб готуватися до занять.  За вікном завивав вітер, лив дощ, і хлопцеві здавалося, що така сама негода зараз панує у його душі.

"Я аутсайдер, - подумав він. - Ні на що не здатний, нічого в мене не вийде. Це було смішно - думати, що я зможу чогось досягти. Всім наплювати на мене, і їй також. Їй особливо."

У цей час двері його кімнати відчинилися, і на порозі з'явилася бабуся. Ерік, хоч і не бачив її, бо все ще був накритий подушкою, упізнав за м'якими трішки човгаючими кроками.

 - Еріку, можна увійти? - спитала міссіс Пітерсон. - Вибач, що не стукаю, руки зайняті.

Ерік сів на ліжку і підмостив подушку собі під спину.

 - Заходь, ба, - сказав він. - Я, мабуть, трішки задрімав.

- Мама попросила віднести тобі чаю з малиною, сказала - ти захворів, - бабуся поставила тацю, яку несла в руках, на письмовий стіл та присіла на ліжко поруч із онуком. Її тепла долоня, що пахла ваніллю та м'ятою, торкнулася Ерікового чола.

 - Наче температури немає. Але очі в тебе блищать. Може, ще аспірин принести?

 - Не треба, чаю вистачить. Дякую!

Він раптом, як у дитинстві, притулився до бабусі і поклав голову їй на плече. Вона жартівливо  скуйовдила йому волосся.

 - Здається, ти став ще вищим. - сказала міссіс Пітерсон. - А може, це я  відвикла від тебе, поки ти був у гуртожитку.

 - Бабусю, у мене так усе складно в житті, -  несподівано для самого себе зізнався Ерік.

 - А  тут часом не  замішана котрась дівчина? - поцікавилася бабуся з лукавою посмішкою.

Ерік промовчав. Він заплющив очі - ще одна зовсім дитяча звичка - коли хотів заховатися від когось, то вірив, що замружившись, дійсно може стати невидимим.

 - Не хочеш - не говори, - місіс Пітерсон подала йому чашку з чаєм. - Але пий швиденько, поки не вичах.

Він послухався. І так, немовби цей чай був якийсь чарівний, смуток та тривога поступово стали полишати його.

 - Батько тобою задоволений, - сказала бабуся. - На цьому тижні ти став першим за рейтингом у своїй групі.

Ерік від здивування аж похлинувся.

 - Першим? - недовірливо перепитав він. - Ти впевнена?

 - Ну звісно, старечою деменцією я ще не страждаю, - трішки ображено, але насправді з гордістю відповіла міссіс Пітерсон.

***********

 - Теде, як це ти умудрився стати першим у групі? - здивовано спитав Ерік уранці в понеділок, коли вони знову зустрілися в парку. Дощ уже не накрапав, але хмарилося та, як і раніше, було вітряно.

 - Треба вміти, - усміхнувся Тед краєчком губ. Він зробив красномовний жест, потерши великим пальцем правої руки об решту пальців.

 - Ти що, заплатив комусь?

 - Ага, куратору. А що? Чого я маю вчити ту всю фігню, котра мені в житті не знадобиться?

Ерік спантеличено мовчав. Він навіть не знав, що таке можливо.

 - Я там тобі трохи грошей перекинув на картку. - Тед плеснув його по плечу. - А то раптом захочеш  собі дівчину підчепити, зводити кудись...

При згадці про гроші Ерік подумки порахував до десяти, а потім сказав:

 - Ти ж обіцяв подарувати мені мотоцикл, правда?

 - Ну, звісно... А що таке, тобі цього мало?

 - Ні, все нормально. Але, якщо я зараз захочу його продати, ти не заперечуватимеш?

Тепер уже Тед здивовано витріщився на товариша.

 - А що трапилося? В борги якісь вліз?

 - Ну, можна й так сказати... Я програв трохи... в карти.

Чергова брехня, вже невідомо яка  за рахунком, пролунала дуже правдоподібно.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍