Читати книгу - "Ефект метелика, Марія Акулова"

— Але Пір… — Настя не договорила, зупинившись. Стало соромно. У тому, що Пір міг збрехати — зараз сумнівів немає, але вона чомусь про подібне навіть не подумала, версія про те, що Імагін хотів її звільнити, колись так органічно вписалася в її уявлення про нього. Схоже, з усіх боків помилкове й упереджене уявлення. — Вибач. Те.

— Вже усі карти показуй. У чому ще завинив?

— Ні в чому, вибачте.

У розмові настала пауза — незручна, негарна, точно зайва. Настя опустила очі, вважаючи за краще розглядати чоловічі черевики, а Імагін дивився на неї й мовчав. Добре, що ця вічність тривала не так довго.

— Добре, тоді до справи. Про телефон запам’ятала?

Настя кивнула.

— Якщо що, зателефонуєш?

Знову кивнула.

— По підворіттях лазити не станеш?

Кивнула.

— Повечеряти після мого повернення погодишся?

Кивнула, зрозуміла…

— Ні! — у відповідь на її лютий погляд, Імагін тільки усміхнувся.

— Ось скажи мені, що такого жахливого трапиться, якщо ми повечеряємо?

— А чому ви так завзято намагаєтеся затягнути на вечерю звичайну дівчину, яка вже не один раз сказала, що ніяких вечер не хоче?

— Напевно, тому, що дівчина не настільки звичайна. І вона мені подобається, але вона мене боїться.

— Боїться, — заперечувати очевидне Настя не бачила сенсу. — І тому ні. Не знаю, чому терплю ось це, — вона помахала телефоном, — але просто дочекаюся, коли вам набридне, сподіваюся, це станеться скоро, а ніяких сніданків, обідів і вечер не буде…

Звично сперечатися Імагін не став, просто знизив плечима — мовляв, можеш думати, що хочеш, а ми ще подивимося…

— До побачення, — розвивати тему Гліб теж не поспішав, а просто стояти й дивитися на нього, було б дивно. Цікаво, але дивно.

— Бувай, — тільки піти з миром їй не дали, проходячи повз чоловіка, Настя відчула ледве відчутний ляпас по п’ятій точці.

Обернулася вона знову розгублена.

— Брати слухавку, Анастасіє, потрібно з першого разу, усвідомили? — а Імагін відверто сміявся, схиливши голову. Якби накинулася дівчина на нього з кулаками, з легкістю подолав би супротив, а потім розсміявся з новою силою.

— Моєму братові чотирнадцять… — на обличчі Імагіна з’явилося здивування. — Ось вони висловлюють свою симпатію до дівчаток приблизно так само. Ви коли подорослішаєте?

— Якщо нам подобаються дівчатка, Анастасіє, то ми поводимося однаково і в чотирнадцять, і в двадцять вісім.

— Отже, ніколи… — Настя спробувала окинути чоловіка максимально зневажливим поглядом. А потім відвернулася, прямуючи кудись… А не важливо куди. Не важливо, що до метро в іншу сторону, а до кафе — теж в іншу. Важливо, що гордо й до нього спиною.

— Якщо погодишся повечеряти, обіцяю — обговоримо це питання! — Імагін крикнув їй навздогін. І голос його не звучав принижено або ображено. Він був задоволений, втім, як і сама Настя.

На обличчі наполегливо розпливалася усмішка, яку треба б побороти, але ніяк… І де той чоловік із важким поглядом? Чи це він? Просто такий різний? Вкрай дитячий і безмежно серйозний?

Її особистий 'В разі потреби'. Настя прискорила крок, продовжуючи відчувати погляд Імагіна. Мабуть, якби була метеликом, відпружинилася б від землі, злітаючи у вабливе небо.

***

У кафе вона не повернулася, поїхала відразу додому, а потім довго сиділа, дивлячись у монітор ноутбука, то нерозумно усміхаючись, то стаючи не просто серйозною — відчайдушно сумною. У дівочій голові проходила неймовірна боротьба.

Є чоловік, якого вона цікавить. До того ж цікавить сильно і вже досить давно. Настільки, що він піклується про її безпеку. Цей чоловік не зробив ще нічого поганого. Небилиці про те, що хотів її звільнити, виявилися нісенітницями Пампушка, погляди… він же не винен, що його погляди так подіяли. Розмова на святкуванні дня народження Метелика… Адже це нормально, що чоловікові, який відчуває симпатію до дівчини, не подобається, що вона крутиться напівоголеною перед п’яною юрбою, і пропозиція його нехай була двозначною, але мала на увазі не те, про що подумала Настя. Крім того, він її дійсно врятував, і тепер… Ніхто й ніколи ще не дбав про неї так само. Дарували квіти — так, водили в кафе, кіно й ресторани — так. Кричали пісні під вікном — теж так, навіть на асфальті серця малювали й дурості різні, але ніхто не займався подібним. Та й сам він… Настя знову заплющила очі, пригадуючи обличчя Імагіна — серце звично прискорилося. Як би вона не намагалася чинити опір і відмовлятися — він теж змушує дівчину відчувати щось до себе. Коли взяв за руку — було приємно, дістати нижче спини — не образливо й не так обурливо, як Настя спробувала показати. Ну й чому вона тоді так наполегливо опирається?

Запитання вкотре залишилося без відповіді. Насті здавалося, що вона просто не може… Ну не може дозволити собі підпустити цю людину ближче. І справа не стільки в тому, що все неодмінно закінчиться — його перемогою і її розбитим серцем, проблема набагато глибше, десь на рівні інтуїції, підсвідомості. Там стоїть 'стоп', який не зрушити. Тому, краще, щоб їй не довелося телефонувати, а Імагін, повернувшись, забув про те, що на планеті існує така Настя Веселова, яка викликає в ньому жваву цікавість. І ще добре буде, якщо він все рідше з’являтиметься в Метелику, а вона сама знайде нарешті щось інше.