Читати книгу - "Моя не маленька слабкість, Талі Верне"

Розділ 19. Данило ч.2

- Що ти верзеш? Думаєш я погоджусь на це? - Звісно, це був хороший план, проте я не міг на це погодитись, мені потрібні живі обоє.

        - В тебе немає виходу, брат, якщо ти хочеш отримати її живою. Я чув, що ти зізнався їй, тому буду вважати, що це мій вклад у ваші стосунки. Ти витягнеш її, навіть, якщо мені доведеться там впасти. - Він говорив це настільки буденно, що мені хотілося вбити його тут і зараз.

        - Ти баран, але тільки ти здатен пожертвувати собою, заради людини, яку вперше бачиш. Я ціную це, брат. - Ми дивилися один одному в очі і я бачив там відданість.

        - Ага, я знаю, що якби довелося - ти б вчинив так само.

        - Про що мова? Звісно, що так.

        Ми їхали мовчки, чим ближче ми були до місця утримання Лани, тим страшніше мені було. А раптом ми не зможемо? Вперше, я відчував брак сил і впевненості. Я боявся. Коли ми приїхали, я діяв холоднокровно. Спочатку стояли охоронці, не знаю, де Даценко набрав цих ідіотів, але вони навіть не встигли вийняти свої пістолети, як вже лежали кожен із кулею в лобі. Здавалося б, частина роботи зроблена,  але на душі було неспокійно. Ми з Артемом кивнули один одному і тихенько почали підступати до закинутого складу.

        На нашій дорозі не зустрілося більше охоронців. Самовпевнений індюк цей Даценко, адже вважає, що здатен виграти цю війну. От тільки ми тут для того, аби розчарувати його. Артем підходив все ближче до дверей, але я дав йому знак не вибивати їх. Моя поява мала стати для старого несподіванкою, адже, як сказав Артем, той дуже сильно постарався, аби сховати їх. Дуже хитрий план, проте він з самого початку був приречений на провал, не з тими він зв’язався.  Коли я почув голос Лани за дверима, мені ніби зірвало всі запобіжники. Я вибив двері ногою і побачив її побиту, в цей момент мені хотілося вбити Даценка. Цей кретин підняв її і підставив ножа їй до горла. Я поглянув на Лану і зрозумів, що це кінець. Вона була в порваному одязі і зі слідами чоловічого задоволення на ньому. Її зламаний ніс і розбиті губи говорили мені про те, що це, мабуть, отримано через її опір. А ще вона дуже важко дихала, ймовірно, їй зламали ребро, а, може, й не одне.

        - Прибери від неї свої брудні лапи, - я направив дуло пістолета на Даценка, проте він тільки міцніше притиснув ножа до неї, - ти повний виродок, Даценко, і за те, що ти зробив з нею, будеш вмирати довго і в муках.

        - Думаєш ти Бос? Не забувай, це моя донька і те, як вона проведе це життя, вирішувати тільки мені, - мої щелепи заходили по обличчі, мені хотілося вже пустити кулю в нього, проте я не хотів, щоб Лана постраждала. Спочатку витягнути її, а вже потім прикінчити його.

        - Ти нізащо більше не побачиш її, а тим більше не торкнешся, - я кивнув Лані, що все добре, а сам знову глянув Даценкові в очі. - Знаєш, я думав, що гірше мого старого на цьому світі не існує, але ти його переплюнув.

        - Говори, що хочеш, Данило, але вона сьогодні не вийде звідси живою. Або ти, або вона. Вибирай. - Вона своїм поглядом просила не робити цей вибір, благала, забиратись звідси. Але я не міг. Я вже зробив цей вибір. Тут почався план Артема.

        - Тут тільки один буде переможцем, і це не ти Даценко. Відпусти Лану, - Артем вийшов вперед, він не боявся за себе, йшов повільно, аби не нашкодити Лані. В її очах була паніка і страх, я думаю, що це було через Артема, вона дивилась йому в очі і тепер вже не вірила в те, що відбувається. - Знаєш, я все думав, який він мудак, що заради задоволення власного хворого его здатний псувати бізнес іншим. Знаєш, що дивно, Даценко? - Артем підступав все ближче, а я мовчки стояв в очікуванні, мені потрібно було виграти можливість забрати Лану. - Що в такого мудака, як ти, є така прекрасна донька, хіба не диво? Спочатку я недооцінив її, проте вона гідний суперник. І що вкрай цінно, заради того, аби врятувати того, ким дорожить - вона ладна віддати своє життя. - Це була правда, я бачив, як кожне слово втрапляло в свою цілю, Даценко морщив своє обличчя з кожним словом.

        - В ній тече моя кров! - Даценко думав, що це може стати вагомим аргументом, або, що в якийсь момент Лана передумає. - Вона моя власність!

        - Помиляєшся, - Артем підступав ще ближче, а я побачив, як ніж, приставлений до шиї Лани, пробив шкіру і потекла кров. Паніка в її очах була настільки явною, що я відчував її на смак, так само, як і страх. Не за себе, а за нас. - Лана належить тільки собі, - продовжував Артем, - послухай, вирішуй свої проблеми, як дорослий хлопчик, навіщо тобі втягувати в чоловічі ігри жінку?

        - Ти хочеш по-дорослому? - Я бачив, як Даценко відпускає ніж, проте я знав, що зараз буде щось, чого ми явно не очікуємо. В той момент, коли Артем хотів вихопити і врятувати Лану, отримав кулю в плече.

        - Ні, - Лана кричала дивлячись на падаюче тіло Артема. Я знав, що куля пройшла на виліт і зараз не несе небезпеки для нього, проте тепер в цій грі залишилось двоє. - Артеме, ти мене чуєш? - Прокричала до нього рисеня. Дивно, як швидко людина може забути, яким було їхнє знайомство. Тепер в гру вступав я.

        - Лано, з ним все буде гаразд, твоєму батькові потрібен тільки я. - Я направив дуло свого пістолета йому в голову і тільки промовив. - Відпусти її!

        - Ні, тепер, коли ви тут двоє, ти побачиш і відчуєш, як воно - втрачати тих, кого любиш. - Я не встиг нічого сказати, цей мудак встромив ножа і живіт Лани. Вона зморщила свого зламаного носа, по її щоці стекла скупа сльоза і погляд почав розсіюватись. Моя реакція стала миттєвою, єдине, що я зробив - натиснув на курок. Куля влетіла в череп цього покидька. Це не та смерть, на яку він заслуговував, проте життя Лани було для мене зараз важливіше. Я підбіг до неї і вхопив її на руки.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍