Читати книгу - "Місто дівчат"

відповіла вона. — По-моєму, ти стараєшся затягнути мене в ліжко.

— Непотріб на двадцять чотири карати. І ти це знаєш.

— Та вже кажи як є, Біллі. Перестань мені лестити.

— Артистки ще можуть бути, бо до них вимога лиш одна: добре виглядати, — сказав він. — Можемо їх залишити. А от актори паскудні. Треба десь дістати нові таланти. Танцівниці досить милі й усі як одна виглядають так, ніби виросли в поганих сім’ях, і мені це подобається… але вони так незграбно танцюють. Це нікуди не годиться. Мені до вподоби їхні вульгарні личка, але краще хай стоять позаду, а наперед поставимо хлопців і дівчат, які дійсно щось уміють, щонайменше шістьох. Наразі є тільки один танцюрист, який вимахує ногами на сцені так, що мене від цього не верне, — і це отой красунчик Роланд. Він прекрасний. І я хочу, щоб усі решта були його рівня.

Роланд так зачарував дядька Біллі своєю харизмою, що той хотів було написати для нього окрему пісню під назвою «Може, на флоті» — про хлопця, який у пошуку пригод хоче піти служити на флот; але насправді то було б хитрим і завуальованим натяком на Роландову очевидну гомосексуальність. («Це буде щось на кшталт “Ти найкращий”», — пояснив нам дядько Біллі. — Така собі двозначна пісенька».) Проте Олів відразу зарубала цю ідею.

— Чому, Олів? Ну давай! — намагалася вмовити її тітка Пеґ. — Звучить весело. Жінки й діти все одно не вловлять натяку. Це ж має бути пікантна історія. Нехай хоч раз буде з родзинкою!

— Та родзинка затверда для пересічного глядача, — винесла свій вердикт Олів, і на тому все скінчилося: Роланд залишився без пісні.

 Мушу сказати, що Олів зовсім не подобалася наша затія. Вона була єдиною людиною в «Лілеї», яку дядько Біллі не зміг заразити своїм ентузіазмом. Вона скисла ще того дня, коли він приїхав, і відтоді її настрій не поліпшувався.

Чесно кажучи, її суворість почала мене неабияк дратувати. Вона скиглила за кожну копійку, позбувалася всього, що здавалося непристойним, сліпо дотримувалася своїх непорушних звичок, відкидала всі дотепні ідеї, що їх пропонував дядько Біллі, безперестанку до всього чіплялася і взагалі — псувала весь запал і веселощі, тому це ставало просто нестерпно.

Ось, скажімо, той намір дядька Біллі найняти ще шістьох танцюристок і танцюристів, окрім тих, що зазвичай виступали на сцені. Тітка Пеґ підтримувала його руками й ногами, натомість Олів назвала це «даремною метушнею».

Коли дядько Біллі заперечив — мовляв, зі ще шістьма танцюристками й танцюристами наш спектакль стане справжнім шоу, — Олів відповіла:

— Ще шість хлопців та дівчат захочуть грошей, яких у нас і так нема, а спектакль від того ні виграє, ні програє. Ми тільки за репетиції платимо по сорок доларів на тиждень. А ти хочеш ще шістьох привести? І де я, по-твоєму, маю набрати на них усіх грошей?

— Як нічого не потратиш, Олів, то й нічого не заробиш, — зауважив дядько Біллі. — Я тобі позичу.

— Ця ідея мені ще менше подобається, — сказала Олів. — Та й не вірю я тобі. Пам’ятаєш, що сталося в Канзас-Сіті тридцять третього року?

— Ні, не пам’ятаю, — відказав дядько Біллі.

 — Ну звісно, що ні, — втрутилася в розмову тітка Пеґ. — А сталося ось що: ти показав мені й Олів дулю з маком. Ми орендували величезну концертну залу для грандіозного спектаклю з піснями й танцями, що його я мала для тебе поставити, ти найняв десятки місцевих, записав усе на моє ім’я, а потім чкурнув у Сен-Тропе на турнір із гри в нарди. Я мусила витратити все до копійки з банківського рахунку нашої трупи, щоб зі всіма розрахуватися, а ти зі своїми грошиками кудись повіявся на цілих три місяці.

 — Люди добрі, Пеґсі, таке враження, що то був невідомо який злочин.

— Та я на тебе не ображаюся, звісно, — тітка Пеґ уїдливо посміхнулася. — Знаю, що ти жити не можеш без тих своїх нардів. Проте Олів має рацію. «Лілея» ледве тримається, щоб не залізти в борги. Ми не можемо ризикувати з цією виставою.

— І тут я з вами, ясно, не погоджусь, — мовив дядько Біллі. — Бо якщо ви, леді, бодай раз ризикнете, я допоможу вам створити спектакль, який люди хотітимуть дивитися. А спектаклі, які люди хочуть дивитися, заробляють гроші. Не можу повірити, що через стільки років я мушу нагадувати вам, як працює театр. Тільки, Пеґ, не треба на мене накидатися. Якщо приходить рятівник, у нього не метають стріли.

— «Лілея» не потребує порятунку, — сказала Олів.

— Потребує, Олів, ще й як потребує! — відповів дядько Біллі. — Подивися на цей театр. Тут усе треба ремонтувати й оновлювати. Та у вас тут досі гасові лампи. Щовечора зала заповнена всього на чверть. Вам потрібен хіт. Дайте мені його для вас створити. З Едною ми маємо шанс. Тільки халявити не можна. Якщо до нас прийдуть критики — а я їх точно сюди приведу, — ми не можемо собі дозволити, щоб Една була на висоті, а все решта виглядало задрипано. Ну ж бо, Пеґ, не будь боягузкою. І не забувай: ця вистава не забере в тебе стільки сил, як всі решта, бо я, як у старі добрі часи, допоможу тобі її зрежисувати. Давай, люба, скористайся своїм шансом. Варіантів два: або ти далі ставитимеш свої халтури й повзтимеш у бік банкрутства, або ми влаштуємо щось грандіозне. Раджу таки друге. Ти ж ніколи не трималася за гаманець. Спробуймо. Ще один-єдиний раз.

Тітка Пеґ завагалася:

— Може, наймемо бодай чотирьох додаткових танцюристок і танцюристів, Олів?

— Не піддавайся, Пеґ, — сказала Олів. — Ми навіть двох не можемо собі дозволити. Хочеш, покажу тобі нашу бухгалтерію?

— Ти занадто переймаєшся грошима, Олів, — зауважив дядько Біллі. — Як завжди. Гроші — не найважливіша річ на світі.

 — Так казав Вільям Акерман Б’юелл III з Ньюпорта, Род-Айленд, — мовила тітка Пеґ.

— Дай спокій, Пеґсі. Ти ж знаєш, що я ніколи не переймався грошима.

— Еге ж, ти точно ніколи не переймався грошима, Біллі, — сказала Олів. — Точно не так, як переймаємося ними ми — ті, що з якогось дива не народилися у багатій сім’ї. А найгірше те, що через тебе й Пеґ ставиться до них байдуже. Звідси всі наші біди, і я не дозволю, щоб це повторилося.

— Грошей завжди всім вистачало, — відказав дядько Біллі. — Не будь такою капіталісткою, Олів.

Тітка Пеґ розсміялася й навмисно голосно шепнула мені на вухо:

— Твій дядько Біллі вважає себе соціалістом, дитинко.