Читати книгу - "Акрополіс 2 - врятуй, якщо зможеш , Влад Вірт"

— Ще на етапі створення Гри, Брати змогли переконати Булі, Ультрака та інших у тому, що коли людям, буде відкрито правду,  вони можуть відреагувати «неправильно» і спробують забрати контроль над Грою, або навіть їх усіх знищити. Саме тому для джинів, окрім кібернетичних розумів, були введені подібні обмеження.

З цих же причин лабораторія по розробці та виготовленню даних модулів знаходиться в прихованій локації, звідти вони одразу попадають на склад, розміщений у самому центрі Тетраедра, доступ до якого, контролюється Братом. І перед тим, як відправити мене на завдання, наш «друг» був настільки люб’язним, що особисто провів мене до нього, а потім довго все показував та розповідав, що тут до чого, тож я встигла непомітно поцупити декілька цікавих модулів. 

— І що дає, твій модуль викривлення?

— Це свого роду якір, що дозволяє миттєво перемістити до себе два десятки гравців чи НПС, нікнейми яких занесені до його скриптів. Ось тримай, — дівчина простягнула кристал, — Брат усе ще боїться, що ти можеш стати на заваді його планові, а тому, як тільки-но деактивуєш модуль реновації, він знайде тебе і прийде особисто, аби вбити. А коли він з’явиться, тобі тільки і треба буде, що натиснути на одну з граней кристала відмічену чорною цяточкою.

— Гарний, план, — з іронією промовив я, пам’ятаючи, що катана в моїй кишені все передає братові. — Але, здається, вбивство Ультрака не минуло для тебе безслідно й разом зі знаннями тобі передалось його безумство. Алісо, для того, аби перемогти Брата двох десятків НПС буде замало.

— Можливо, серйозно промовила Аліса, але ми маємо, хоча б спробувати. Не думаю, що після виходу оновлення в моєму житті залишиться, хоч якийсь сенс. НПС, вони лише імітують поведінку людей і тепер я це бачу особливо чітко. 

— У смерті його немає тим паче, а тому моя відповідь ні.

— Ні? — голос Аліси звучав розчаровано.

— Ще раз повторю, ні.

— Ну й навіщо тоді ти сюди прилетів?

— Просто хотів тебе побачити, — покосився я на Булі прикидаючи, чи встигну дістати з кишені катану та активувати її, перш ніж ця триголова махіна розірве мене й із сумом змушений був констатувати, що не встигну. Та й без дестракта, смерть Аліси може  виявитися марною, я не маю право ризикувати, доки Вероніка знаходиться у руках Брата.

— Побачити! — Аліса аж підскочила, здавалось, дівчину усю трясло від гніву, — тобі що тут, жарти?! Джин може повторити напад на Тортугу будь-якої хвилини, а я витрачаю час на те аби подолати пішки сотню поверхів у низ і все це заради того, щоб один ідіот просто мене побачив? Хоча, чого це я, ви ж чоловіки - усі  егоїсти, - зробив глибокий вдих аби заспокоїтись промовила моя подружка.

  - Добре, Ікаре, не хочеш допомагати, не треба, сама впораюсь, але ти залишатимешся  тут, доки я не придумаю, що з тобою робити. - і розвернувшись, Аліса пішла до виходу.

- А як щодо мого рюкзака? - окликнув я дівчину, коли вона вже потягнула за ручку дверей.

- Побуде поки в моєму кабінеті, сам знаєш, Тортуга таке місце, де нічого не можна залишати без нагляду, а тим паче речі друзів, - і дівчина вийшла.

Ледве за Алісою закрилися двері, як Булі теж зник, ніби розчинившись у повітрі, знову залишаючи мене на самоті. Зачекав хвилин десять, аби бути впевненим, що дівчина вже точно не повернеться, я активував катану. 

Лезо клинка виглядало гострим, але треба було перевірити його на практиці. Легкий змах і символи на клинку спалахують яскравим сяйвом та  гаснуть, а стілець розділяється на дві частини, ніби був зроблений із пап’є-маше. Я з повагою подивився на катану, треба бути із нею обережнішим, а то з легкістю можна собі щось відтяти й не помітити одразу.

Крадучись підійшов до дверей і приклав вухо, тихо, проте це нічого не означає. Я пам’ятаю, наскільки вишколені атоли, вони можуть вмирати, не видаючи ні звуку.

Легенько постукав, знову нічого, тоді спробував трішки сильніше й одразу почув легкий гул сервоприводів. Повторив подібну маніпуляцію ще декілька разів і кожного разу звук був, ніби один той самий, а це означає, що там за дверима, лише один охоронець.

Десь глибоко в душі промайнула образа, невже Аліса настільки мене недооцінює? Але я на кореню задавив подібні думки, тут навпаки, треба радіти, що мені не доведеться протистояти цілому взводові атолів принаймні не з однією катаною у руках.

Став у притул до стіни, я щосили грюкнув у двері. На тій стороні почувся чіткий гул сервоприводів і навіть тупіт важких металевих чоботів, але в середину так ніхто не увійшов. Що ж я вмію бути наполегливим, а тому починаю без зупинки гупати у них.  

Нарешті, масивні металеві двері подались назовні й в кімнату увірвався атол і розгублено почав вертітися на місці намагаючись зрозуміти, куди я зник. 

Я теж розгубився, оскільки увесь екзокостюм НПС світився зеленим. Це що за чудо-зброя така, для якої костюм середнього класу захисту був не міцнішим за фанеру. І все ж я завдав удару раніше, ніж сенсори атола виявили мене. Хамелеон спав одразу, але воїн, так нічого вдіяти не встиг. Катана розрізала  металевий костюм, немов стару бляшанку, розсікаючи бійця Аліси навпіл.