Читати книгу - "Шоумен, Саймон Шустер"

процес прийняття законів усе одно займав вічність. Тижні дебатів, тисячі поправок, безконечні чвари через термінологію та деталі.

— Усім треба обговорювати все неймовірно довго, — обурювався Зеленський.

Він намагався прискорити процеси, казав депутатам:

— Працюйте! Зайшли до зали голосувати — тож голосуйте, подобається вам закон чи ні.

Даремно. Правила не піддавалися змінам.

У міжнародних справах система була ще хитромудрішою, і епопея з імпічментом розбила на друзки віру Зеленського у своїх очікуваних союзників.

— Я не довіряю геть нікому, — зізнався він. — Скажу чесно. Політика — це вам не точна наука. Ось чому в школі я любив математику. У математиці все зрозуміло. Можна розв’язати рівняння зі змінною, з однією змінною. Тут натомість — самі змінні, серед них і політики нашої країни. Я не знаю цих людей. Не можу зрозуміти, із якого тіста вони зліплені. Ось чому думаю, що довіряти не можна нікому. Кожен має свій інтерес.

Трамп від самого початку знав, що Україна воює з Росією, що українські солдати сидять в окопах на Донбасі, перебувають під вогнем снайперів, сплять у багнюці. Знав, що люди там гинуть, — і все одно вирішив заблокувати військову допомогу, необхідну Україні для захисту.

— Не хочу, щоб нас сприймали як прошаків, — відповів Зеленський на моє запитання щодо заблокованої допомоги. — Однак зрозумійте: ми у стані війни. Раз ви наші стратегічні партнери, то не маєте нічого нам блокувати… Як на мене, йдеться просто про чесність.

Коротка затримка військової допомоги сама по собі не завдала Україні великої шкоди. Утім, Трамп завдав величезної шкоди репутації України. Невпинні балачки Трампа про корупцію дали зрозуміти світовим фінансовим установам, що новий уряд в Києві — партнер ненадійний.

— Негативнішого сигналу годі й уявити, — провадив Зеленський. — Начебто легко сказати, скомпонувати слова у речення: «Україна — корумпована країна». Сказали, та й по тому. Тільки справа тут не завершується. Цей сигнал чують усі. Інвестори, банки, зацікавлені сторони, компанії, американські, європейські, компанії, які мають в Україні іноземний капітал. Цей сигнал звучить для них так: «Стережіться, не інвестуйте». Або: «Тікайте звідти».

Не менш шкідливе послання про Україну отримали й політичні лідери світу. Трамп використовував її як пішака, і тільки суміш везіння та стійкості допомогла Зеленському уникнути долі Трампового поплічника. Після такого досвіду Зеленський сприймав світ по-іншому. Відчув, як непросто керувати країною, затиснутою між великими світовими державами.

— По суті, між імперіями: Сполученими Штатами, Росією, Китаєм.

Він сподівався заслужити їхню повагу як рівний, а найкраще, на що наразі спромігся — це маневрувати між ними й не давати себе розчавити. Не про таку роль мріяв Зеленський для себе та своєї країни.

— Я б не хотів, щоб Україна була фігурою на мапі, на шаховій дошці великих світових гравців, щоб нас по ній жбурляли, використовували як ширму, як засіб в оборудці, — казав він. — Хочу, щоб Україна мала свободу вибору.

Якщо перші шість місяців на посаді й навчили Зеленського чогось про світ, то це був урок того, як легко змінюються альянси.

— Тож на запитання, кому я довіряю, я дав вам чесну відповідь: нікому.

ЧАСТИНА III

РОЗДІЛ 11. ЦЕРКОВНЕ ПОДВІР’Я

До появи російських військ містечко Буча на західній околиці Києва, охайне та зелене, процвітало, його нерухомість мала великий попит у молодих пар, які досягли успіху в столиці та прагнули для своїх дітей більше простору та чистішого середовища. Поїздка до Києва навіть запрудженим шосе забирала менш як годину. Буча мала хороші школи, чи не найкращі в області — зокрема, школу на вулиці Вокзальній; пропонувала чимало місць для відпочинку на вихідні та свята, тут можна було погуляти та покататися на велосипеді пишними парками, закинути дітей до літнього табору чи відвести до мотузкового екстрим-парку «Шалена білка». У киян із різних поколінь слово «Буча» будило спогади про літо в селі. На початку двадцятого століття тут була дача Михайла Булгакова, навіть збереглася стара світлина — засмаглі та усміхнені брати й сестри письменника в заквітчаному садку. Моя бабуся дівчинкою проводила в Бучі кожне літо, завжди згадувала будинок із широкою верандою, який винаймала там наша родина, господарських кіз на подвір’ї та ягоди, із яких у літній кухні варили варення. То було наприкінці 1930-х, незадовго до того, як увірвалися нацисти й окупували Бучу та решту України. Проте в далекі передвоєнні літа не було для моєї бабусі місця безпечнішого за те подвір’я.

Коли взимку 2022 року почалася наступна велика війна, Буча знову сприймалася настільки захищеною та віддаленою, що багато людей виїхало до неї з Києва — перебути, перестрахуватися. Попередження, які доходили до народу, не містили детальних прогнозів, що їх чув від американців Зеленський, — про оточення Києва та колони танків із Білорусі.

Припущення, ніби Буча може стати ареною бойових дій, видавалося киянам абсурдним — так само ймовірним, як ракетний обстріл Буковеля. Навіть коли зранку почалися бомбардування, бучанський священник Андрій Галавін не став скасовувати богослужінь у церкві Святого апостола Андрія Первозваного, яка тягнеться золотими банями в небо з пагорба неподалік міської ради.

Молодий худорлявий протоієрей з вродливим обличчям і втомленими очима чув вибухи з летовища у Гостомелі, який межує з Бучею на півночі, і бачив над головою силу-силенну російських гелікоптерів. За словами священника, захисники збивали гелікоптери в такій кількості, що небо тієї ночі палахкотіло червоним полум’ям. Треба мати лише мапу та трохи аналітичних здібностей, аби здогадатися, що Буча в небезпеці[150].

— Ми були воротами до Києва, — казав отець Андрій.

Перша група російської військової техніки зайшла в центр міста вранці 27 лютого і зайняла позиції на вулиці Вокзальній. Звідти розосередилася й почала стріляти навмання. Один залп влучив у церкву Святого Андрія, залишив у її зовнішніх стінах глибокі рани. Насосну станцію, яка подавала в місто воду, пошкодило вибухом. Однак ту першу хвилю навали швидко відбили. За кілька годин увірвалися українські бійці та знищили російську колону за допомогою ударних дронів і ручних гранатометів, лише каркаси російської техніки курилися поруч зі школою. Перемога дала мешканцям кілька додаткових днів для евакуації, і багато хто через саморобний міст вирушив пішки до Києва.

У перші дні березня росіяни повернулися в значно більшій кількості, і почалася місячна окупація Бучі. У місті залишилося кілька тисяч мешканців, багато літніх; вони ховалися в будинках або в підвалах. Постачання води та електрики не було, на початку весни температура здебільшого опускалася значно нижче нуля. Священник інколи ходив до церкви — взяти свічок або помолитися;