Читати книгу - "Шоумен, Саймон Шустер"

заяви про розслідування, — і побачив президента у жалюгідному стані. Не минуло й трьох місяців каденції, а він уже мав виснажений вигляд, наче вимоги та небезпеки цієї посади висмоктали з нього всі сили. Поглянувши на заяву, Зеленський скривився й запитав:

— Дійсно маємо це робити?

У чернетці не називався ні Гантер Байден, ані «Бурісма», і Новіков запевнив шефа, що з такими недомовками ніхто не звинуватить Київ у втручанні в американську політику.

— Боронь боже згадувати «Бурісму», — пригадує Новіков відповідь Зеленського. — Це наш туз у рукаві, зіграємо його лише тоді, коли вже не матимемо інших карт.

Незабаром варіанти закінчилися. Видання Politico 28 серпня 2019 року оприлюднило новину про те, що Трамп заблокував 250 мільйонів доларів військової допомоги Україні. Тепер для Зеленського на кону стояло набагато вище, ніж будь-який візит до Білого дому. Трамп вирішив залишити Україну на милість Росії, відрізати від необхідної для захисту допомоги. Команда Зеленського більше не могла тягнути час і ухилятися, вони вирішили оголосити про розслідування, що його прагнув Трамп, під час інтерв’ю CNN. Однак їх зупинив потік новин, що хлинув того тижня з Вашингтона. Лідерів Конгресу обурило рішення Трампа заблокувати допомогу. Інформатор із Білого дому написав скаргу, в якій звинуватив Трампа у примусі Зеленського до надання політичних послуг. Розблокувати пакет допомоги Трампа закликали навіть його прихильники на Капітолійському пагорбі. А також — вищі посадовці в адміністрації. Зрештою, 11 вересня той поступився. Адміністрація Трампа розблокувала допомогу Україні, і команда Зеленського негайно скасувала інтерв’ю CNN. Однак криза була далека від завершення.

Двадцять четвертого вересня керівництво Демократичної партії в Палаті представників розпочало формальне розслідування щодо імпічменту Трампа через його ставлення до України. Того ж дня Зеленський із найближчим оточенням прибули з першим офіційним візитом до США, хоча й не на таких умовах, які собі уявляли. Метою поїздки була участь в Генеральній Асамблеї ООН, де Зеленський уперше зустрінеться з багатьма колегами, зокрема й з Трампом. Зеленський також мав виголосити першу велику промову за свого президентства на найбільшій міжнародній сцені. Проте усі ці плани затьмарював скандал з імпічментом.

Коли Зеленський із супроводом приземлився в Нью-Йорку, історія про Трампа та Україну була в новинах на всіх каналах. В аеропорту та вестибюлі готелю на Зеленського з кожного телеекрану дивилося власне обличчя, його зображували жертвою підступного задуму Трампа й Джуліані. Білий дім щойно оприлюднив стенограму телефонної розмови Трампа із Зеленським, і медіа розбирали кожну деталь.

— Це обговорювали зусібіч, — казав керівник адміністрації Богдан, який допомагав організовувати поїздку. — Ми розуміли, що одне прикре слово, навіть випадковий наголос не та тому слові, може призвести до тотальної кризи для нашої країни.

За таких обставин Зеленському, напевно, варто було б уникати камер. Однак він вирішив не ховатися. В кулуарах Генеральної Асамблеї погодився на спільний із Трампом брифінг для преси. Навіть наполіг на тому, щоб говорити англійською, а це майже гарантувало використання одного-двох помилкових слів. Сидячи поряд із людиною, яка щойно намагалася його шантажувати, Зеленський подякував Трампові за запрошення відвідати Білий дім. Тоді широко усміхнувся і пожартував:

— Здається, ви забули повідомити мені дату.

* * *

Зрештою, Зеленський так і не дочекався зустрічі з Трампом в Овальному кабінеті. Восени й на початку зими епопея імпічменту набирала обертів, і Зеленський намагався триматися від неї якнайдалі. Утім, історія розгорталася невпинно. Парад свідків, серед них багато високоповажних дипломатів і військових ветеранів, розповідав в Конгресі про інтригу, що її плели в Україні Трамп і Джуліані. Кожну деталь телефонної розмови Трампа із Зеленським уважно вивчали. Команді з Банкової спостерігати за цим політичним театром було неприємно, а часто й принизливо. Він став прискореним курсом із ницості американської політики та неабияким випробуванням для міжнародних справ. Богдан описував мені свої тодішні відчуття як «холодний душ». Білий дім навіть не проконсультувався з українцями, перш ніж розсекретити стенограму телефонної розмови між Зеленським і Трампом та надіслати її пресі.

У наступні тижні конфіденційні повідомлення, які помічники Зеленського надсилали урядовцям США, демонстрували на екрані в кімнаті слухань на Капітолійському пагорбі та наживо розтинали по телебаченню. Неофіційні розмови з американськими дипломатами стали предметом запеклих упереджених дебатів. У Єрмака це викликало лють. Він чи не постійно перебував на Банковій, шукаючи шляхів здобути мир на Донбасі, а іноземні медіа цікавила лише його розмова з Джуліані та думка про «Бурісму» і Гантера Байдена.

— Доки ви це обговорювали, у нас на сході весь час гинули на війні люди[148], — сказав мені Єрмак у своєму кабінеті, коли у Вашингтоні продовжувалися слухання щодо імпічменту.

Криза у відносинах зі США, за словами Єрмака, грала чітко на руку Росії. Путін бачить, як Київ отримує копняка від свого наймогутнішого союзника.

— Щодня це коштує нам людських життів, — казав Єрмак.

Зеленський реагував інакше. Не спалахував гнівом, коли ми обговорювали скандал. Кілька тижнів президент відхиляв мої прохання про інтерв’ю. Давати коментарі під час розслідування щодо імпічменту було надто небезпечно, адже у партизанській війні на Капітолійському пагорбі кожне слово Зеленського могли використати як боєприпас. Однак наприкінці листопада, коли розслідування готувалося оприлюднити свій остаточний звіт, Зеленський запросив мене і ще кількох журналістів до себе в кабінет. Ми не бачилися з часів передвиборчої кампанії, і за ці вісім місяців він постарішав і змінився набагато сильніше, ніж я очікував. Він не лише втомився й почав реалістичніше на все дивитися, але й, схоже, підхопив політичну хворобу, яку колись ненавидів і прагнув вилікувати: цинізм.

— Живу тут, — почав він, коли ми повсідалися, — наче у фортеці, із якої просто хочу втекти[149].

Розчарування починалося з дрібниць. Зеленському не дозволяли послуговуватися мобільними застосунками для спілкування з ким хочеться. Натомість була шеренга жовтих телефонів, захищені лінії, що зв’язували з протокольним відділом, виконавчими помічниками, президентською охороною та рештою бюрократичних підрозділів.

— Коли ми дізналися, скільки країна витрачає на обслуговування усіх цих захищених ліній, я дуже здивувався, — повідомив Зеленський. — Це вимагає силу-силенну людських ресурсів.

Президента непокоїло, що на офіційних заходах держслужбовці відчиняють двері перед його дружиною, знімають із неї пальто, одягають на неї пальто.

— Дякую, — рикав він. — Не турбуйтеся.

Він здатен робити це сам. Засвоєні з дитинства правила поведінки постійно наштовхувалися на правила нові, які тепер регулювали кожен рух президента, його контакти з людьми. Він їх не розумів.

— Усі ці протоколи руйнують мене як особистість.

Те саме відбувалося з планами, з усіма реформами, які він замислював під час вступу на посаду. Партія Зеленського здобула разючу більшість голосів у парламенті, однак