Читати книгу - "Доторк"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Так.
Разом з тим портрет зображав чоловіка, який би цілком природно вписався в його сцену. Та ж техніка розколотих поверхонь і тріснутих площин, якщо її застосувати на людському обличчі, виглядала жахливо. Рот був стулений, та все одно розколотий у трьох місцях, де лінії мали б перетинатися, від чого скидалося на те, що чоловік кричить зі стуленим ротом. Те ж з очима й неживою рукою — усе кричало.
— Так, я б з ним познайомився, — погодився Барні.
Повела Майра. Місія розташовувалася недалеко від галереї, в одному з районів Детройта, де маєтки дев’ятнадцятого століття стали глухими пансіонами, в яких разом уживалися десятки сімей. Забиті дошками вікна нагадували, що не так давно тут були протести. Коли вони вийшли з машини перед однією з тих будівель і побачили сміття та нечистоти на вулиці, людей, які сиділи на ґанках і витягувалися з вікон у цей надто теплий і нудотний вересневий вечір, Барні міг думати лише про те, які ж вони всі тут бідні, і чомусь він також частково в цьому винен. Він знав, що тутешні ненавидять його за гарний одяг і нову машину, міг зрозуміти, що вони мусять ненавидіти його, щоб не ненавидіти себе. Для них ненависть — це щось необхідне. Цю науку він саме засвоює. Ненавидіти він лише почав, і це вже нелегко, але тепер зрозумів, що так полегшується біль, як, наприклад, коли людина б’є собі по пальцях молотком, вона матюкається на цей інструмент і шпурляє його подалі. Дитина це розуміє, коли вдаряється пальцем, а тоді штовхає стільця чи коли кричить на землю, після того як подряпає коліно. Навіщо збільшувати тягар провини й самоосуду, звинувачуючи себе, якщо можна клясти небо? З пам’яті виринули слова з Книги Йова, які його батько завжди цитував польською, коли все йшло зле: «Я зрікаюсь говореного, і каюсь у поросі й попелі».
Але батько помилявся. Насправді потрібно не зрікатися себе, а обернути це зречення назовні. Знайти об’єкт ненависті. Хіба має значення, Бог чи людина принесла те нещастя, яке прокляло його плоть? Усе одно потрібно знайти шлях, як жити далі.
Місія була в старому маєтку з обдертої та потрісканої цегли, розписаному слоганами крейдою й знаками білою та червоною фарбами, що проголошували: «ІСУС РЯТУЄ» і чиюсь відповідь: «ЗА ДОДАТКОВУ ПЛАТУ». Важкі дубові двері були роздряпані тисячами ножових порізів і дірок, автором яких міг бути якийсь снайпер чи національна гвардія. Хтось вирізав слова «БОГ КАЛІЧИТЬ!» — і Барні відчув спорідненість із людьми, які все своє життя стикаються з муками, які він щойно недавно відкрив.
Майра нагадала йому, що краще зачинити вікна й замкнути машину. Вона натиснула дзвінок, за кілька секунд хтось відчинив двері. То був кремезний чоловік у сорочці, шкіру якого вкривали білі лускаті струпи.
— Сестро Майро, заходь-заходь. Ласкаво просимо в місію, містере Старк.
Його здивувало, що чоловік знає його, Барні відхилився, коли той широко прочинив їм двері.
— Будь ласка, проходьте, — наполіг чоловік м’яким, густим голосом. — Ми стільки про вас чули від сестри Майри. З нетерпінням чекали, коли ви навідаєтеся.
— Треба було його підготувати, — сказала вона, — але я боялася, якщо розкажу забагато, він не прийде. Барні, це брат Люк.
Брат Люк простягнув свою вкриту струпами руку. Він бачив, що Барні вагається, і всміхнувся, але терпляче чекав, доки той потисне її. Майра також чекала, Барні боровся з тим страхом, який, мабуть, відчувають його сусіди, коли вони з Карен проходять повз, страхом, який відчував його тесть того вечора, коли мусив потиснути його руку, тож змусив себе міцно взяти руку брата Люка.
— Проказа насправді не дуже заразна, — промовив той, ніби читаючи думки Барні. Він провів їх у кімнату, де єдиним умебльованням було величезне розп’яття, що не висіло на стіні, а стояло сперте, з фігурою Христа з проколотим боком, кров скрапувала з тернового вінка і з цвяхів у долонях.
— Це ж робота брата Авраама, — вигукнула Майра. — Я й не знала, що він у Детройті.
— Прибув минулого тижня. Останнє його творіння. Закінчив щойно два дні тому.
Барні бачив багато зображень Христа, — у безтурботному сні, з очима зведеними вгору в молитві, з опущеними очима благословення, у тихому стражданні, — але такого він іще не бачив ніколи: очі закочені вгору, пальці скрючені над цвяхами, усе тіло вивернуте в агонії. На це було боляче дивитися навіть з його розмитим зором.
— Торкніться, — запропонував брат Люк.
На мить йому здалося, що брат потягне його руку до правдоподібного тіла, і Барні відскочив. Натомість брат Люк просто потягнувся вперед, щоб показати щось. Фігура вигнулася від його руки й почала звиватися, як жива. Майра скрикнула.
— Це в нього нова ідея. Фігура виготовлена із синтетичної гуми, має драглисту структуру, хоча й виглядає досить твердою. Вона тримається на арматурних спіралях, які й вібрують. Торкніться й побачите.
Інтерес скульптора переборов відразу. Барні торкнувся тіла й відчув, як ідеально цей матеріал підходить тут. В’язкість давала відчуття мертвої плоті, а рухи нагадували про страждання, ніби тіло намагалося вирватися з цвяхів. Це було водночас жахливо й прекрасно.
Хтось проходив повз і, забачивши їх, увійшов усередину. То був дрібний сухорлявий чоловік, також у сорочці, з дуже витягнутим обличчям і несподіваним подвійним підборіддям, яке, здавалося, зараз задушить його й змушує постійно схиляти голову набік. Якщо не брати це до уваги, обличчя, очевидно, слугувало моделлю для скульптури на хресті.
— Бачу, ви оцінюєте мою гумову скульптуру. Ви собі не уявляєте, як мені приємно познайомитися з іще одним скульптором. — Він витягнув руку з кишені й подав тонку куксу зап’ястка, де мала б бути долоня. Барні змусив себе взятися за кінець зап’ястка і, коли брат Авраам накрив його долоню другою рукою, то відзначив, що другої долоні в чоловіка також немає. Одразу під правим передпліччям у нього було витатуйовано синій номер. — У нас тут кілька художників, але жодного скульптора, крім мене. Мені було б дуже приємно, якби ви глянули на мої інші, традиційніші роботи, коли матимете змогу. Як бачите, я вважаю, що наука й технології мають служити мистецтву. Я розповідав сестрі Майрі, коли вона була в Лос-Анджелесі, що вперше почав думати про вас у нашому Братстві, коли прочитав про те, що сталося, і про те, що ви скульптор. Я й уявлення не
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Доторк», після закриття браузера.