Читати книгу - "Пітер Пен"

в тому, що він не міг помандрувати в Сади, хоч і бачив їх під аркою моста. Він знав, що йому ніколи не стати справжньою людиною, і навіть навряд чи він хотів цього, але, як і кожна дитина, дуже хотів бавитися — а для забав, як відомо, немає кращого місця, ніж Кенсінгтонські Сади.

Пташки приносили йому новини про те, в які ігри бавляться хлопчики й дівчатка, і гіркі сльози наверталися Пітерові на очі.

Напевно, у вас виникне запитання: а чому ж тоді він не переплив озеро? Бо він просто не вмів плавати. Так, він хотів навчитися плавати, але ніхто на острові, крім качок, не міг у цьому допомогти, а ви ж знаєте, які вони дурненькі.

Качки дуже хотіли навчити його плавати, і робили це так:

— Дивися, — казали вони, — ти спочатку сідаєш на воду — ось так, а тоді бовтаєш лапами — ось так. І все.

Пітер багато разів намагався так робити, але ніколи не встигав почати бовтати лапами, бо відразу падав на дно. Насправді йому необхідно було тільки одне — зрозуміти, як можна сидіти на воді і не тонути, але качки відповідали, що таку просту і природну річ пояснити неможливо. Часом на острові з’являлись лебеді. Пітер віддавав їм весь свій харч і просив докладно розповісти, як правильно сидіти на воді, але коли в нього не лишалось ані крихти, лебеді ненависно шипіли і пливли собі геть.

Одного разу Пітерові здалося, що він знайшов спосіб потрапити в Сади. Якийсь незвичайний білий предмет, схожий на летючу газету, промайнув над островом, а потім, перекидаючись, беркицьнувся на землю, як підбита птиця. Пітер Пен так налякався, аж сховався в кущі, але пташки пояснили йому, що це звичайнісінький повітряний змій і що він, мабуть, вирвався з рук якогось хлопчика і залетів аж сюди. Потім усі вони сміялися з Пітера, бо він так полюбив повітряного змія, що навіть засинав, тримаючи його в обіймах, і це було дуже зворушливо і мило, бо він полюбив змія за те, що той належав справжньому хлопчикові.

Пташкам це здавалося вкрай нікчемною причиною, але старші птахи ставилися до Пітера з вдячністю, пам’ятаючи, як він доглядав пташенят, коли ті хворіли на кір, і вони показали йому, як можна літати на повітряному змії. Шестеро птахів взялися дзьобами за мотузку, прив’язану до змія, і полетіли, а змій, на превеликий подив Пітера, полетів слідом за ними і навіть вище.

Пітер гукав:

— Ще раз, ще раз! — і птахи, з властивою їм добротою і великодушністю, робили це знову і знову, кілька разів підряд, і завжди замість подякувати їм Пітер гукав:

— Ще, ще раз! — і це доводить, що навіть тоді він не зовсім забув, що значить бути хлопчиком.

Нарешті, з грандіозним планом у відважному серці, він попросив птахів зробити так ще раз, а сам причепився до змієвого хвоста. Добра сотня птахів тримала в дзьобі мотузку повітряного змія, а Пітер міцно тримався за хвіст, збираючись відпустити його, як тільки вони долетять до Садів. Але дорогою змій розлетівся на шматочки, і Пітер був би втопився в Серпантині, якби не вхопив за хвіст двох обурених лебедів і не змусив віднести його назад, на острів. Після цього птахи пообіцяли ніколи більше не допомагати йому в його шалених витівках.

Однак Пітер все-таки дістався до Садів, а допоміг йому човник Шеллі, і зараз я розповім, як це сталося.

Розділ 2. Велике гніздо

Шеллі був молодий джентльмен, дорослий настільки, наскільки йому хотілося. Він був поет — а поети ніколи не доросліша-ють остаточно. Поети — це люди, які зневажають гроші, за винятком суми, потрібної на щоденне життя; а Шеллі мав необхідну суму, і ще п’ять фунтів. Тож коли він прийшов у Кенсінгтонські Сади, то зробив паперовий човник із зайвої банкноти і пустив його у плавання по ріці Серпантин.

Той човник доплив до острова серед ночі, і вартові принесли його крукові Соломону, а той спершу подумав, що це звичайнісінька цидулка від якої-небудь пані, яка пише, що буде вельми вдячна, якщо він вибере для неї гарненьке малятко. Ті пані завжди просять дати їм найкраще, яке тільки є, і якщо Соломонові сподобається лист, він посилає справді найкраще немовля, якщо ж лист чомусь не сподобається, то він може прислати і когось вельми ори´інального. Часом він може взагалі нікого не послати, а іншим разом напустить цілий виводок — все залежить від його настрою. Він любить, коли все залишають на його власний розсуд, і якщо особливо наголосити, що вам би дуже хотілося хлопчика, можете не сумніватися — він неодмінно ощасливить вас дівчинкою. І незалежно від того, чи ви пані, чи маленький хлопчик, якому хочеться мати сестричку, — завжди треба старатися виразно написати свою адресу. Ви собі не уявляєте, скільки немовлят Соло-мон відправив не в ті руки.

Човник Шеллі в розкладеному вигляді неабияк спантеличив Соломона, аж він з цього приводу скликав на консиліум своїх помічників; ті пильно вивчили розкладену банкноту вздовж і впоперек, походивши по ній лапами, і вирішили, що вона надійшла від якоїсь жадібної особи, яка хоче отримати аж п’ятеро малят. До такої думки їх спонукала надрукована на банкноті велика цифра п’ять.

— Казна-що! — обурено вигукнув Соломон і віддав знахідку Пітерові, бо всілякий непотріб, який потрапляв на острів, завжди діставався Пітерові — замість іграшок.

Але він не бавився цією дорогоцінною банкнотою, бо вже знав, що це таке, — він же цілий тиждень пробув звичайним хлопчиком, до того ж вельми спостережливим. З такою сумою, міркував він, можна спробувати дістатися до Садів, тож Пітер розглянув усі можливі варіанти і вирішив (мудро, на мою думку) вибрати найкращий. Але спершу йому довелося відкрити птахам цінність човника Шеллі; і хоч птахи були занадто доброчесні, щоб попросити віддати його назад, все-таки Пітер помітив їхню досаду і перехопив кілька невдоволених поглядів у бік Соломона, який так звик вихвалятися своїм розумом, — бідний Соломон з того всього відлетів у дальній куточок острова і сів там сам-один, від сорому заховавши голову в пір’я. Пітер добре знав: якщо Соломон не на твоєму боці, тобі ніколи нічого не вдасться зробити на цьому острові, тож він вирушив слідом за ним і спробував прихилити його до себе.

Як же Пітер зумів під’їхати до премудрого старця? Насамперед треба знати, що Соломон не збирався залишатися при виконанні службових обов’язків до кінця своїх