Читати книгу - "Почни з Чому"

переході, що завжди є альтернативний шлях, тепер Брудер дивиться на проблеми на Близькому Сході під іншим кутом зору. І так само, як і всі його попередні успішні проекти, фонд «Освіта для безробітних» сприятиме розвитку бізнесу і зробить багато інших добрих справ. Брудер не керує компаніями, він є лідером руху.

УСІ РУХИ Є ОСОБИСТІСНИМИ

Це почалося 11 вересня 2001 року. Як і для багатьох з нас, після здійснених терористами атак Брудер звернув свій погляд на Близький Схід, щоб зрозуміти, чому таке могло статися. Бо якщо це сталося раз, то може статися ще і ще — і заради життя своїх дочок він хотів знайти спосіб, як запобігти цьому.

І він зробив дивовижне відкриття, яке дозволило не лише захистити його власних дочок, а й запобігти тероризму у Сполучених Штатах. Він усвідомив, що у США переважна більшість молодих людей прокидається вранці з відчуттям того, що у майбутньому для них відкриваються можливості. Незалежно від економічного статусу, більшість юнаків та дівчат, які виросли у Сполучених Штатах, мають внутрішнє відчуття оптимізму щодо того, що вони можуть досягти чогось, якщо дуже хочуть цього,— втілити американську мрію. Хлопець, який виріс у секторі Ґаза, або дівчина, яка живе в Ємені, не прокидається щодня з тим самим відчуттям. Навіть якщо в них і є яке прагнення — вони не мають того оптимізму. Було б надто легко просто вказати на культурну відмінність. Це не все пояснює. Справжня причина полягає в очевидній відсутності інституцій, які б давали молодим людям у цьому реґіоні відчуття оптимізму щодо їхнього майбутнього. Наприклад, у Йорданії закінчення коледжу може дати певний соціальний статус, але не обов’язково готує молодих людей до того, що їх чекає попереду. Система освіти у таких випадках є провідником системного культурного песимізму.

Брудер зрозумів, що проблеми тероризму, з якими ми стикаємося на Заході, мало пов’язані з тим, що юнаки й дівчата на Близькому Сході думають про Америку, а більше — з тим, що вони думають про себе та власне майбутнє. Через свій фонд «Освіта для безробітних» Брудер запроваджує на території усього Близького Сходу програми навчання молодих людей умінням та навичкам, які допоможуть їм відчути, що вони мають можливості в житті. Відчути, що вони можуть керувати власною долею. За допомогою фонду Брудер поширює своє ЧОМУ на глобальному рівні — він прагне навчити людей, що завжди є альтернатива тому шляху, який, на їхню думку, їм випав.

Фонд «Освіта для безробітних» не є американським благодійним фондом, який прагне творити добро у далеких країнах. Це — глобальний рух.

Усі його програми здійснюються незалежно одна від одної, причому місцеві мешканці становлять більшість у керівних радах таких програм. Місцеві лідери несуть особисту відповідальність за те, щоб юнаки й дівчата отримали це відчуття відкритих можливостей у житті, передаючи їм професійні навички, знання та — що найважливіше — впевненість у собі, яка допоможе їм обрати альтернативний шлях свого майбутнього. Майяда Абу-Джабер очолює цей рух в Йорданії. Мохаммад Наджа поширює цю справу в секторі Ґаза та на Західному березі річки Йордан. А Маен Алер’яні своєю діяльністю доводить, що ця справа може змінити культуру навіть у Ємені.

У Ємені навчання дітей триває дев’ять років. Це один із найнижчих показників у світі. У Сполучених Штатах навчання може тривати шістнадцять років. Алер’яні, натхнений Брудером, бачить дивовижну можливість для юнаків та дівчат змінити свій погляд на життя та краще керувати власним майбутнім. Він вирішив знайти кошти, щоб розпочати діяльність свого фонду у місті Санаа, столиці Ємену, і лише за тиждень йому вдалося зібрати 50 тисяч доларів. Швидкість, з якою він зміг зібрати цю суму, неабияка навіть за нашими філантропічними стандартами. Але це відбулося у Ємені, де немає культури філантропії,— тож його досягнення справді неабияке. Крім того, Ємен — одна з найбідніших країн у реґіоні. Але коли ви кажете людям, ЧОМУ ви робите те, що робите, відбуваються дивовижні речі.

В усьому реґіоні всі, хто бере участь у діяльності фонду, вірять у те, що вони можуть допомогти навчити своїх братиків і сестричок, синів і дочок

навичкам та вмінням, які допоможуть їм змінити шлях, який, на їхню думку, їм випав. Вони працюють задля того, щоб допомогти молоді в реґіоні повірити у те, що вони мають світле, повне можливостей майбутнє. І вони роблять це не для Брудера, а для себе. Саме в цьому причина того, що фонд «Освіта для безробітних» змінить світ. Місце Брудера — на верхівці мегафона, у точці ЧОМУ, його роль — надихати, починати рух. Але поширювати рух та здійснювати справжні зміни — це справа тих, хто вірить у це ЧОМУ. До цього руху може долучитися будь-хто, незалежно від місця проживання, роду занять або національності. Людей об’єднує відчуття спільної справи. Якщо ви вірите, що є альтернативний шлях, і єдине, що потрібно зробити,— вказати на цей шлях, тоді зайдіть на веб-сторінку efefoundation.org та приєднайтеся до цього руху. Щоб змінити світ, потрібна підтримка всіх, хто вірить у це.

9. Знати чому. Знати як. Що далі?

Вони заходили один за одним, не кажучи ані слова, не зустрічаючись ні з ким очима. Усі здавалися однаковими. Поголені голови, сірий, подертий одяг, запилені черевики. Один за одним вони заходили у велике, схоже на печеру приміщення, щось на кшталт ангару з фантастичного фільму. Єдиним кольором був сірий. Усе було в пилюці й диму, так що не лише стіни, а й повітря здавалося сірим.

Сотні, може, тисячі таких дроноподібних людей сіли на акуратно виставлені лавки. Ряд за рядом, ряд за рядом. Море сірої маси. Усі дивилися на екран, що займав цілу стіну цього приміщення. Там велетенська голова щось виголошувала. Цей очевидний лідер цитував догми і пропагандистські заклики, гордо заявляючи, що вони під повним контролем. Вони досягли досконалості. Серед них немає шкідливих елементів. Чи принаймні так вони вважають.

По одному з тунелів, що вів до цього величезного ангару, біжить білява жінка. На ній короткі червоні шорти та прозора біла футболка. І вона сама, і її вбрання на цьому сірому фоні сприймається як яскравий сонячний промінь. Переслідувана охоронцями, вона увірвалася в ангар, тримаючи в руках кувалду. Усе це могло погано закінчитися...

22 січня 1984 року компанія Apple почала продаж свого комп’ютера Macintosh, супроводжуючи його тепер широко відомою рекламою, у якій використано цю сцену з твору Оруела — сцену повного контролю населення у тоталітарному суспільстві, що супроводжувалася обіцянкою