Читати книгу - "Господь симпатазує аутсайдерам. 10 книг віршів"

дбати про друзів, пам’ятати

всі п’яні обіцянки, що

давались зі сльозами і співами —

що ось, мовляв, витягнемо, прорвемось,

поставимо це життя раком.

Ну і що — ось воно, життя.

Стоїть раком.

Жодного бажання.

Друзі поламались,

мов перші радянські танки,

і сумні це були смерті,

я і ворогам не побажаю

таких смертей,

тим більше що вороги теж

поламались,

мов танки.

І ось сьогодні,

коли надвечір вітер приносить зливу,

навіть нікому зателефонувати,

лишилося з десяток друзів,

але що —

мої друзі п’ють,

у них зараз запої,

таке враження, що я

товаришую з якимсь

наркологічним

диспансером.

Лишаються їхні діти,

ще їхні діти. Зараз їм, звісно,

телефонувати теж без понту,

але, чорт із ними — мине

якийсь час, і вони вийдуть на вулиці

і помстяться за своїх

батьків.

А там, дивись, і вони повернуться —

всі дезертири, обкурені циркачі,

чуваки в мундирах французьких добровольчих корпусів,

що патрулювали дороги

під час балканського конфлікту,

повернуться хіміки і астрономи,

які пропалювали небеса над Дунаєм,

всі чорні генії бірж, поморочені душі,

всі емігранти, котрі спустошували склади бундесверу

в осінніх полях,

уся ця безкінечна валка, загублена в часі,

обоз, який переховувався

від однієї облави

до іншої.

І коли вони врешті виберуться

на сухе,

о, коли вони виберуться,

тоді я не позаздрю

інженерам,

які борються за наші душі.

Головне, щоби нам усім вистачило любові.

Головне, щоби нам усім вистачило жовчі.

Прощання слов’янки

Скільки доводилось бачити даунів,

але таких навіть я не бачив —

один у футболці Звонімира Бобана,

інший — у футболці Бобана Марковича,

така собі збірна Югославії з клоунади.

Ага, і ось вони сідають до вагону і відразу

дістають карти і починають грати на гроші.

А грошей ні в того, ні в іншого немає.

Але чорта з два, — думає Звонімир Бобан, —

зараз я роздягну цього клоуна, — думає він

про Бобана Марковича, — зараз

я виб’ю

з нього

все гівно.

І Звонімир Бобан говорить Бобану Марковичу, —

братіку, братішка, нам головне, аби нас не зсадили

до Відня, бо вже у Відні

все буде до наших послуг і шенген упаде нам до рук,

мов перестигла груша.

Проститутки, братіку, витиратимуть

нам кросівки

своїми косами,

ми в’їдемо з боку Братислави, на віслюках,

як два Ісуси,

ти і я, братіку,

ти і я.

Ага, — відповідає Звонімиру Бобану Бобан

Маркович, — аякже: як два Ісуси,

виб’ємо з цього міста все гівно, перехопимо в цих йобаних

українців ринок крадених мобільних телефонів.

Ти лише уяви, братішка, скільки у

світі загадок і таємниць, скільки борделів

і крадених телефонів:

нам життя не стане, аби об’їхати наші угіддя

на віслюках.

А той йому і відповідає: стане, братіку, стане,

життя розтягується, мов баян, я буду

тягнути його в один бік,

а ти — в інший.

І ось вони їдуть, закинувши

нагору чорну валізу,

в якій лежить, складена вдвоє, їхня

велика слов’янська ідея,

і ця їхня велика слов’янська ідея —

акробатка з женевського цирку,

дівчинка, яку вони склали вдвоє

і запакували до валізи,

час від часу

витягуючи її назовні

й ділячись із нею хлібом і ракією.

Головне — довезти слов’янську ідею до Відня,

в’їхати в місто

на чолі автоколони прочан.

У світі стільки незайманих душ,

стільки нескорених протестантів

і некрадених мобільних телефонів,

що лише встигай розтягувати

це життя.

Ну що, далі вони починають співати,

зрозуміло — балканські пісні,

такі безкінечні,

що їх навіть своїми словами не перекажеш,

але приблизно таке:

Коли сонце стає над Балканами

і першим своїм промінням торкається хвиль Дунаю,

вони — хвилі Дунаю — починають підсвічуватись,

ніби на дні лежать золоті червінці,

і тоді хоробрі солдати сербської гвардії

стрибають у Дунай, разом зі своїми рушницями,

аби дістати золоті червінці для дівчат

з портових кварталів;

так вони й тонуть — разом зі своїми рушницями,

і хвилі Дунаю волочуть їх піщаним

дном у напрямку моря,

і від їхніх темних-темних мундирів

море називається Чорним.

Big Gangsta Party

Харків, 94-й рік. Напружена

криміногенна ситуація. В місті діє

злочинне угруповання, яке бомбить обмінки,

на державному радіо їх називають «групою зухвалих молодиків»;

і ось ця група зухвалих молодиків

довго пасе оптову обмінку в