Читати книгу - "Черево Парижа"

дівчиськами... Нещодавно його спіймали в льоху з донькою вугляра.

Мюш, плачучи, прибіг і розповів матері своє горе. Нормандка оскаженіла від люті. Вона хотіла розтрощити всю ковбасну Кеню-Граделів, та задовольнилася тим, що добре набила Мюша.

— Посмій тільки зайти до них ще раз,— погрожувала вона,— я так тобі дам, що знатимеш!

Проте справжньою жертвою обох жінок був Флоран. Адже, по суті, це він озброїв їх одну проти одної; вони воювали тільки за нього. З часу його приїзду все пішло шкереберть; він компрометував, дратував, каламутив цих людей, які без нього жили в ситому благополуччі. Красуня Нормандка ладна була видерти йому очі, коли бачила, що він довго сидить у Кеню; вона хотіла полонити його тільки з войовничого запалу, на злість Лізі. А Ліза була ніби суддею поганих вчинків свого дівера, бо його зв’язок з обома сестрами Мегюден став посміховиськом на цілий квартал. Ковбасниця була тяжко ображена, проте намагалась не виявляти своїх ревнощів,— ревнощів досить своєрідних; незважаючи на презирство до Флорана й байдужість чесної жінки, Ліза обурювалася щоразу, коли він виходив з ковбасної і йшов на вулицю Пірует, щоб там, як вона вважала, розкошувати забороненими насолодами.

Вечорами за обідом у Кеню вже не було колишньої сердечності. Чистота їдальні набувала їдкого й образливого вигляду. Флоран відчував німий докір, наче осудження в ясному дубі меблів, у надто чистій лампі і зовсім новій рогожі. Він боявся тепер їсти, щоб не накришити хліба і не замастити тарілки. Проте Флоран був такий простодушний, що не помічав усього цього. Він вихваляв усім доброту своєї невістки. І справді, Ліза залишалася дуже лагідною й говорила йому, посміхаючись, ніби жартуючи:

— Ото дивно, тепер ви добре їсте, а однаково не повнієте.. . Їжа не йде вам на користь.

Кеню голосно сміявся, плескав брата по животу й запевняв, що Флоран міг би з’їсти всю ковбасну і все одно у нього не наросло б сала й на два су. А тимчасом Лізина поведінка означала ту ворожнечу й недовір’я до худих людей, які стара тітка Мегюден висловлювала більш грубо; тут був і натяк на Флоранову розпусту, хоч Ліза в розмові з ним ніколи не згадувала красуні Нормандки. Коли якось Кеню спробував був пожартувати з цього приводу, Ліза з таким крижаним холодом сприйняла це, що добрий чоловік більше не зважувався на подібні дотепи. Після десерту вони деякий час сиділи втрьох в їдальні. Флоран, помітивши, що Лізі неприємно, коли він одразу ж по обіді йде, намагався зав’язати розмову. Ліза сиділа близько коло нього, проте не здавалася йому такою теплою й живою, як Луїза. Від неї не тхнуло гострим ароматом добірної морської риби; Ліза вся пропахла салом, запахом першосортного м’яса, від якого нудило. Жодної зморшки, що свідчила б про якесь внутрішнє хвилювання, не було на її туго натягненому корсажі, і вся постать красуні-ковбасниці була на вигляд такою твердою, що, здавалося, найменший дотик до неї стривожив би кістки худої людини більше за ніжну близькість Нормандки. Гавар признався йому якось, під великим секретом, що мадам Кеню безумовно красуня, але йому подобаються жінки «без такої міцної броні».

Ліза уникала говорити з чоловіком про його брата. Звичайно вона всіляко намагалася підкреслити своє невичерпне терпіння. Крім того, ковбасниця вважала нечесним ставати між двома близькими родичами без надто серйозної причини. За її словами, вона була дуже добра, але не треба надто зловживати її добрістю. Тепер вона виявляла велику терпимість. Безпристрасна, бездоганно ввічлива, вдавано байдужа, вона поки що ретельно уникала натякати Флоранові, який тепер уже був на службі, що він безплатно користувався у них кімнатою і харчами; звичайно, вона не взяла б від нього ніякої плати, вважаючи таку дріб’язковість надто низькою для себе, але Флоран міг би хоч снідати не в них. Якось Ліза зауважила Кеню:

— Ми тепер ніколи не буваємо вдвох. Коли нам хочеться поговорити між собою, то треба чекати, поки ляжемо спати.

А одного вечора сказала, лежачи в постелі:

— Адже твій брат заробляє півтораста франків, правда? Дивно, що він нічого не може відкласти, щоб купити білизну. Я знову мусила дати йому три твої старі сорочки.

— Ну то й що з того!—заперечив Кеню.— Брат не вибагливий, хай собі витрачає гроші, як хоче.

— Атож, звичайно,— прошепотіла Ліза, ухиляючись від суперечки,— я ж не до того кажу... Чи він їх витрачає з користю, чи ні — це не наша справа.

Та ковбасниця була переконана, що дівер витрачає всю свою платню на Мегюденів. Один тільки раз Лізі увірвався терпець, і вона не стрималась, хоч завжди була дуже врівноважена, завдяки своєму темпераменту і розсудливості. Нормандка подарувала Флоранові чудового лосося. Той, зніяковівши, не насмілився відмовитися, щоб не образити торговки, і приніс рибу красуні Лізі.

— Звеліть з неї зробити паштет,— сказав він простодушно.

Невістка глянула йому прямо у вічі, і губи в неї побіліли.

— Що ж, по-вашому, ми не маємо чого їсти? — запитала вона, силкуючись стриматися.— Хвалити бога, в нас і свого досить!.. Заберіть цього лосося!

— Ну, тоді хоч звеліть зварити його для мене,— казав далі Флоран, здивований її гнівом.— Я сам з’їм.

Тут Ліза не витримала:

— Здається, наша хата — не заїзд! Кажіть тим, хто вам дарунки робить, щоб самі варили вам рибу, якщо мають охоту, а мені зовсім не хочеться бруднити свої каструлі... Заберіть лосося, чуєте!

Вона ладна була викинути рибу на вулицю. Флоран відніс рибу до Лебігра, і Розі звеліли зробити з неї паштет. А ввечері вони всією компанією з’їли той пиріг у заскленому кабінеті, причому Гавар на додачу замовив за свої гроші устриць.

Флоран поволі звик проводити свої вечори у винарні. Там у палких суперечках він давав волю своєму політичному ентузіазму. Тепер, коли він зачинявся у своїй мансарді попрацювати, його навіть інколи дратувала мирна тиша цієї кімнати. Теоретичні шукання волі не задовольняли Флорана; йому треба було зайти до Лебігра і відвести душу в розмовах, слухаючи гострі висновки Шарве, захоплюючись палкими поривами Логра. У перші дні цей галас, цей потік слів був йому не до вподоби. Він ще відчував їх пустоту. Та згодом потреба в забутті, в збудженні зрештою перемогла; йому хотілося, щоб його спонукали до одчайдушної рішучості, яка заспокоїла б його болісні вагання. Повітря кабінету, де тхнуло лікерами й тютюновим димом, паморочило Флоранові голову, давало йому приємне забуття, заколисувало так, що найнеймовірніші речі починали здаватися можливими. Потроху Флоранові