Читати книгу - "У чому ж таємниця?"

забобони старим святенницям. Гей, ви, йдіть за мною! — наказав він арештантові, зв'язаному єпітрахиллю.

Жан-Луї проводжав поглядом групу людей, що простували до ризниці.

Поодинці й купками паства виходила з церкви. Одні мовчали, інші жваво ділилися думками з приводу події, свідками якої вони стали. Марі Перрен і її сестра, розмахуючи руками, теж коментували нинішню пригоду. Жакліна, її тітка й Жан-Луї подались до виходу разом з Марі-Поль: та вже встигла скинути дощовик, капюшон і запхала все до кошика. Агата Каз узяла попідруч свою небогу, а в другій руці стискала парасольку.

Біля входу стояв інспектор Делор, а два кроки за ним — Робер Клав'єль.

— Це ви? Ідіть зі мною, — наказав Жюль Делор.

— Охоче, — відповів Жан-Луї і ніби для кайданів простяг руки вперед, але цього не помітив інспектор. — Маю двадцять дев'ять свідків, з яких семеро чоловіків, двоє священиків, один хлопчик з церковного хору.

— Гаразд, досить блюзнірства на сьогодні, голубчику.

— Здається, недавно щось подібне я вже чув.

На Соборну вулицю в'їхало авто Жоржа Маршана.

ЕПІЛОГ

Звісно, у Франції все закінчується піснями. Одначе поки що не до пісень. Та будьте певні, вони ще співатимуться. Сьогодні ж, тільки треба трохи зачекати.

Коли настане пора пісень, кожний матиме змогу показати свій хист. Кожен з гостей, що зібралися за одним столом, зможе виявити свої артистичні здібності у виконанні пісеньок, оперних арій, романсів, монологів. Дарма що серед них лише двоє артистів-професіоналів, які виконували роль представників Міжнародного інституту нежитю. Якщо Ален вміє дуже цікаво оповідати, а його дружина Женев'єва — майстер пантоміми, то Агата Каз охоче співатиме пісні дев'ятнадцятого століття. Марі-Роз Клеман і її сестра Роз-Марі Дардель з успіхом могли б стати жонглерами, а Дельмар має цілий репертуар комерсантських анекдотів. Одначе з їхньої родини нікого немає за оцим гостинним столом.

Агата Каз, якій випало проголосити перший тост, урочисто, трошки збентежено випросталася. Тремтячою рукою підняла вгору келих і виголосила:

— Я п'ю за здоров'я мого любого зятя й небоги, за їхнє щасливе повернення з короткої весільної подорожі. За ваше здоров'я, за всіх нас!

Вона піднесла до губів келих, гості теж підняли вгору чарки.

— За здоров'я чоловіків наших жінок! — виголосив Мортьо.

— Щоб наші жінки передчасно не вдовіли, — додав Ален Дагрон жартома.

— Гм! — відкашлялася Агата Каз і заговорила поважнішим тоном. — Насамперед надаю слово гостинному господареві панові Жоржеві Маршанові, що хоче нагадати вам деякі факти.

— Чудово! — промимрив Мортьо.

Агата Каз знов відкашлялася й повела далі:

— Власне, кожен з нас знайомий з цими фактами, якщо не цілком, то принаймні хоч приблизно. Однак варто коротко ще раз згадати про них, — вона передихнула й злегка всміхнулася. — Тим більше, що серед нас е чудовий оповідач, котрий має документи, які дозволяють йому все з'ясувати. Отож, слово панові Маршанові.

— Браво!

— Цить! — засичала Жанна Мортьо на свого чоловіка.

Агата Каз ледь уклонилася й сіла. Батько Жана-Луї встав, і гості приготувалися слухати. Тут сиділи Аден з дружиною, Марі-Поль, подружжя Мортьо, імітатори Марк і Орель.

— На початку окупації, навесні сорок першого року, друже Мортьо, у вашому селі оселився якийсь Рушон. Він за гроші таємно перевозив човном людей через Шер, що був кордоном між північною й південною (так званою вільною) зонами. Якось до човняра Рушона звернувся з проханням перевезти його через річку кремезний дідуган, котрому було вже за вісімдесят. Він мав із собою все своє багатство — акції, золото, самоцвіти й, звісно, паспорт. У старого не зосталося жодного родича, а багатство він мав вельми велике. Човняр, скориставшись нагодою, убив старого, пограбував, спотворив йому обличчя, перевдягся в його одяг і кинув трупа в річку. Трохи пізніше труп викинуло на берег, але ніхто так і не впізнав його. Вчинивши злочин, Рушон утік до південної зони й посів місце своєї жертви. А жертвою його став Жером Гепра. Отже, човняр оселився в Персаку. Він зайняв будинок, до якого протягом довгих років не вертався Гепра. Ясна річ, він гримувався, горбився, вдавав із себе немічного діда. Майже не виходив з дому, жив спокійно, як і годиться літній людині. Спершу доглядала його одна місцева жінка — Анна Гу, що пізніше влаштувалася покоївкою в готелі «Дю-Марше». Рушон не був честолюбний, він насолоджувався багатством і вдовольнявся таємними прогулянками на околицях міста. Зважив, що слід мати добрі стосунки з духівництвом, тому вчащав до церкви. Його тут побажали, він мав своє місце в церкві на почесній лаві. Пробачте, що, може, повертаюся до деяких фактів, уже відомих вам. На берегах Шеру Рушон злигавсь із братами-близнюками Пардонами, й вони разом чинили різні темні справи. Їм сприяла в цьому окупаційна влада. Я маю на увазі не тільки контрабанду. Вони також грабували людей, що зверталися по допомогу до човняра. Той з братів, котрий часто з'являвся на берегах Шеру, — можливо, вони обидва приходили сюди по черзі — побоявся, що його можуть запідозрити в убивстві човняра, і полишив ту місцевість. Пізніше він по-зрадницькому видав німцям загін партизанів. А коли справи обернулися для близнюків погано, вони вирішили причаїтися в більш-менш безпечному місці й вичікувати, коли вернуться сприятливі для них часи. За кілька місяців після визволення їм здалося, що настав час податися до колишнього свого спільника Рушона, котрий надійно, як він гадав, угніздився в Персаку. Як вони розшукали його, один Бог знає. Можна думати, що вони знали раніше Гепра, знали також і про його загибель, тому здогадувалися, куди подівся Рушон.

Жорж Маршан сів. Агата Каз подала знак Жакліні, й та підвелася.

— Я ходила до четвертого класу, — почала розповідати Жакліна, — коли близнюки Поль і П'єр Рето з'явилися в Персаку й оселилися в невеличкому кам'яному будиночку, що належав Жеромові Гепра. Вони згодом нібито відкупили його. Мій батько ставився до новоприбульців упереджено. Хоча він мав доброзичливу вдачу, але все запитував у себе, чому ці двоє з'явилися тут саме після визволення. Та з часом їм удалося завоювати батькове довір'я. Тітонько Агато, ти знаєш, яким був тато. Отой спосіб братів Рето бити себе кулаком у груди й скорив татове серце. Звісно, між ними не виникло ніякої дружби, але вони мирно співіснували, як це годиться сусідам.

Мені спало на гадку, що одного літнього дня кілька років тому я, прогулюючись у садку, почула через відчинене вікно Гепра запеклу сварку. Хтось відразу причинив вікно, тому я не вловила змісту тієї суперечки. За кілька хвилин з будинку кулями вискочили обидва Рето, а за ними з гуркотом зачинилися двері. Пізніше я безліч