Читати книгу - "20 000 льє під водою"

я гарпунера, — якщо папугу добре приправити, то з нього вийде непоганий сніданок. Але чомусь мені не хочеться їх їсти, хоча б із солідарності, адже вони запросто могли б заговорити людською мовою, якби хтось зайнявся їхньою освітою.

— Я також думаю, що їх природа створила для краси, — сказав Консель.

На гілках дерев сиділо багато папуг. Самці пурхали з гілки на гілку і лащилися до веселкових самочок. Тут були шоломоносні какаду, такі серйозні, задумливі, немов зайняті розв'язанням філософських проблем буття; барвисті лорі мелькали, які нагадували клаптики червоної тканини, що розвівається під вітром; шумно пурхали хвилясті папужки, милуючи око своїм лазуровим оперенням. Коротше кажучи, тут було царство папуг, представлене усіма видами цієї родини пернатих, — усі милі, але не їстівні.

Я подумав, що для повноти колекції тут не вистачало одного представника, а саме птиці, яка водиться лише у цих місцях і ніколи не покидає межі островів Ара і Папуа.

Пізніше я таки мав шанс помилуватися цим красивим птахом.

Пройшовши через ріденький лісочок, ми вийшли на галявину, яка подекуди сильно заросла чагарником. Тут я побачив прекрасних птиць, які, судячи з розміщення довгого пір'я, були пристосовані до польоту проти вітру. Вони заворожували і притягували погляд хвилеподібним польотом, вишуканістю, з якою кружляли у повітрі, і грою барв свого оперення. Я одразу впізнав їх.

— Райські птиці! — вигукнув я.

— Ряд горобиних, родина райських птахів, — уточнив Консель.

— А може, куріпок? — запитав Нед Ленд.

— Та ні, пане Ленд! Тим не менше, я розраховую на вашу спритність і сподіваюся, що ви влучите хоча б в одного представника цих прекрасних створінь тропічної природи.

— Спробую, пане професоре, хоча, мушу зізнатися, що краще володію острогою, ніж рушницею.

Малайці успішно продають райських пташок у Китай. Вони винайшли багато способів виловлювання цих пернатих. Розставляють сильця на верхів'ях дерев, де райські пташки найбільше полюбляють гніздитися, або ловлять, обмазуючи гілки спеціальним клеєм, який не дає їм змоги злетіти. Іноді вони навіть отруюють джерела, з яких пташки зазвичай п'ють воду. Усі ці методи були нам недоступні, до останнього ж ми б усе одно не вдавалися. У нас був лише один шанс — спробувати підстрелити їх на льоту, до слова сказати, на це надії було мало. І справді, ми намарно витратили більшу частину наших зарядів.

Близько одинадцятої ранку ми оминули перше скупчення пагорбів, розташованих у центрі острова, так і не підстреливши нічого живого. Голод уже нагадував про себе, горе-мисливці, понадіявшись на вдале полювання, залишилися з носом. Ми вже готові були йти на пошуки хоча б бананів, як раптом Консель здивував нас і себе самого: двома влучними пострілами, які пролунали один по одному він забезпечив нас пристойним сніданком — підстрелив білого голуба і припутня. Ми їх швидко обскубали, попатрали, насадили на рожен і смажили на вогнищі із сухого ломаччя.

Поки славні пташки смажилися, Нед Ленд готував плоди хлібного дерева, підставляючи шматки під вертел, з якого скапував смачний пташиний жир. Голуба і припутня ми з'їли з кісточками і одноголосно постановили, що ці пташки дуже смачні. Мускатні горіхи, якими вони харчуються, надають їхньому м'ясу особливого смаку і аромату.

— Ну точно як пулярки, вигадувані трюфелями, — влучно підмітив Консель.

— Ну, чого ще вам бракує для повноти щастя, Неде? — звернувся я до канадця.

— Чотириногої дичини, пане Аронаксе, — відповів канадець і пояснив: — усі ці пташечки годяться на закуску, так, губи помазати. Я не заспокоюся, поки не підстрелю тварину, з якої можна зробити котлети!

— Гаразд, продовжимо полювання, — сказав Консель. — Може, перекусивши, ми з цим краще впораємося. Тільки давайте повернемося ближче до берега. Ми забрели у передгір'я, а мені здається, що полювати краще у лісах.

Консель мав рацію, і ми прислухалися до його слів. Через годину ми увійшли в густий ліс, у якому росли лише сагові пальми і подекуди мускатні дерева. З-під наших ніг вислизали змії, щоправда, не отруйні, та все одно відчуття не з приємних. Райські пташки розліталися врізнобіч, щойно зачувши наші кроки. Я вже було втратив надію впіймати бодай одну з них, як раптом Консель (він саме йшов попереду) нагнувся, видав переможний вигук: «Попалась, пташко», і повернувся до мене. У нього в руках тремтіла прекрасна райська птиця.

— Браво, Конселю! — вигукнув я.

— Пан професор занадто люб'язний, — засоромився Консель.

— Аж ніяк! Ти майстерно це зробив, друже! Взяти птицю живою, та ще й голими руками!

— Якщо пан професор придивиться до неї пильніше, то зрозуміє, що я не такий вже й спритний.

— Поясни, Конселю.

— Вона ж п'яна!

— Як це може бути?

— Цілком просто. Їй у голові замакітрилося від мускатних горіхів, якими вона об'їлася, сидячи під мускатним деревом. Саме там я її упіймав. Погляньте на неї, Неде! Ось результат захланності і пристрасті до спиртного!

— От диявол! — обурився канадець. — Це несправедливі докори! Адвоката! Чи багато джину я випив упродовж останніх двох місяців?

Поки мої супутники жартома сперечалися, я вивчав пернату красуню. Консель не помилився, райська пташка сп'яніла від хмільного соку мускатних горіхів. Вона ледве пересувала ноги, а про польоти годі й говорити. Та що мені до цього? Я розгледів її, як хотів, і залишив протвережуватися від мускатного хмелю.

Впіймана Конселем пташка належала до найкрасивішого виду райських пташок, які водяться на Новій Гвінеї і на сусідніх островах. Нам трапився надзвичайно рідкісний вид, «крупний смарагд». Завдовжки птаха була тридцять сантиметрів, її голова — відносно невелика, як і очі, посаджені дуже близько до дзьоба. Пташка була дуже красивою, барви її оперення і окремих частин тіла були яскравими і поєднувалися дуже гармонійно: дзьоб жовтий, лапки і кігтики темно-коричневі, крила світло-коричневі з пурпуровою каймою, зашийок блідо-жовтий, шия смарагдова, черевце і груди темно-каштанові. Обидва видовжені ниткоподібні хвостові пера були вишукано вигнуті, а бокові пера — надзвичайно легкі і неймовірно красиві. Одне слово, це була казкова пташка, яку туземці поетично назвали «сонячною».

Я загорівся бажанням привезти в Париж цей чудесний екземпляр і подарувати його Ботанічному саду, який не має жодної райської пташки.

— То це рідкісна пташка? — запитав канадець.

Він, мисливець за покликанням, не надто високо цінував дичину з естетичної точки зору.

— Надзвичайно рідкісна, мій друже. Навіть оперення вбитих особин райських пташок цінується. Тому туземці підробляють їх чучела так само, як підробляють перлини і діаманти.

— Невже? — вигукнув Консель. — Підробляють чучела райських птахів?

— Так, Конселю.

— Може, пан професор знає, як вони це роблять?

— Звичайно, знаю. Райські пташки під час східного мусону скидають своє прекрасне хвостове оперення, яке мовою натуралістів називається «субаларним». Їх і