Читати книгу - "Фараон"

людей, що покидали свою роботу і наражалися на каліцтво, навіть на смерть, аби тільки побачити його божественний лик.

Найбільше п’янив Рамзеса захоплений крик юрби, що, мов грім, прокочувався в повітрі, не вщухаючи й на хвилину. Цей крик наповнював йому груди, дурманив голову, підносив його, мов на крилах. Царевичу здавалось, що коли б він стрибнув з помосту, то не долетів би до води, бо захват натовпу підхопив би його й поніс до неба, як птаха.

Корабель трохи наблизився до лівого берега, юрбу стало видно виразніше, і царевич помітив щось зовсім несподіване. В той час як передні лави людей завзято плескали в долоні й співали, в задніх миготіли киї, які густо й швидко падали на невидимі спини.

Здивований наступник трону звернувся до номарха Мемфіса:

— Поглянь-но, достойний номарху! Здається, там працюють киями?..

Номарх підніс до очей руку, шия його почервоніла.

— Пробач, найясніший володарю, але я трохи недобачаю…

— Б’ють, справді б’ють, — повторив царевич.

— Може бути, — відповів номарх. — Мабуть, поліція схопила злодіїв.

Не дуже задоволений цією відповіддю, царевич пішов на корму до інженерів, які раптом повернули корабель на середину річки, і звідти глянув у бік Мемфіса.

Береги Нілу були майже безлюдні, човники зникли, журавлі черпали воду, ніби нічого й не сталося.

— Вже скінчилося свято?.. — спитав царевич одного з інженерів, показуючи йому на берег вгору по річці.

— Так… Люди повернулися до роботи, — відповів інженер.

— Дуже швидко!..

— Мусять надолужити згаяний час, — необережно мовив інженер.

Наступник трону здригнувся і пильно глянув на нього. Та враз погамував свої почуття і пішов у намет. Галас натовпу вже його не обходив. Він став похмурий і мовчазний. Після спалаху честолюбства його охопила зневага до цієї юрби, яка так швидко переходить від захвату до журавлів, що черпають з Нілу каламутну воду.

В цьому місці Ніл починав ділитися на рукави. Корабель правителя ному Аа повернув на захід і за годину пристав до берега. Тут були ще більші натовпи народу, ніж під Мемфісом. Скрізь височіли стовпи з корогвами й тріумфальні арки, оповиті зеленим гіллям. Між людьми дедалі частіше можна було побачити обличчя й убрання чужоземців.

Коли царевич зійшов на берег, до нього наблизились жерці з балдахіном, а достойний номарх Отоес промовив:

— Вітаємо тебе, наміснику божественного фараона, на кордоні землі ному Аа. На знак свої ласки, що спадає на нас, мов небесна роса, зблаговоли принести жертву богові Пта, який охороняє нашу провінцію, і прийми під свою опіку і владу цей ном з його храмами, урядовцями, людом, худобою, збіжжям і всім, що в ньому є.

Потім він відрекомендував царевичеві групу молодих чепурунів, напахчених, нафарбованих, вбраних у шати, гаптовані золотом. Це були близькі й далекі родичі номарха, місцеві вельможі.

Рамзес уважно придивився до них.

— Ага! — вигукнув він нарешті. — Здавалося мені, що цим панам чогось бракує. Тепер я бачу — в них немає перук.

— Бо й ти, найдостойніший царевичу, не носиш перуки, тому й наша молодь відмовилась від неї, — відповів номарх.

Після цього один з юнаків став позад царевича з опахалом, другий з щитом, третій із списом, і процесія рушила. Наступник трону йшов під балдахіном, перед ним виступав жрець із курильницею, в якій курилися пахощі, а ще попереду — кілька юних дівчат, що кидали троянди на дорогу, якою мав проходити царевич.

Люди в святковому вбранні, з гілками в руках, стояли рядами обабіч дороги, кричали, співали або падали ниць перед наступником фараона. Але царевич помітив, що, незважаючи на голосні крики радості, обличчя цих людей були холодні й заклопотані. Він спостеріг також, що юрба поділялась на групи, якими командували невідомі люди, та що вияви захвату відбуваються по команді. І наступник трону знов відчув у серці холод зневаги до цього зборища, що навіть радіти не вміє.

Нарешті процесія наблизилася до мурованої колони, яка відмежовувала ном Аа від Мемфіської провінції. На колоні з трьох боків були написи, в яких подавались відомості про площу, населення та кількість міст провінції. З четвертого боку стояла статуя бога Пта, обкрученого повивачем від ніг до грудей, у звичайному чепці і з жезлом у руці.

Один із жерців подав царевичеві золоту курильницю з пахощами. Наступник трону, проказавши відповідну молитву, підніс курильницю на рівень обличчя божества і кілька разів низько вклонився.

Крики люду й жерців залунали ще голосніше, хоч між молодими вельможами видно було посмішки й переморгування. Царевич, який з часу замирення з Гергором виявляв велику шану богам і жерцям, злегка нахмурив брови, і в одну мить молодь змінила поведінку. Всі споважніли, а деякі попадали ниць перед колоною.

«Справді, — подумав царевич, — люди благородного походження кращі, ніж ця юрба… Те, що вони роблять, — іде від щирого серця, не так, як ті, що галасують на мою честь, а раді б якнайшвидше повернутись до своїх кошар і майстерень…»

Тепер наступник трону краще, ніж будь-коли, відчув відстань, яка існувала між ним та простим людом. І зрозумів, що тільки знатні є тим класом, з яким єднають його спільні почуття. Якби раптом зникли ці пишно вбрані юнаки і гарні жінки, палкі погляди яких пильнують кожен його рух, щоб негайно прислужитися йому і виконати найменше його бажання, якби вони зникли — царевич серед незліченних натовпів люду почував би себе самотнішим, ніж у пустелі.

Вісім негрів принесли ноші під балдахіном, оздобленим страусовими перами, і царевич, сівши в них, рушив до столиці ному, Сохема, де оселився в урядовому палаці.

В цій провінції, що лежала за кілька миль од Мемфіса, наступник трону пробув цілий місяць. Весь цей час він тільки те й робив, що вислухував прохання, приймав урядовців та бенкетував.

Бенкети відбувалися водночас у двох місцях: у палаці, де в них брала участь лише знать, та на внутрішньому дворі, де смажили цілих биків, з’їдали сотні хлібин і випивали сотні глеків пива. Там веселилася челядь царевича й нижчі урядовці ному.

Рамзеса дивувала щедрість номарха та відданість вельмож, які вдень і вночі оточували його, ловлячи найменший його рух, найменше бажання.

Врешті стомлений розвагами царевич заявив достойному Отоесу, що хоче ближче познайомитися з господарством провінції. Такий наказ він дістав від його святості фараона.

Бажання його одразу ж задовольнили. Номарх запросив царевича сісти в ноші, які несли тільки двоє прислужників, і з великим почтом відпровадив його до храму богині Гатор. Там почет залишився в передпокої, а номарх звелів носіям внести царевича на верх одного з пілонів храму і сам супроводив його.