Читати книгу - "Цинамонові крамниці. Санаторій Під Клепсидрою"

і світиться без сонця гарячим відсвітом спаленої землі, щораз яскравіше, як коли б за хвилину вона мала попістрявитись чорними плямами якоїсь яскравої й пістрявої хвороби.

Пси біжать сп'янілі, з носами у повітрі. Щось вони вітрять, непритомні і схвильовані, нишпорячи у пухнастій зелені.

Щось хоче сферментуватися із згущеного шуму цих спохмурнілих днів — щось ревеляційне, щось понад усяку міру величезне.

Пробую і приміряю, яка подія могла б допасувати цій негативній сумі очікування, що збирається у величезний заряд від'ємної електричности, що могло б дорівняти цій катастрофальній барометричній знижці.

Десь уже росте й потужніє те, на що в цілій нашій природі готується та заклятість, та форма, той роззів без диху, якого парки не можуть виповнити п'янким запахом бузку.

XXXVII

Негри, негри, юрби негрів у місті! Їх бачили тут і там, рівночасно в кількох пунктах міста. Біжать через вулиці великою, галасливою, обдертою галайстрою, вдираються до продуктових крамниць, плюндрують їх. Жарти, штурханці, сміхи, широко обведені білки очей, гортанні вигуки і білі, блискучі зуби. Поки змобілізовано міліцію, вони зникли, як камфора.

Я прочував це, не могло бути інакше. Таж то було природнім наслідком метеорологічного напруження. Лишень тепер здаю я собі справу, що від початку відчував: ця весна підшита неграми.

Звідки взялися в цій кліматичній зоні негри, звідки примандрували ці чорнопикі орди в смугастих бавовняних піжамах? Чи то великий Барнум розбив поблизу свій табір, тягнучися незліченним треном людей, тварин і демонів, чи зупинились десь поблизу його потяги, натовчені безконечним гомоном ангелів, бестій і акробатів? Ніколи в світі. Барнум був далеко. Моя підозра лине в зовсім іншому напрямку. Я не скажу нічого. Для тебе я мовчу, Б'янко, і жодна тортура не видобуде з мене зізнання.

XXXVIII

Того дня я одягався довго і старанно. Насамкінець, уже готовий, стоячи перед люстром, я уклав моє обличчя у вираз спокійної і невблаганної настійности. Дбайливо оглянув пістолет, перш ніж вложив його до задньої кишені штанів. Ще раз кинув оком у дзеркало, торкнув рукою сурдута, за яким на грудях були сховані документи. Я був готовий ставати з ним на прю.

Я почував себе до глибини спокійним і рішучим. Ішлося ж бо про Б'янку, а чого ж я не був би ладен для неї вчинити? Рудольфові я постановив ні в чому не звірятися. Чим ближче я його узнавав, тим сильніш усталювалося в мені переконання, що то був птах низького льоту, нездатний вознестися понад пересічність. Я мав уже досить цього обличчя, що мертвіло від спантеличення і блідло від завидощів, якими він вітав кожну мою нову ревеляцію.

В замисленні я швидко перебув недалеку дорогу. Коли велика залізна брама затраснулася за мною, дрижачи придушеною вібрацією, я відразу вступив у інший клімат, у інше віяння повітря, в чужу й холодну околицю великого року. Чорне галуззя дерев галузилося у відрубний і відірваний час, їх безлисті ще верхівки лозилися чорним верболозом у плинуче високо біле небо якоїсь іншої й чужої зони, замкнуте з усіх сторін алеями — відтяте і забуте, як затока без відпливу. Голоси птахів, загублені й притихлі у далеких просторах того розлогого неба, прикроювали тишу інакше, брали її на верстат у замисленні, важку, сіру, дзеркалену навспак у тихій сажавці, і світ летів у те дзеркалення без пам'яті, гравітував наосліп, повен імпету, у те велике, універсальне, сіре замислення, у ті обернуті коркотяги дерев, втікаючі без кінця, у ту велику, розхитану блідість без краю і мети.

З піднятою головою, зимний і спокійний до глибини, я звелів про себе доповісти. Мене впроваджено до напівтемного голлу. Там панував півморок, вібруючий від тихої пихатости. Крізь високо відчинене вікно, ніби крізь щілину флейти, впливало повітря із саду у лагідних хвилях, бальзамічне і повздержливе, як до покою, в якому лежить хтось невиліковно хворий. Від тих тихих інфлюенцій, що невидимо вникали крізь лагідно респіруючі фільтри фіранок, ледь здійнятих аурою саду, оживали предмети, будилися з зідханням, лискуче прочуття пробігало у тривожних пасажах крізь ряди венеційських склянок у глибокій вітрині, листя тапет шелестіло сполошене й сріблясте.

Потім тапети гасли, заходили у тінь, і їхнє напружене замислення, роками скупчене у тих гущавинах, повних темної спекуляції, увільнялося, ґвалтовно імагінуючи сліпим маячінням ароматів, як старі гербарії, через висхлі прерії котрих пролітають ключі колібрі і стада бізонів, пожари степів і погоні, що віють скальпами біля сідла.

Дивна річ, як ці старі інтер'єри не можуть знайти спокою над збуреною своєю, темною минувшиною, як у їхній тиші весь час пробують наново інсценізуватися пересуджені й пропалі діяння, укладаються ті самі ситуації у безконечних варіянтах, перелицьовувані на всі сторони безплідною діялектикою тапет. Так розкладається ця тиша, до щирця зіпсута й здеморалізована у тисячократних роздумах, самотніх мізкуваннях, безумно оббігаючи тапети у безсвітляних блискавицях. Навіщо приховувати? Чи не доводилось тут ніч-у-ніч усмиряти ці надмірні збурення, ці скупчені пароксизми гарячки, розв'язувати їх заштриками секретних настойок, які переводили їх у розлогі, заспокійливі і лагідні краєвиди, повні — серед тапет, що розступалися — далеких вод і дзеркалень?

Я вчув якийсь шелест. Випереджуваний лакеєм, він сходив зо сходів, коренастий і зв'язний, ощадний у рухах, осліплений рефлексом великих рогових окулярів. Я вперше станув перед ним лице в лице. Він був непроникний, але я не без сатисфакції достеріг вже після перших моїх слів дві борозни гризоти і гіркоти, що вглиблювалися у його риси. В той час як поза сліпим зблиском своїх окулярів він драпував своє обличчя у маску прекрасної недосяжности, — я бачив межи складками тієї маски хильцем прошмигуючий блідий переполох. Поступово він набирав зацікавлення, з уважнішої міни було видно, що він допіру тепер починає мене доцінювати. Запросив мене до свого кабінету, розташованого обіч. При нашому вході якась жіноча постать у білій сукні відскочила від дверей, сполошена, як коли б підслухувала, і віддалилася у глиб помешкання. Чи була то гувернантка Б'янки? Мені здавалося, переступаючи поріг того покою, що я входжу в джунглі. Мутно-зелений півморок того покою був водянисто пругований тінями дощечкових жалюзі, запущених у вікнах. Стіни були обвішані ботанічними таблицями, у великих клітках ф'юркали маленькі кольорові пташки. Хотячи, вочевидь, виграти на часі, він пояснював мені експонати первісної зброї, дротики, бумеранги і томагавки, розвішані по стінах. Мій загострений нюх звітрив запах кураре. В той час як він маніпулював певного роду варварською галябардою, я порекомендував йому далеко йдучу обережність і опанування своїх рухів і підпер моє