Читати книгу - "Джордж і корабель часу"

навпроти була готова атакувати. Чоловік зробив ще один хід, але суперник його обхитрував: шах і мат!

— Е, так не піде! — обурився чоловік. — Він знову виграв!

Постаті в кутках кімнати переступили з ноги на ногу.

— Мені потрібно більше мозкового ресурсу! — крикнув чоловік. — Ще більше! Я не хочу, щоб машини в мене вигравали!

— Так, сер, — пробурмотіли постаті. — Буде зроблено!

— Мені потрібна вона! — рявкнув чоловік. — Приведіть її до мене! Чому вона не тут?

— Бо ви пригрозили, що кинете її за ґрати, — невпевнено сказав один із посіпак. — Може, тому вона втекла?

Миттю підійшов великий робот і викинув його геть із кімнати.

— Ми працюємо над цим питанням! — озвався другий радник. — Ми запропонували їй дуже привабливі умови!

— То активніше працюйте! Ще щось пообіцяйте. Це наказ, — голос чоловіка в золотистому костюмі прозвучав зловісно тихо. — Я — найрозумніша людина в Едемі. У мене найпотужніший мозок. І я не дозволю, щоб мене перемагали всякі там «розумні» машини.

— А може, — боязко озвався ще один посіпака, — ми просто зробимо машини трохи дурнішими? Ну, так як ми зробили з людьми. Скасували нормальну освіту — і дивіться, яких успіхів досягнули! Вони вірять усьому, що ми кажемо!

— Бовдур! — чоловік обернувся, щоб подивитися, хто це говорить. — Ми вже пробували вчити машини по-іншому. І нічого з того не вийшло! У них забагато розуму! І вони випереджають нас! Скоро стануть такі розумні, що почнуть вирішувати усе за нас! Ми втратимо контроль — усім заправлятимуть машини! Режимом Дампа повинен керувати Дамп, а не машини з якимись там своїми ідеями.

Він крутнувся і помітив дітей, а за ними Слизуса.

— Вітаю, господарю, — слизняво мовив Слизус, нервово роззирнувшись. — Для мене велика честь знову вас бачити. Я впевнений, що ваш найпотужніший мозок пам’ятає Слизуса Слизовича — найуспішнішого п’ятизіркового Мисливця за дітлахами в...

— Досить уже, — махнув рукою чоловік.

Слизус хотів було ввічливо вклонитися, але забув, що начепив на голову древнього капелюха-шолома. Той упав на підлогу й покотився до вікон.

Слизус нажахано зойкнув.

— Мій капелюх!

Він кинувся за ним.

Чоловік повільно рушив до дітей. Коли він підійшов ближче, вони побачили, що його аватар на площі виглядав зовсім неправдоподібно. Реальна версія була не тільки старіша, а й огидніша.

— Ну, ви знаєте, хто я, — сказав чоловік. Коли він опинився віч-на-віч зі справжніми дітьми, його голос звучав чомусь не так упевнено.

— Та ні, — ввічливо відповів Джордж. — Не зовсім.

— Брехня! — обурився чоловік. — Усі знають, що я Трелліс Дамп — хай я житиму довго і щасливо! — рятівник світу. Коли люди кричали: «Треллісе! Треллісе! Врятуй нас!» — я їх почув...

Його очі зблиснули.

— Я продовжив роботу, яку розпочав мій батько. Врятував свій народ. Збудував мури й вежі. Я створив це місто. Я змінив світ.

— А ви впевнені, що змінили його на краще? — чемно поцікавився Джордж.

Трелліс Дамп розлютився, як пантера, проте саме тієї миті повернувся Слизус зі своїм капелюхом.

— Не слухайте того хлопчиська, ваша величносте, — промуркотів він, стараючись підібратися якомога ближче до Дампа. — Ми не змогли його ідентифікувати. Напевно, то якийсь біженець. Він нічого не знає.

— Тоді що він робить у Великій вежі Дампа? — гарикнув Дамп.

— У всьому винна його подружка, — медовим голоском прощебетав Слизус. — Мені щойно передали, що дівчинка — утікачка з Бульбашки і що вона може дати нам інформацію, яка приведе нас у саме лігво зрадників, яких ви шукаєте!

У цей момент Аттікус нарешті оговтався, скинув капюшона й вишкірив зуби. Він був зовсім не схожий ані на дівчинку, ані на учня з Бульбашки. Неозброєним оком було видно, що він — хлопчисько з лісу. Джордж з полегшею видихнув. Нарешті його друг повернувся.

Слизус вражено охнув. Одна з постатей у залі вигукнула: «О ні!».

— Це що — жарт? — запитав Дамп.

— Ні, ніякий це не жарт, ваша величносте! — Слизус побілів від страху.

Його лице скривилося у страшній гримасі.

— Та це ж хлопець з Болота! — здогадався Дамп. — Ти ж із тієї колонії, правда?

Аттікус кивнув.

— Так, — рішуче сказав він. — Я воїн третього рівня. Моя мама — Матінка, вона керує нашим народом. Одного дня ми переможемо вас і Едем зникне з лиця Землі!

Усі присутні охнули, а Дамп, задерши голову, розреготався.

— Слизусе! — прохрипів він. — Ти обіцяв привести мені тих, хто тицьне пальцем на зрадників у моєму оточенні. А ти притягнув сюди нікчемних бовдурів!

Слизус виглядав так, ніби викопав скриню зі скарбами, а всередині виявилась тільки надщерблена пляшка.

— Тоді у мене виникає друге питання, — продовжив Дамп із оманливою посмішкою на лиці. — Якщо з Бульбашки справді втекла дитина, то де ж вона?

Джордж голосно ковтнув слину. Він знав, що рано чи пізно в Едемі про все стане відомо й Емпіреєві не вдасться вічно приховувати зникнення Геро. Може, Чудесна академія повідомила про те, що Геро не прибула на навчання? Хай там як, а таємний план, схоже, провалився.

Ніхто не квапився відповідати.

— Собацюро? — Дамп окликнув старого вояка, який стояв біля вікна. — Ану доповідай!

— Ми зосередили сили на заворушеннях у південній частині Едему, біля Великої стіни, — прокарбував той. Не виникало сумнівів, що він бував у бувальцях.