Читати книгу - "Наші дракони вбивають нас"

— Зараз вона там, на що заслуговує, її душа була благочестивою та чистою. Тому вона неодмінно потрапила до місця, значно кращого за Анему.

— Та що ж буває краще Анеми, краще країни вічної Гармонії?!

— Франку, Всесвіт безкраїй, жодний Дракон за все своє життя не побачить І десятої його частини. Знаючи лише маленьку частину простору, ти стверджуєш, що нічого краще краю Гармонії не існує. Горе робить тебе вразливим, тобі слід забутися.

— Так як же заспокоїти роз’ятрену виразку, котра нищить мене зсередини?

— Франку, ти сам чудово знаєш, що найглибші рани з часом загоюються.

— Увесь в справах, я так і не сказав їй, що покохав… — Франк затулив очі долонями.

—

До печери зайшли Клан і Гелен, молоді Дракони, котрі турбувались за благоустрій внутрішнього життя Анеми та за збереження Гармонії.

— Франку, Червоні Дракони підмовили Сонце проти нас.

— Про що ти говориш? — не одразу збагнув Франк.

— Дізнавшись про смерть Уляни, вони купили Сонце і зараз воно спрямовує на Анему радіоактивні промені. Зараз, коли Дракони у траурі, ми найбільш вразливі, — пояснив Клан.

— Двоє з Драконів починають тліти зсередини, у них випадають зуби, шкіра стає дряхлою, а золота лусках обсипається, вона втрачають минулий золотавий колір, перестають бачити, — втрутилась Гелен.

— Що ж за невідомий вірус прирік їх на такі страждання?

— Червоні Дракони розповсюдили в Анемі вірус старіння, притаманний людям, але досі незнаний Драконами. Сонячна радіація та цей недуг за тиждень зможуть винищити усіх Золотих Драконів.

— Ми маємо прийняти міри! — рішуче сказав Франк, який проте зовсім розгублено з надією глянув на Наймудрішого, адже не мав жодної уяви про те, як врятувати Анему.

Наймудріший, який досі намотував кола навколо ватри, зупинився і з таємничим виглядом мовив.

— Є один спосіб урятувати Золотих Драконів…

— Ви не обманюєте? — в один голос записала Клан і Гелен.

— У часи війни з Червоними, коли нас від загибелі врятувала Уляна, я багато подорожував світами, шукаючи придатний для Драконів притулок.

— І що? — нетерпляче запитала Гелен.

— Тс, не перебивай, — заспокоїв її Клан.

— Є зірка на ім’я Хоплендіс. Знаходиться вона на одному з найтемніших та найбільш незвіданому закутку Всесвіту. ЇЇ артерії — повноводні молочні ріки, її волосся — дрімучі рожеві ліси, її шкіра — тверді височезні помаранчеві гори, а по її небу плавають морські кити. Хоплендіс та її нечисленні жителі люб’язно погодилися прихистити нас. На цій зорі життя тече статично — воно взагалі не тече. Хоплендіс буде щаслива, якщо зможе принести народу Золотих Драконів користь, ми ж, аби віддячити будемо охороняти її від метеоритів та космічних піратів. Вона, дуже ніжна та добра зірка, запевнила, що Золоті Дракони зможуть завжди розраховувати на її допомогу.

— Можливо зараз саме настав той час, аби скористатися цією люб’язною пропозицією, — задумався Франк, — тим паче іншого виходу я не бачу.

Франк, Клан та Гелен прибули на зірку Хоплендіс. І хоча її води наповнювали риби, а небом снували кити, це була незаймана земля. Чарівна дівчина з рожевим волоссям зустріла гостей, котрі дещо ніяково почувались через вторгнення у чужий простір.

— Ласкаво прошу до Хоплендісу, — привітала гостей вродливиця.

— Сподіваюся ми не налякали вас тим, що прибуло без запрошення.

— Як це без запрошення? Я давно чекаю на вас. Звіть мене Зоряна.

— Ми дуже вдячні за вашу щедрість, зараз ми, як ніколи, потребуємо Вашої допомоги. Але дозвольте поцікавитись: навіщо вам Золоті Дракони на цій землі? Інші мешканці не будуть заперечувати проти втручання до їхнього простору?

— Жителі Хоплендісу надзвичайно доброзичливі, завжди раді гостям. Я часто приймаю космічних мандрівників, котрі потребують прихистку. Але насправді, я маю до вас прохання: метеорити повсякчас бомбардують мою поверхню. Якщо спочатку я страждала від цього, моя шкіра вкривалася синцями, то з часом завдяки цьому я стала лише сильнішою та витривалішою. Проте Космічні Кити, котрі облюбували моє небо, потерпають від п’яних метеоритів, котрі втративши керування летять куди приведе їх чи то доля, чи то гравітація.

— Чим же ми можемо допомогти вам? — поцікавився Франк.

— Метеорити не зможуть так нахабніти, коли знатимуть, що я — не безлюдна одинока Зоря на закутку Всесвіту, а населена Золотими Драконами, повноправна мешканка космосу. Чомусь усі вважають, що якщо я знаходжусь на периферії Всесвіту та тої межі, де починається щось абсолютно інше, то значить мене можна ображати. Я завжди ставлюсь до всіх з пошаною та розумінням. Я обожнюю гостей і обожнюю цей Всесвіт.

— Нас цілком влаштовують такі умови, коли Золоті Дракони зможуть перебратися до вашої Землі?

— Мої двері відкритті для тих, хто потребує допомоги постійно.

— Ви неймовірно красива дівчина, Зоряно.