Читати книгу - "Вогонь до вогню"

179
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 46 47 48 ... 54
Перейти на сторінку:
на ляхів. Так? — запитав Ольгерд у Кейстута та Любарта. Князь волинський кивнув головою на знак згоди, князь троцький промовчав. Хитрий же Коріят, котрий розумівся не лише на словах, а й на паузах між ними, поблажливо посміхнувся і поклав голову на переплетіння пальців. Цим жестом він хотів сказати, що розмова про напад чи ненапад на ляхів може затягнутися надовго, то ж він, Коріят, з великим задоволенням вислухає як одні, так і протилежні думки.

Дивлячись на свого батька, промовчали і трійко його синів. Мовчали й інші князі.

— Отже, ваша думка ясна, — зробив висновок великий князь. — І все ж я вже вкотре змушений вказувати нашому братові Любартові на одну й ту ж обставину, котра не дозволяє нам купно йти на його сусідів ляхів, — продовжував Ольгерд. — За спиною ляхів стоять чехи, ромеї та й ті ж буджацькі татари. А можливо, навіть і тевтони, бо вони з ляхами однієї віри. І хто може запевнити, що коли Кейстут пошле свою дружину в землю волинську, тевтони не кинуть будувати замки і не сядуть на коней? Як ти гадаєш, Кейстуте?

— Може бути, — згодився той.

— А ти, Коріяте?

Коріят кахикнув у кулак. Схоже, для нього все вже було ясно. І він зробив саме той крок, якого і чекав від нього великий князь.

— А чи відомо тобі, брате, чим зайнятий нині польський король Казимир? — звернувся Коріят до Любарта.

— Звісно, відомо, — гордовито відказав той. — Вивідники доносять, що він зараз з малим військом сидить у Кракові.

— А де все інше його військо?

— Розійшлося по замках галицьких, — неохоче відказав Любарт.

— Отже, коли ми купно рушимо в галицьку землю, то будемо мати справу не лише з Казимиром, а й з його воєводами, що сидять в таких замках, котрі в змозі витримати облогу будь-якого війська кілька місяців, а то й років. Чи не так?

Любарт не відповів. Лише правиця його стисла меча з такою силою, що побіліли пальці.

— Отже, не знаю, як ви, братове, — продовжував Коріят, — а я вважаю, що в галицькій землі на нас чекає те ж саме, що і в тевтонській. І там, і там за спинами наших супротивників стоять могутні сили. Тож знову маємо справу з багатоголовим змієм, якого можна перемогти, вдаривши лише під корінь. Проте діставатися до нього нам заважають все ті ж замки. — Коріят краєм ока помітив: великий князь схвально кивнув головою. — Тому моя думка така: ляхів з уграми поки що не чіпати. Обмежуватися обороною і зведенням більш потужних замків проти них. І чекати, чекати слушного часу. Скажімо, тієї ж миті, коли на ляхів піде хтось з півдня чи заходу. А нам самим одним походом покінчити з Казимиром не вдасться. У цьому я твердо переконаний. Ми неодмінно втягнемося в затяжну боротьбу і що найстрашніше — змушені будемо постійно тримати на галицько-волинському порубіжжі значні сили. А цим обов’язково скористається тевтонський орден і знову посуне на наші кревні села та пущі, звідкіля вийшла вся людність литовська. Тож чи можемо ми дозволити собі таке?

— Вірно речеш, брате: не можемо! — обізвався Кейстут. — А ти що скажеш, Любарте?

Князь волинський обвів всіх гнівним поглядом. Рука його, як і раніше, лежала на руків’ї меча.

— Що ж, доведеться як і раніше, покладатися лише на свої сили, — сказав він і відкинувся до стіни з таким виглядом, наче те, що має відбутися надалі, його вже не цікавить.

— Вибач, брате, але ж сам бачиш, що не час ще нам іти на твого кривдника Казимира, — співчутливо прогудів великий князь. — Князь Коріят чисту правду мовив: не час.

Коріятові сини дружно закивали головами. Вголос висловлювати свою думку вони ще не наважувалися.

«Зачекалися Коріятовичі, — дивлячись на них, подумав Ольгерд. — Неодмінно першу ж відвойовану землю віддам їм».

Коріят, що пильно стежив за великим князем, нарешті полегшено зітхнув і випростався. Схоже, він вмів читати найпотаємніші Ольгердові думки.

Ольгердовичі і Боброк теж мовчали. Те, що діється на півночі чи заході, їх хвилювало набагато менше, ніж те, що мало статися на сході чи півдні.

Іменини князя Київського
(продовження)

— Отже, з нашими західними сусідами ніби все ясно, — витримавши паузу (бо, може, хотів би висловити свою думку ще хтось), продовжував великий князь. — А тепер поглянемо на північ та схід і послухаємо, що князь полоцький думає про своїх сусідів-новгородців та князів тверських, смоленських, московських і які там ще є.

— Особливо розповідати нічого, — почав князь Андрій і погладив свою русяву борідку. — 3 Новгородом справи в нас ідуть добре. Наших земель їм не треба, але й своїх вони нікому не віддадуть. Щодо інших, то з великим князем тверським Михайлом, нашим дядьком, — Андрій на якусь мить завагався, — стосунки в мене чудові. Такі, які повинні бути не лише між сусідами, а й родичами. Прихильно ставляться до нас і князі смоленські. Що ж до князівства московського, то тут справа дещо інша, — князь полоцький помовчав, добираючи потрібних слів. — Люд московський діяльний та швидкий на вчинки. Від князя тверського відаємо, що московський князь Іван, прозваний Калитою, увійшов у довіру хана Золотої Орди, отримав від нього право на збирання податей для хана серед своїх сусідів, численних князівств. І правом цим скористався так, як не користалися б і самі татарські збирачі ясиру. А заодно і вивищувався серед інших князів, прикуповуючи або примучуючи їхні землі. Став Калита чи не найбагатшим з усіх

1 ... 46 47 48 ... 54
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вогонь до вогню», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Вогонь до вогню"