Читати книгу - "Чорний Загін"

Коли я знов побачив Ворона, обличчя в нього було таке ж сіре, як в мене. А то й сіріше. Ми йшли поряд і він коротко змалював, що довідався з документів, які я не зміг прочитати.

-- Деякі з них належали чарівнику Боманзу, -- сказав він мені. – Інші походять з часів Домінації. Деякі на ТеллеКурре. Тільки Поневолені досі користуються цією мовою.

-- Боманз? – перепитав я.

-- Саме так. Той, що розбудив Леді. Якимось чином Шепіт заволоділа його таємними записами.

-- Ого.

-- Маєш рацію. Ого.

Ми розійшлися, кожен залишився наодинці зі своїми страхами.

Ловець Душ підкрався непомітно. Поверх його звичної шкіри, на ньому був одяг схожий на наш. Ніхто не звернув увагу, коли він прослизнув у колону. З якого часу він був з нами я не знаю. Я зауважив його, коли ми виходили з лісу, після трьох днів невпинного маршу по вісімнадцять годин. Я ледь переставляв одну ногу за другою, зболілий, і мимрив, що я вже застарий для цього, коли ніжний жіночий голос поцікавився:

-- Як ти сьогодні почуваєшся, цілителю?

В голосі бриніла насмішка.

Якби я не був таким виснаженим, я б підскочив на три метри, та ще й з криками. В теперішньому стані я просто зробив наступний крок, з зусиллям повернув голову і пробурмотів:

-- Що з’явився, не забарився?

В цю мить я відчував тільки глибоку апатію.

Хвиля полегшення прийде пізніше, та тоді мої мізки не слухалися мене так само, як тіло. Після такої довгої втечі було важко щось відчувати. В моєму світі не залишилося місця для хвилювання чи страху.

Ловець Душ марширував поряд зі мною, крок в крок, час від часу позираючи в мій бік. Я не бачив його обличчя, та відчував радісний настрій.

Нарешті мене попустило, і відразу охопила хвиля жаху від власного нахабства. Я обізвався до Ловця так, немов він один з нас. В цю мить я очікував, що мене спопелить блискавка.

-- Що йдемо поглянемо на документи? – запитав він. Сумнівів не залишилося. В нього дійсно був радісний настрій. Я відвів його до воза. Ми видряпалися на підводу. Візниця поглянув на нас широкими очима, тоді втупив погляд вперед, тремтячи й намагаючись нічого не чути.

Я відразу вказав на пакунки, що були закопані, а сам почав злізати.

-- Залишся, -- сказав він. – Їм ще зарано знати.

Він відчув мій страх і захихотів, як маленьке дівчисько.

-- Не бійся, Док. Насправді, Леді особисто вдячна тобі.

Він знов засміявся.

-- Вона хотіла знати про тебе все, Док. Абсолютно все. Ти заполонив її уяву.

Мене знов охопив страх. Ніхто не хоче привертати увагу Леді.

Ловець Душ насолоджувався моєю тривогою.

-- Можливо, вона навіть надасть тобі аудієнцію, Док. Ой, лишенько. Ти що зблід? Спокійно, явка не обов’язкова. Ну, годі. До роботи.

Я ще не бачив, щоб хтось так швидко читав. Фіть і він вже проглянув як старі, так і нові документи.

-- Ти не міг прочитати все, -- сказав він діловим жіночим голосом.

-- Ні.

-- Я теж не можу. Дещо зможе розшифрувати тільки Леді.

Дивно, подумав я. Я очікував більшого ентузіазму. Те, що ми захопили ці документи було для нього неабияким успіхом, бо саме він здогадався взяти на службу Чорний Загін.

-- Що ти з цього зрозумів?

Я почав розповідати про плани повстанців атакувати Паничі, і про те, що означала присутність Шепіт.

Він тихо засміявся.

-- Старі документи, Док. Розкажи мені про старі документи.

Я вкрився потом. Чим лагідніше і делікатніше він говорив, тим більший страх мене охоплював.

-- Старий чаклун. Той, що пробудив вас всіх. Дещо написав він.

Курва. Я знав, що бовкнув лишнього, ще до того, як закінчив говорити. З всього Загону тільки Ворон міг розпізнати папери Боманза.

Ловець Душ знов тихо засміявся і по-панібратськи плеснув мене по плечу.

-- Я так і думав, Док. Я не був впевнений, але так думав. Я знав, що ти не втримаєшся і розповіси Ворону.

Я промовчав. Мені хотілося збрехати, але він знав.

-- Тільки так ти міг довідатися. Ти розповів йому, що там згадується справжнє ім’я Кульгавого, тому він прочитав все, що зміг. Правильно?

Я продовжував мовчати. Ловець Душ сказав правду, але мною керували не зовсім щирі мотиви. Ворон має свої порахунки з Кульгавим, а Кульгавий хоче поквитатися з нами всіма.

Звичайно, що будь-який чарівник дуже ревно оберігає своє справжнє ім’я. Ворог, який ним володіє, може завдати удар прямісінько в душу крізь які завгодно чари чи ілюзію.

-- Ти навіть не уявляєш собі всієї ваги цієї знахідки. Навіть я можу тільки здогадуватися. Та наслідки легко передбачити. Найбільша поразка сил повстанців та значні потрясіння серед Десяти, -- він знов ляснув мене по плечу. – Завдяки тобі, я став другою за впливом особою в Імперії. Леді знає справжні імена нас всіх. Тепер я знаю імена трьох інших, і повернув своє власне.

Не дивно, що він так розбалакався. Йому вдалося ухилитися від стріли, про яку він досі й не здогадувався, та одним махом закинути Кульгавому петлю на шию. Він витягнув щасливий білет в боротьбі за владу.

-- Але Шепіт…

-- Її потрібно прибрати, -- відповів він глибоким і холодним голосом. Голосом вбивці, голосом, що звик виносити смертні вироки. – Якомога швидше. Інакше все піде нанівець.

-- А якщо вона розпатякала ще комусь?

-- Не розпатякала.