Читати книгу - "Судова влада в Україні: історичні витоки, закономірності, особливості розвитку"

Безпосередню участь у розгляді справ брав осавул, який, окрім усього іншого, мав повноваження з розслідування та розгляду кримінальних справ і незначних цивільно-майнових конфліктів та скарг, організації виконання судових вироків і контролю за правильністю їх виконання.

Помічником осавула в здійсненні судових повноважень був довбиш, до обов’язків якого входили: нагляд за виконанням судових вироків у Січі та в паланках, доставляння на суд до Коша злочинців із поселень та хуторів Війська Запорізького низового; роздягнення й приковування правопорушників до ганебного стовпа за вироком суду; допомога осавулу під час екзекуції, оголошення судових рішень на раді чи місці покарання (страти).

Повноцінною судовою інстанцією в певних ситуаціях були курінні отамани, які виконували поміж козаків свого куреня роль суддів та були наділені правом призначати тілесні покарання (побиття киями). Хоча як нижча судова інстанція курінні отамани уникали винесення смертних вироків, вони виконували екзекуції, присуджені їхнім козакам волею Коша, а також разом з іншими курінними отаманами розсуджували своїх підлеглих. Водночас свавілля курінних отаманів щодо своїх козаків каралося на смерть.

У паланках судочинство здійснював паланковий суд в особі паланкового полковника та місцевої старшини (осавула, писаря, підосавула та підписарія)[269]. Втім є думка, що власне судові функції виконував одноосібно паланковий полковник. Загалом у паланці розглядалися майже виключно господарчі справи місцевого значення. Що ж до згадуваних у літературі випадків виконання смертних вироків на рівні паланки, то слід погодитися з думкою, що це стосувалося лише закоренілих злочинців, спійманих на гарячому, або ж виконання вироку суду вищої інстанції[270].

Проте є припущення, що в окремі періоди існування Нової Січі за відсутності січової старшини в паланках іноді розглядалися важливі кримінальні справи, навіть ті, що передбачали смертну кару[271].

Під час військових походів їхні учасники підлягали суду походного полковника, який розглядав справу одноосібно або разом з іншими представниками походної старшини — писарем та осавулом. У разі, якщо призначався наказний кошовий, то відповідні судові повноваження належали йому.

Для розв’язання конфліктів, переважно господарчого і територіального характеру, створювалися також комісії, які часто виконували роль не лише слідчих комісій, а й своєрідних третейських судів. Найчастіше комісії мали забезпечити узгодження територіальних конфліктів між запорожцями та їх найближчими сусідами — мешканцями Новоросії, Гетьманщини, Слобожанщини, Криму або Війська Донського[272]. Прикладом може слугувати робота так званої Старосамарської комісії, яка мала розв’язати конфлікт між Старосамарською сотнею Полтавського полку та Самарською паланкою Війська Запорізького низового, тобто між козацькими осередками Гетьманщини та Запорізької Січі[273]. Є також спеціальні дослідження діяльності комісій, які розглядали взаємні претензії запорізьких і донських козаків[274]. Не важко помітити, що компетенція комісій виходила за межі власне Запорізької Січі, «сусідські» конфлікти виникали між не залежними одне від одного суб’єктами, і розв’язати їх лише владним примусом без примирення сторін не видавалося можливим. До складу таких комісій мали входити не лише запорожці, а й представники тієї сторони, з якою був конфлікт. У межах обсягу цієї праці не видається можливим дати докладну юридичну характеристику статусу та діяльності цих комісій, тому ми обмежуємося лише констатацією необхідності окремого вивчення цих проблем.

Таким чином, судовими повноваженнями було наділено ряд як колективних, так й індивідуальних, органів військово-адміністративної влади Запорізької Січі. Підсудність справ чітко не визначалася і фактично була альтернативною. За таких обставин важко стверджувати про наявність визначеної ієрархії судових органів, проте беззаперечною була вищість «суду Коша» у всіх його формах. У процесуальному аспекті можна розрізняти першу й апеляційну інстанції, про що йтиметься в наступному підрозділі.

На завершення питання про суб’єкти судової влади Запорізької Січі слід звернути увагу на максимально демократичний характер їх формування. Йдеться, звісно, про представницькі органи, оскільки військова рада як втілення безпосередньої демократії (прямого народоправства) включала всіх січовиків. Представницьку демократію ж уособлювала козацька старшина, яка одноосібно або колегіально здійснювала судову владу. Про те, як обиралася військова старшина на Запорізькій Січі, загалом є чимало спогадів та інших джерел. Підкреслимо лише, що це відбувалося відповідно до правової традиції та звичаїв січового товариства.

Як зазначає І. М. Паньонко, на початку існування Січі кошовий отаман обирався для кожного наступного походу окремо і на той період був диктатором зі значними повноваженнями. Згодом кошовий отаман, як і вся старшина, почав обиратися на рік, але в будь-який момент міг бути скинутий зі своєї посади ухвалою січової Ради[275]. Кошовий отаман, військовий суддя, військовий писар і військовий осавул обиралися військовою радою, курінні отамани обирались зі свого кола всіма козаками куреня. Паланкову старшину обирали на військовій раді, інколи її призначав кошовий, але на обмежений строк.

Читачам, яких цікавить сам обряд обрання, радимо звернутися не лише до відомих історичних праць А. О. Скальковського, О. І. Рігельмана та Д. І. Яворницького, а й до першоджерел — спогадів військового інженера С. І. Митецького