Читати книгу - "Куми та кумки. Анекдоти давні і сучасні"

Помирає кум Іван. Та все ще тримається. Кличе дітей:

– Принесіть горілки!

Принесли.

– Давайте вже.

– Най розмерзнеться від льоду.

– Гай-гай! Що то за життя стало, що горілка замерзає! – сказав кум Іван, повернувся до стіни і відійшов.

– Куме, моя жінка може говорити цілий день про одне й те ж.

– Вам, куме, ще пощастило: моя жінка може говорити цілий день зовсім ні про що.

Зустрілися куми. Один бідкається:

– Таке слабе жито вродило. Скільки посіяв, стільки й зібрав. Жодної зернини не пропало.

– Кумо, ти знаєш, наш сусід Іван дуже погано вихований. Поки я з ним розмовляла, він увесь час позіхав.

– А може, кумцю, він хотів тобі щось сказати.

Кума запитує куму:

– Ви не бачили, хто це мою курку вбив?

– Не чула і не бачила, але хай не гребе! – відповіла та.

– Кумонько, дивіться за своїми курми, цілий день вони на моєму городі гребуться.

– Ти бач! А як твої кури місяцями у мене на горищі несуться, то я тобі нічого не кажу!

– Ти знаєш, кумо, моя донька підтримує зв’язки з найвідомішими людьми міста.

– Отакої! А ким же вона працює? І де?

– На телеграфі телефоністкою…

Каже кума до кума:

– Це дивно. Ваші кури перелітають через паркан і клюють мої квіти!

– Що ж тут дивного? От якби ваші квіти перескакували через паркан і клювали моїх курей – оце було б диво з див!

Прийшов кум Павло до кума Петра попросити в борг грошей.

– Це добре, куме, що ти до мене звернувся, а не до Кіндрата. Правильно вчинив. Тому що Кіндрат нізащо не дав би. Скнара! А я б дав! Їй-богу дав би. Жаль тільки, що грошей у мене якраз немає.

– Куме, у мене на фермі є справжнє диво природи, смішна потвора – двоногий баран.

– Знаю, – відповів кум, – це той самий, котрий упадає за моєю донькою.

– Скажіть, куме, вам не надокучають часті гості?

– Я б не сказав. Мені кожен гість приносить задоволення. Один – коли приходить, інший – коли йде.

– Куме, а чому ви завжди проводжаєте гостей за двері?

– Аби переконатися, чи справді пішли.

– Вітаю вас, куме. А де ж ваша дружина?

– Ми вдома тягнули жеребки, кому до вас іти.

– Ну, куме, і ви виграли?

– Ні, програв.

– Куме, чи зможеш ти мені завтра позичити 50 гривень?

– А чому, куме, сьогодні питаєш?

– Бо завжди, коли б я в тебе не просив грошей, ти кажеш: «Дав би, якби ти прийшов учора».

– Куме, як ти називав свою тещу, коли одружився?

– Сказати чесно? – відповів кум. – Перший рік я звертався до неї «чуєте», а вже потім ми всі стали називати її «бабуся».

Прийшов кум до кума позичити вівса. Той набрав, дає та й каже:

– Тут три мірки. Вродить, то й віддасте.

Узяв кум овес та й думає: «Щось дуже легко, тут немає три мірки. Мабуть, кум обдурив мене». Проніс трохи.

– Ні! Тут якраз три мірки.

Ще проніс трохи та й каже сам до себе:

– Мабуть, я кума обманув: тут більше як три мірки.

– Що з тобою, куме? У тебе такий втомлений вигляд.

– Твоя правда. Я підхопив безсоння.

– Не кажи дурниць. Безсоння не можна підхопити. Це не інфекційна хвороба.

– Заразна якраз. Якщо нею страждає твоя дитина.

Ідуть два куми садом. Раптом один провалився в яму.

– Ой! – крикнув другий. – Я хотів вас попередити про цю яму, але забув.

– Немає ніякої потреби, куме. Ви ж бачите, що я її сам знайшов.

– Куме, я вам гроші віддам, але цього місяця не зможу вам нічого дати.

– Та-бо ви те саме казали мені й того місяця.

– І що, я не додержав