Читати книгу - "Анна Київська – королева Франції"

хто б міг передбачити такий поворот у її долі? Вона – не могла.

І не думала заздалегідь, і не гадала. І ніякого передчуття не було.

Вже й змирилась зі своєю долею. Не стало чоловіка і, здалося, життя її скінчилося, а далі… Далі буде просто доживання віку.

Але щось у її серці не погоджувалося, хтось у її єстві неначе протестував: що ти кажеш! Яке… доживання? Ти ж іще така молода і ще прагнеш любові, бо в першому заміжжі не спізнала її…

В оте друге заміжжя Анна кинулась, як сторч головою у воду.

Такою щасливою Анну Ярославну в Санлісі ще не бачили. Вона вся аж світилася радістю.

Звали його, як уже мовилося, Рауль.

Граф Рауль де Валуа.

Ще повніше: граф Рауль Великий де Валуа де Крепі… (І ще в нього були якісь прізвища з часткою «де» – всіх вона не запам’ятала.)

Завдяки першому шлюбу він отримав графства Бар-сюр-Об і Вітрі-ан-Пертуа. І міг назви цих графств додавати до свого прізвища, перед кожним вставляючи частку «де» – звучить!

Народжений 1010 року.

На час його одруження з Анною йому виповнилося піввіку його невгамовного життя.

До Анни він був двічі одружений. Перша дружина, графиня Адель, народила йому п’ятеро дітей. Після смерті Аделі (1053), одружився з дочкою графа Шампані Елеонорою Брабантською, дітей у другому шлюбі не було.

Постійно займався розширенням території свого графства, будучи войовничим, не задумуючись нападав на своїх сусідів і навіть захоплював у них фортеці, замки й цілі міста. Як пишуть історики, славився воєнною доблестю та багатством, був сміливим, кмітливим і грізним воєначальником, лідером і незрівнянним тактиком. Використовував вроджене почуття загарбника, завжди з успіхом штурмував фортеці, які він вважав такими, що мали належати йому. Ще писали: місто, оточене Раулем, це завжди захоплене місто. (Наприклад, він розорив графство Верден, а його столицю спалив тільки тому, що єпископ Вердена відмовився виплатити певну суму відкупного.)

Це він, войовничий і жорстокий, маючи добре військо, мав би посісти місце герцога Нормандського Вільгельма (з яким теж не мирився і якось було навіть побив), так от, він мав би – за своїм характером та войовничістю – напасти на Англію та сісти її королем, але…

Замість Англії, що її по смерті тамтешнього короля взяв герцог Нормандський, його давній суперник по захопленню чужих міст та фортець, себто Вільгельм, Рауль не залишився в накладі. Доки Вільгельм брав Англію, Рауль узяв королеву Анну, яку з дня її появи у Франції кохав і про яку тільки й мріяв…

«Англія – се таке, – казав. – Я більше отримав – королеву Анну. І тепер вона моя люба дружина, а той, Вільгельм, нехай тішиться Англією…»

Ніхто йому не наважувався суперечити, а чинити опір було справою безнадійною. І при всьому цьому граф Рауль був вірним васалом короля, захищав королівську владу, якщо їй загрожували, тож став для країни надійним захисником.

Незважаючи на свою агресивну войовничість та підступність і надто велику жорстокість (коли було не по його чи хто з ним не погоджувався, суперечив йому, – залишав після себе руїни та попіл), це був загалом поставний чоловік – високий, на вигляд значно молодший за свої літа, гарний на вроду, і жінки – якщо він звертав на них увагу, – не могли встояти перед ним…

Не встояла й Анна Ярославна…

І запишуть історики до своїх анналів: на той час Анні було тридцять п’ять, і її врода мала неабиякий успіх… Всі гості захоплено закохувалися в неї. Але один з них, як їй здалося, старався оволодіти її увагою наполегливіше за інших.

І Анна віддала йому перевагу.

Саме Раулю.

Він володів багатьма титулами: граф де Крепі, де Валуа, дю Вексен, д’Ам’єн, де Бар-сюр-Об, де Вітрі, де Перон і де Мондідьє…

Так-так, це був один з наймогутніших вельмож Франції, і він зовсім не хвастав, коли запевняв, що йому не страшні ні королівські армії, ні римське та будь-яке інше духівництво.

Тільки сама собі Анна могла зізнатися: у Санлісі вона збирає стільки гостей лише для того, щоб серед тієї юрми побачити його. І чим він її полонив – вона й сама не могла збагнути.

Та й хто збагне почуття, що сколихнули її душу? Світ ніби яснішим став і ширшим, коли він з’явився у Санлісі серед її гостей. І їй, удові, здавалося, що осінь її життя скінчилася.

Осінь тоді буяла в Санлісі (у природи свої непорушні закони), а в її душі буяла весна, і вона відчувала за плечима крила.

О, боги, невже це… любов?

Та любов, що робить жінку крилатою?

Він був і вдатний з себе, рішучий та відважний, і титулований. Граф Рауль походив по боковій гілці від самого Карла Великого, себто належав не просто до колишньої королівської династії Каролінгів, – до тих васалів, які могли запросто виступити проти свого сеньйора.