Читати книгу - "Звенигора. Повстанці. Шабля на комісара"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Вона до того щось собі щебетала, а тоді вражено вмовкла, і Рудь обняв її за стан і поспіхом знайшов вологі й теплі губи. Цілував ті солодкі вуста довго, аж вони обоє заточились, і він зробив крок до обочини, щоб не злетіти зі стежки. Коли через довгу мить відірвався від неї, вони обоє якусь хвилю мовчали. А тоді Уляна прихилила голівку йому на груди.
Аж після цього Рудь відчув себе так, немов у нього виросли крила, бо відразу після цілунку ще не знав, як зреагує на те красуня. Вони ще стояли й тримались за руки, а тоді дівчина сказала:
— Ну, а тепер — добраніч…
Тоді засміялась, і додала:
— Знаєш, останні хвилини я тільки про це й думала.
— Про «добраніч»? — спікірував Максим.
— Ні… — блиснула усміхом гарних очей. — Ну… Наважишся ти чи ні… До завтра, герою-коханцю… — і втекла, швидко стукнувши фірткою.
* * *Від Звенигори Рудь летів на коні під білими вересневими зорями, по замшілій бруківці, а очі шукали високо в небі Північну Корону, бо він завжди відчував, що саме ці зорі принесуть в його життя щось особливе. Руки ж його аж до ночі зберегли тонкий і солодкий аромат дівочого тіла…
Це було в його житті найбільше кохання. За три дні збирались резервні сотні Цвітковського, й Максим мав вирушати до Тютюнника. Увечері залишав всі діла на Покотила, і в ці останні три дні вони були разом з з Уляною. Тримались за руки, захоплені одне одним, не помічали більш нічого на світі. Якось накрапав дощ, вони йшли під плащем Рудя близько-близько, обнявшись, і Максим відчував, як ніжно дихає під рукою її тіло. Потім зійшли на сходи біля мосту й цілувались там майже годину, відсторонившись дощем від людей і дороги.
Саме там, на сходах, Максим відчув, що володіє всім щастям світу.
Почуття було дуже сильним. Таке кохання інколи спалює саме себе, як надто потужний гніт затонку свічку. Але туга розлуки, і плач, і спів, і радість кохання залишають після себе найсвітліші спомини, заради яких і варто жити людині.
А інколи заради цього не шкода й померти.
Такі думки прийшли саме в ту хвилю, коли він тримав Уляну в обіймах там, біля мосту. І він навіть сказав їй про це, а вона тільки вдячно пригорнулася ще міцніше і прошепотіла, що їй ніхто і ніколи не говорив таких слів.
Та ні сам Максим, ні Уляна не знали, що чекає їх навіть за той місяць війни, на який покидав рідне місто Рудь, навіть — за два тижні, чи завтра, а чи й, напевне, сьогодні. Бо кохання й життя, як і кохання і смерть, існують завжди десь поруч, іскоркою зблиснуть й погаснуть назавжди в байдужій до всіх нас, яскравій і непостійній мозаїці Світу…
Розділ 16Владка
Восьмого березня на вулицях ще лежав сніг, а ввечері взявся й невеликий мороз. Ром з «Групою здоров'я» — Чорнею, Буром, Довгим, Ісою — зібрався в кіно. Фільм про Чикаго тридцятих років, гангстерів, клуб «Коттон» — і велике кохання. Головна героїня фільму, білявка, була дуже схожа на Владку. А коли вийшли з залу, то біля кінотеатру й побачили… Леську з Владою. Леська, як завжди, липла до Чорні, а Владка лише сміялась з того, вцілюючи в серце Рома своїми усміхненими очима.
Спочатку Ром не знав, як себе вести, не розмовляв з нею, хоча всі весело пікірувались між собою. Йшли вони до леськиного дому, проводжали її — бо короткий день вже йшов на спочинок. Іса з Буром десь зникли, то ж коли біля самих леськиних воріт до них пристали п'яні «армєйці», їх залишилось п'ятеро: Ром, Довгий, Чорня, Влада і Леська.
Один з тих — широкоплечий, носатий «старшак», без шапки — відразу пристав до Владки. Обняв її за плечі, п'яно гикаючи в лице: «Яка гарна дівуля!» А другий — товстий і високий — зашипів на Рома з Чорньою: «А ви, шмаркачі, геть додому!» Закид досить прозорий — то ж розмовляти було ні до чого. Першим збоку ударив Довгий. Баскетболіст, надія Звенигородської збірної, він двинув товстого межи очі, аж той загубив шапку. Від несподіванки, і, видно, ще з забитими памороками, товстий повернувся спиною і пішов на Рома, розмахуючи лаписьками, а носатий, що приставав до Владки, притьмом кинувся на Довгого.
Він виглядав сильнішим з них двох, але Ром тільки дав копняка товстунові й, як молодий вовк, напав на кривдника, бо прагнув відомстити за дівчину. Вдарив лівою в вухо, а коли той здивовано повернувся, садонув його в зуби правицею. Носатий розлютився і зчепився з Романом не на жарт, але Ром коротко відступив вбік, як вчив його Олекса Антонович, ухилився й з відтяжкою кілька разів вдарив жорстким боковим ударом, поки «старшак» не впав на коліно. Ще кілька разів вони з Довгим мінялись «партнерами», та чи то «старшаки» були досить п'яні, чи то їх збила з пантелику молода злість цих «малолєток», чи то отримали вони відразу по повній програмі, та захищались вже в'яло й самі більше не нападали.
Десь неподалік раптом завила міліцейська сирена. Ром оглянувся й побачив, що Владки ніде немає, лиш під ліхтарем біля рогу майнула чиясь
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Звенигора. Повстанці. Шабля на комісара», після закриття браузера.