Читати книгу - "Кресова книга справедливих"

Цей самий свідок пише також про іншого українця, Богдана Нараєвського, провідника УПА в селі, «він раніше брав участь у вбивстві євреїв та поляків, але радикально помінявся. Зрозумів, що нема сенсу вбивати сусідів, жінок, людей похилого віку та дітей тільки тому, що вони поляки. З убивці він став захисником своїх побратимів. Це в його хаті і будинку його батька знайшла заховання вся моя родина. То 25 березня 1944 року, коли бандерівці, після спалення й винищення поляків у Гуті [...], попрямували до мого рідного села [...], він став на містку, який вів у село і, мав сказати: „Ви пройдете, але через мій труп”. Від них почув обіцянку, що нікого не вб’ють і не спалять жодної польської хати. Бандерівці пройшли через село, але тільки налякали поляків. Вони пограбували декілька господарств та спалили одну хату в кінці села. За свою гуманітарну людську позицію щодо поляків Богдан Нараєвський поплатився життям».

Джерело: W. Żołnowski, Byłem świadkiem, „Na Rubieży” 1996, № 16, с. 26. Пор. також: W. Żołnowski, W trzecią noc po Wielkiejnocy..., с. 97; AW II/1506/2k, W. Żołnowski, Czas morowy. Ostatnia niedziela w niepodległej II Rzeczypospolitej, арк. 48–52.

Саранчуки, ґміна Потутори – село зі значною перевагою українського населення над польським, яке налічувало близько 2300 мешканців.

У березні 1944 року від рук УПА загинуло кільканадцятьох поляків. Більшість поляків з цього села, попереджена доброзичливим українцем, сховалася у Тростянці.

Джерело: H. Komański, Powiat Brzeżany, cz. 4, „Na Rubieży” 2001, № 53, с. 51.

Бабинці біля Звенигорода, ґміна Мельниця Подільська – село з перевагою українського населення над польським, яке налічувало близько 400 мешканців.

Під кінець 1944 року відбувся напад бандерівців на деякі польські обійстя. «Протягом трьох тижнів від цієї трагічної ночі, – пише мешканка села Марія Кшижевська, матір якої зґвалтували й побили, – ми з мамою ходили ночувати до наших приятелів-українців. Але й там було небезпечно, бо за переховування поляків бандерівці били своїх земляків. Обидві з мамою ми виїхали до Мельниці Подільської».

Джерело: Свідчення Марії Кшижевської-Крупник, [у:] H. Komański, S. Siekierka, Ludobójstwo..., Wrocław 2004, с. 538.

Бережанка, ґміна Турильче – село з перевагою українського населення над польським, яке налічувало понад 450 мешканців.

3 серпня 1944 року був вбитий, за надавання допомоги полякам, мешканець села, українець. 7 листопада 1944 року були викрадені та вбиті дві вчительки – полька та українка, яка допомагала полякам.

Джерело: BOss, 16630/I, t. 1, Materiały Józefa Opackiego dotyczące zbrodni ukraińskich w Małopolsce Wschodniej i na Wołyniu w latach 1939–1945, арк. 138; H. Komański, Powiat Borszczów, ч. 11, „Na Rubieży” 2004, № 76, с. 38.

Бурдяківці, ґміна Гуштин – село зі значною перевагою українського населення над польським, яке налічувало понад 1800 мешканців.

У травні 1945 року було повішено двох місцевих українців за те, що надавали допомогу полякам.

Джерело: H. Komański, S. Siekierka, Ludobójstwo..., s. 1144.

Глубічок, ґміна Глубічок – село з перевагою польського населення над українським, яке налічувало близько 2800 осіб.

У цьому селі від рук УПА загинуло 128 поляків, інші виїхали до Польщі.

1943 рік. Бернард Юзвенко згадує про українця, який зробив значну послугу полякам, що знаходилися під загрозою, коли члени УПА приготовлялися до нападу на село: «Ті симульовані спроби нападу вказували на те, що бандерівці готують атаку більшого масштабу. Про те нас поінформував також українець, який змалку виховувався з нашою молоддю і нам сприяв. Він нам повідомив про концентрацію чужих бандерівських загонів на українській стороні села. Отже ми зміцнили наші представництва по цій стороні села».

Полякам сприяла також родина Михайла Градового, якого дві дочки вийшли заміж за поляків, а молодший син, разом з шуринами, у 1944 році вступив до Польського війська. Наприкінці 1945 року Михайло Градовий з дружиною «за погане виховання дітей були УПА покарані мученицькою смертю, а їхні спотворені останки були вкинуті до їхньої власної криниці».

Джерело: B. Juzwenko, Zagłada Polaków we wsi Głęboczek, „Na Rubieży” 1993, № 6, с. 20, 22; H. Komański, Powiat Borszczów, ч. 9, „Na Rubieży” 2002, № 60, с. 30.

Єрмаківка, ґміна Кривче Горішнє – село, яке налічувало близько 4000 осіб, у цьому близько 1000 поляків.

У селі кілька разів, у тому числі в лютому, серпні та жовтні 1944 року, відбувалися акції УПА проти польського населення, в результаті яких смерть понесло понад 100 осіб. «Побоюючись нападу, – пише Данута Конопська, – з червня 1944 року ми не спали вдома. Вночі ми переховувалися в знайомих українців, які в цілому приймали нас доброзичливо. Однієї ночі до родини українців, у яких ми спали, прийшов їхній син. До того часу ми були переконані, що він пішов до війська, тим часом був у банді УПА. Він досить голосно розмовляв зі своїми батьками, з підвищених голосів виникало, що між ними доходило до суперечки. Нас охопив страх, може бути, він знав, що ми ночуємо в його батьків».

У своєму свідченні вона також згадує про іншого українця, лісника Кифяка, одруженого з полькою Софією Конопською: «Коли розпочалися вбивства поляків, чоловік моєї тітки імовірно отримав наказ вбити свою дружину й синочка. Цього наказу він не виконав. Його вбили бандерівці в лісництві, де він працював».

Після жовтневих убивств родина авторки заховалася в Кривчі Долішньому. Її сестра Станіслава возом повернулася до Єрмаківки, щоб забрати решту майна. «На початку села вона зустріла знайому українку, яка їй відмовляла наближатися до свого дому, тому що там вже нічого нема, а сусіди-українці все розграбували. Спершу сестра упиралася,