Читати книгу - "Кресова книга справедливих"

class="book">Куропатники, ґміна Конюхи – село з перевагою польського населення над українським, яке налічувало понад 2000 мешканців.

У квітні 1944 року від рук УПА загинуло понад 30 поляків.

«Українець одержує наказ убити польського священика, – свідчить Адам Адамів, – приходить вночі, б’є в двері, священик відкриває. Я прийшов тебе вбити, такий маю наказ. Ну що ж, сину, якщо я в чомусь винуватий, стріляй. Жертва і нападаючий подивилися один одному в очі. Нападаючий відійшов. Після тижня прийшов вдруге, схожа історія. Я знаю, що ти ні в чому не винний, але мушу тебе вбити, бо інакше мене вб’ють. Якщо мусиш, стріляй, – говорить священик. Я не можу, сказав нападаючий і пішов. На другий день він попрощався зі своєю родиною і сказав – мене викликають, може це останнє прощання. Після років, на українському кладовищі, на занедбаній безіменній могилі хтось зробив хрест з табличкою і прізвищем того українця, який не вбив священика. Вирок над ним виконали кати з організації».

У 1950 році бандерівцями був вбитий українець Дмитро Куцель за те, що допоміг своїй сестрі, Катерині Когут, заміжньої за поляком, коли вона разом з дітьми виїжджали до Польщі.

Джерело: A. Adamów, Wspomnienia, AW, II/17, арк. 3–4; H. Komański, S. Siekierka, Ludobójstwo..., с. 114.

Мечищів, ґміна Куряни – село з перевагою українського населення над польським, яке налічувало близько 2700 мешканців.

23 лютого 1944 року вночі відбулася атака бандерівців на польські обійстя. Було вбито понад 20 осіб. Декільком пораненим допомогли місцеві українці: Розалією Джевецькою заопікувався сусід, який завіз її до лікарні у Бережанах, де вона вилікувалася. У сусіда-українця Малицького також знайшов допомогу вісімдесятирічний Франциск Штайнер – його відвезли до доньок, які проживали в Бережанах.

Джерело: T. Nowak, Byłem świadkiem, „Na Rubieży” 2000, № 45, с. 50; Свідчення Тадеуша Новака, [у:] H. Komański, S. Siekierka, Ludobójstwo..., с. 637–638.

Нараїв Місто, ґміна Нараїв Місто – українсько-єврейсько-польське село, яке налічувало понад 3600 мешканців.

У першій половині 1944 року від рук бандерівців загинуло кільканадцятьох поляків. Була вбита також українка Катерина Яцик за те, що просила катів подарувати жертвам життя. У той же час СБ ОУН був вбитий українець на ім’я Гриць, тому що не хотів вбивати поляків.

Джерело: H. Komański, S. Siekierka, Ludobójstwo..., с. 118.

Плауча Велика, ґміна Плауча Мала – село зі значною перевагою українського населення над польським, яке налічувало близько 2500 мешканців.

Уночі з 30 на 31 березня 1944 року, під час нападу УПА на польські обійстя, було вбито 112 осіб. Про випадки допомоги, яка надавалася полякам деякими місцевими українцями, пишуть Ян Рибачик та Марія Майхер-Тарньова, на листа якої Рибачик посилається.

З родини Тарньової загинули б три особи, «якби не втручання одного з сусідів-українців, Микити, який своїм співучасникам нападу наказав залишити жертви у спокої. [...] Родини Кароля Блашкова з п’яти чоловік і Антоні Мушинського з трьох осіб знайомими сусідами-українцями були сховані в їхніх хатах і завдяки цьому врятувалися. Під час нападу бандерівці не зберегли також деяких українців. Вбили тоді чотири родини. В родині Миколи Велишного вбили три особи: чоловіка, дружину і їхню дочку. [...] Однією з причин такого вбивства була допомога полякам і співчуття, яке після нападу голосно виражала донька».

Джерело: J. Rybaczyk, Byłem świadkiem, „Na Rubieży” 1996, № 16, с. 24.

Плауча Мала, ґміна Плауча Мала – село зі значною перевагою українського населення над польським, яке налічувало близько 1300 мешканців.

З початку 1944 року, побоюючись за життя, родина Яніни Радачинської вночі приховувалася в сусідів-українців, найчастіше в сусідки, Фроськи Цисло. 12-річна Радачинська ночувала також у Маринки Псюрської у Томашівці. Одного разу в її хаті вона наштовхнулася на групу бандерівців, але завдяки пильності господині змогла вчасно втекти. Подалася до іншої українки, вдови на прізвище Лучків, в якої вже раз ночувала. «Ця жінка зглянулася наді мною, – згадує Радачинська. – Вона дала мені гарячого молока, постелила біля печі та поклала мене спати. Я відчувала, що вона сама боїться, бо за зберігання поляків погрожувало навіть смертне покарання. Я була їй дуже вдячна». Потім родина авторки приховувалася в українській частині села, в знайомого батька, Івана Барана. «Не дуже охоче нас там прийняли, особливо через те, що до цього дому прийшло багато втікачів-поляків, споріднених з дружиною господаря. У хаті було повно людей. Ми спали на підлозі, на розкладеній соломі, після трьох днів перебування в цій хаті, син господаря, який належав до УПА, сказав моєму батьку, що вони вже довше не можуть нас у себе тримати, що ми повинні шукати собі іншого місця».

Наприкінці березня 1944 року члени УПА скоїли напад на два сусідніх села, Плаучу Велику й Малу. «Крізь віконце на горищі, – пише далі Радачинська, – мама зауважила сусідку-українку і почала її просити, щоб вона нам допомогла звідси вибратися. Вона десь побігла і за хвилину повернулася з декількома сусідами, які принесли з собою довгий шнур і кинули нам на горище, а самі почали гасити палаючий будинок. По мотузці ми спустилися на землю. Тими сусідами були Дмитро Баб’як і Мілян Ревний, обидва вже не живуть. Коли я, по мотузці зіскочила на землю, Мілян Ревний сказав мені українською: „дитино, втікай світ за очі”. І я побігла, майже непритомна від страху».

Джерело: J. Krzykała z d. Radaczyńska, Byłam świadkiem, „Na Rubieży” 2001, № 53, с. 42–43.

Рогачин Місто, ґміна Рогачин Місто – село з перевагою польського населення над українським, яке налічувало близько 900 мешканців.

13 квітня 1945 року бандерівці вбили понад 30 поляків. «Василь Дробницький належав до цих українців, – як ми читаємо у свідченні Владислава Жолновського, – які відмовилися співпрацювати з УПА у вбивствах поляків. Він приховував і годував поляків, уцілілих від погрому в поселенні Гута, цієї ночі [з 13 на 14 квітня] бандерівці його застрелили