Читати книгу - "Потонулі в снігах"

у безсмертя. Він почав, так би мовити, з чистої дошки, від самих початків. І уява автора «Критики чистого розуму» виявилась набагато потужнішою ніж фантазії автора «Про небеса, світ духів, і про пекло». Свою вежу до неба Кант почав будувати згори, а не знизу, і вона не розвалилась як Вежа Вавилонська.

Так-от, початком Канта як творця найдосконалішої на даний час філософської системи були прогулянки з матір’ю в дитинстві, коли та показувала йому зорі на небі й розмовляла з ним про речі, такі важливі для дитини, яка тільки-но почала шукати систему координат у світі. Ота дрібка пієтизму вкупі з любов’ю і невпинною працею думки стала порухом назустріч гармонізації Всесвіту й людства. Зірки живуть за законами Всесвіту, люди зазвичай перекручують ці закони. Тому вони нездатні збудувати вежі згори донизу.

Кант вірив Сведенборгові, що той дійсно бачив ангелів, бував на небесах і в пеклі, що він розмовляв з духами. Вірив у те, що шлюби укладаються на небі, а не десь-інде. Вірив, бо свідомість людини — це той самий Всесвіт, де думки здатні перетворюватися на тонку матерію. Скільки людей — стільки всесвітів. Отже, ніхто із нас не є самотній, бо ці люди-всесвіти взаємодіють між собою, притягуючись і відштовхуючись один від одного. Чи Бог ззовні керує нами? Ні, серед матеріального всесвіту, який ми споглядаємо, задерши голову вгору, його немає. Бог в кожному з нас, але ніхто з нас не може бути Богом. Можливо, це питання й хотів розв’язати Кант, бо, окрім структурованого всесвіту Сведенборга, його цікавив ще й іслам, де уявлення про Бога зіткані з такої ж тонкої матерії, а не грубої тканини людського співжиття. Однак, не будемо заглиблюватись ще і в цю тему. Повернемось до наших зірок. Для життя у Всесвіті вистачить лише морального інстинкту; для співжиття з людьми потрібен категоричний імператив, коли почуття обов’язку випливає з морального інстинкту, проте не домінує над ним. Це ті підвалини вежі, до яких врешті дійшов Кант, вправний муляр духу і доброчесний чоловік, що ніколи не йшов на суд нечестивих.

У багатьох народів можна знайти вірування, що після смерті людська душа стає зіркою, або коли падає зірка — вмирає людина. У другому випадку — небо це відзеркалення землі, що теж дуже цікаво. Уявімо собі, що наша Земля — це чиясь душа, оскільки Земля в космосі с не чим іншим як зіркою. Не літаючи на космічних кораблях, люди знали про це. Не всі. бо дехто п’явся до неба, починаючи з підмурівку, і ми знаємо, куди приводить брак уяви.

Та й Ейншейн про це знав, кажучи, що «уява важливіша за знання». І це підтверджено досвідом самотності кожного з нас, у кого бодай раз паморочилась голова при вигляді бездонної глибини, радше прірви, неба, куди летять усі ті знання, істинність яких пробують довести молотком і долотом.

Романтична прогулянка з Вільямом Блейком

У 1820 році англійський поет і художник Вільям Блейк пише трактат «Лаокоон», де з невластивою його скромному становищу категоричністю підсумовує: «Мистецтво деградувало, у творчій фантазії немає потреби, народами править війна». То був час потрясінь для всієї Європи: завершення жорстоких воєн, поразка Наполеона, котрий прагнув заволодіти світом. Європейська еліта ділилась на тих, хто відверто захоплювався генієм Наполеона, і тих, хто захоплювався ним таємно. Врешті, то був час романтичних поетів, які порушили теми, що досі вважалися пасовиськом політиків та священиків. Блейка, з химерними видіннями і нонконформістським, навіть єретичним, мисленням, вважали за дивака і не розуміли, як далеко він пішов вперед, і що його можна наздоганяти ціле життя й так і не наздогнати. Втім, він являється щоразу, коли світ охоплює шаленство й виникає загроза гуманності та красі. Хитає головою і каже тихо: «Тільки розум може породити потвор — серце на це не здатне».

Нині він, можливо, допоміг би нам відповісти на питання: «А чи була, власне, демократія?» Бо, коли уряди ігнорують власні народи, розпоряджаються долею чужих та нехтують міжнародним правом, демократії, а тим паче, громадянського суспільства, уже не існує. Якби вона була, то так легко б не зникла. Те, що вважалося ознаками демократії — вибори, роздавання посмішок і хот-догів — насправді виявилося дешевими популістськими фокусами, за допомогою яких дуже багаті люди дурили суспільство, яке сподівалось задовольнити власні елементарні потреби у рівних можливостях. І раптом те суспільство стає нещасним, як колись біблійний Йов, і починає звинувачувати у своїх бідах Господа, про якого встигло забути. А от Вільям Блейк зумів розгледіти, у чому полягає проблема праведного Йова: втрата маєтків для нього — це втрата Усього. Тобто причина — у надмірній впевненості цього чоловіка щодо завтрашнього дня. І єдиний шлях вирішення цієї проблеми — подолання відчуження між духовним та матеріальним, Очищення духу…

Рух протесту в світі проти агресії США — ознака того, що людство нарешті починає ставити загальнолюдську мораль над політичною необхідністю і не бажає брати участі в самознищенні за допомогою зброї. Реклама, намагаючись зробити з кожного громадянина споживача товару, мимоволі переконала людей у тому, що їхнє життя таки чогось варте, хай навіть це буде усього лише нова модель телевізора, і що цим життям ніхто не сміє розпоряджатись. Пересічний житель планети Земля нині мислить набагато прогресивніше, ніж високоосвічені політики та економісти, котрі із дещо зневажливою міною вимовляють слово «пацифізм», а оборону фундаментальних людських прав вважають невчасною і шкідливою для просування глобалізації, і навіть «романтичною». Плоть і кров завжди стають на заваді Прогресу. Кожного дня з’являється по кілька виступів на підтримку США, авторами яких є або генерали, або депутати, або «незалежні» політологи, а також правовірні християни, тобто люди, котрі послуговуються застарілими поняттями ще з часів так званої «холодної війни». Натомість проти бойні в Іраку висловлюються митці, підлітки, прості роботяги, матері, тобто люд некомпетентний та емоційний. Однак, істину стверджує мудрість, а не «машина, забризкана кров’ю», тобто розум. Правда завжди на боці того, хто хоче миру і справедливості, бо це — основа нашої цивілізації. Ті люди міркують логічно: чи піду я з власного дому, якщо мені скажуть «забирайся геть, бо ти не вмієш господарювати!»? Звісно, що не піду. У цьому — квінтесенція будь-якої