Читати книгу - "Артеміс Фаул. Розум проти чарів"

момент на якийсь інший монітор і не побачив його жахливого польоту й не менш ганебного падіння.

Холлі втрачала сили. Ліжко важило чи не вдвічі більше за її власне тіло, а краї металевої рами продавили жахливі червоні борозни в її долонях. Але як вона могла зупинитися тепер, коли мета була вже так близько?

Ельфиня знову вдарила ліжком об бетон. Хмарка сірого пилу заклубочилася довкола її ніг. Будь-якої миті той хлопчисько Фаул міг розгадати її задум — і тоді знову її наколють якимось наркотиком. Але поки той момент не настав…

Скрегочучи зубами від болю, вона підняла ліжко на висоту власних колін. І тут побачила. Серед сірого цементу завидніла пляминка чогось брунатного. Невже вийшло?

Враз забувши про біль, капітан Куць випустила ліжкову раму з рук і впала навколінці. Крізь цемент і справді проглядала малесенька латочка ґрунту. Холлі гарячково намацала жолудя в черевику й міцно стисла його в закривавлених пальцях.

— Я повертаю тебе землі, — прошепотіла вона, пхаючи пальці у вузьку ямку. — І заявляю свої права на дар, який належить мені по праву.

Один удар серця. Ніяких відчуттів. Другий удар. І тут Холлі відчула, як чарівна сила пройняла їй руку — от ніби вдарило електричним струмом, як буває, коли доторкнешся до тролячого вольєру. Цим ударом її аж відкинуло в протилежний куток камери. Якусь хвильку світ кружляв перед її очима запаморочливо-пістрявим калейдоскопом, та коли кружляння припинилося, Холлі вже не була приборканою полонянкою-ельфинею. Капітан Холлі Куць знов була сильна й готова до бою.

— Отак, паничу Фауле! — Вона задоволено усміхнулась, побачивши, як блакитні іскринки чарівної сили швидко-швидко зшивають, зцілюють її рани. — Зараз побачиш, як я вирву в тебе дозвіл залишити цей будинок.

— Кинь усе! — бурчала Джульєтта. — Облиш усе та перевір, як там полонянка… — Дівчина звичним рухом перекинула за спину біляві свої коси. — Чи він не думає, що я йому покоївка якась?

Вона вдарила долонею по дверях камери.

— Гей, ельфине! Я зараз зайду, тож якщо ти робиш щось непристойне, швиденько закінчуй!

Джульєтта набрала на пульті потрібну комбінацію цифр.

— От тільки попоїсти я тобі не принесла: ні митих фруктів, ні перемитих овочів. Але я не винна. Артеміс наполіг, щоб я негайно бігла вниз…

Тут Джульєтта замовкла: її ніхто не слухав! Вона зверталася до порожньої кімнати. Труснула головою, щоб мозок швидше підказав якесь пояснення. Пояснення ніяк не приходило, то дівчина вирішила краще обстежити камеру.

Нерішуче ступнула до бетонної клітки. Порожньо. Тільки серед сутіні щось ніби мерехтіло. Наче туманець, чи що. Це їй, мабуть, увижається через ті дурні окуляри. Як можна хоч що-небудь розгледіти в темних дзеркальних окулярах, та ще при такому освітленні? Тим більше що окуляри дев’яностих років, із моди вийшли, а на ретро ще не тягнуть.

Джульєтта кинула винуватий погляд на монітор камери стеження. Вона тільки разочок гляне без окулярів — яка може бути з цього біда? Дівчина трохи підняла оправу, обводячи кімнату поглядом.

І тієї ж миті перед нею матеріалізувалася постать капітана Куць. Просто вийшла з порожнього повітря. Так, це була Холлі. Ельфиня мило усміхалася.

— Ой, це ти! Але ж як…

— Чом би тобі не скинути цих окулярів, Джульєтто? — урвавши її помахом руки, запропонувала ельфиня. — Вони ж і справді тобі не личать. «А вона таки слушно радить, — подумала дівчина. — І який у неї милозвучний голос! Мов цілий хор виводить пісню. Як можна опиратися такому голосові?»

— Авжеж! Геть їх, ці допотопні окуляри. До речі, у тебе класний голос. Він мов зігріває мене і все таке…

Холлі вирішила не сушити собі голови над тим, що мала на увазі Джульєтта. Тим більше що й тоді, коли ніхто не контролював її розуму, дівчина висловлювалася не завжди зрозуміло.

— А зараз дай відповідь на просте запитання.

— Чом би й ні?

— Скільки в будинку людей?

Джульєтта задумалась. Одна, плюс один, плюс ще один. А пані Фаул? Ні, господиня відсутня.

— Троє, — сказала нарешті. — Я, Лаккей, ну й, звісно, Артеміс. Була ще тут пані Фаул, але вона пішла спатоньки — тоді пішла спатоньки.

Джульєтта захихотіла. Вона придумала жарт. Ще й який класний!

Холлі вже набрала в груди повітря, щоб з’ясувати зміст останньої Джульєттиної фрази, але передумала, бо поспішала. І, як засвідчили пізніші події, припустилася в цьому помилки.

— А чи побував тут іще хтось? Хтось подібний до мене?

Джульєтта закусила губу.

— Та був тут один маленький чоловічок. У такому ж комбінезоні, як і в тебе. Але не такий милий. Тобто він був зовсім неприємний. Увесь час кричав та димів своєю смердючою сигарою. І пика в нього жахлива. Червона, як помідор.

Холлі ледве стримала посмішку. Отже, приходив Корч власною персоною. І, безперечно, провалив переговори.

— І все? Більш нікого не було?

— Принаймні я більш нікого не бачила. Ти ж, як побачиш того чоловічка знову, перекажи йому, щоб відмовився від біфштексів з кров’ю. Нехай перейде на здорове харчування, поки грець його не вхопив.

Холлі знов притлумила непрохану посмішку. Джульєтта, либонь, перша з людей під дією гіпнотичних чарів почала мислити чіткіше, ніж досі.

— Гаразд, я йому перекажу. А зараз, Джульєтто, я хочу, щоб ти залишилася тут, у цій кімнаті й не виходила звідси ні за яких обставин.

— У цій кімнаті? — насупилася Джульєтта. — Але ж тут така нудьга! Нема ні телевізора, нічого. Можна, я підіймуся до передпокою?

— Ні. Тобі доведеться побути тут. Тим паче що тут щойно вмонтували у стіну телевізор. Бачиш, он він, завбільшки зі справжній кіноекран. І по ньому цілодобово транслюють матчі з вільної боротьби.

Джульєтта мало не зомліла на радощах. Вона вскочила до камери й охнула, уздрівши картинки, які їй підказувала її власна уява.

Холлі похитала головою. «Що ж, — подумала вона. —