Читати книгу - "Чаклун та сфера. Темна вежа IV"

лиця, наче її стерли. Після цього відьма стала поводитися по-діловому, і Сюзен відчула величезне полегшення.

– Ну то й нехай. Ти цнотлива. Одягайся собі та йди. Але Торіну ні пари з вуст про те, що між нами сталося! Жіночі діла – не для чоловіків, особливо таких великих, як ото він, – промовивши це, Рея не змогла втриматися від гиденької саркастичної посмішки. Свідомо вона посміхалася чи мимоволі, Сюзен сказати не могла. – То ми домовилися?

Що завгодно, тільки б забратися звідси геть!

– Ти проголошуєш мене цнотливою?

– Так, Сюзен, дочко Патрика. Проголошую. Але казати я можу що завгодно. Чекай… десь тут було…

Вона покопирсалася на камінній полиці, розгрібаючи недогарки свічок, так-сяк приліплені до вищерблених блюдець. Підняла гасову лампу, потім ліхтарик на батарейках, на мить задивилася на малюнок, що зображав молоденького хлопця, і відклала його.

– Де ж це… де… гррр… ось, знайшла!

Вона вхопила блокнот з обкладинкою, темною від попелу (старовинними золотими літерами на його сторінках було вибито штамп СИТҐО), і недогризок олівця. Чистий аркуш вдалося знайти тільки в кінці блокнота. Награмузлявши щось на ньому, відьма відірвала аркуш від спіралі блокнота й простягнула Сюзен. Спочатку дівчина не зрозуміла, що там написано:

Під цим стояв символ:

– Що це? – вона тицьнула пальцем у маленький малюнок.

– Це знак Реї. Його знають у шести бароніях, і ніхто його не підробить. Покажеш цього папірчика тітці. Потім Торіну. Якщо твоя тітка захоче взяти його й показати Торінові сама… знаю я її, любить покомандувати… скажи «ні, Рея не дозволила, бо це не для вас».

– А якщо Торін схоче його мати?

Рея стенула плечима.

– То хай забирає чи викине, чи дупу собі підітре. Про мене. Тобі теж цей папірець не треба, ти ж і так знала, що незаймана. Знала?

Сюзен кивнула. Якось один хлопчик проводжав її додому з танців і вона дозволила йому просунути руку собі за пазуху. Але що з того? Вона була цнотлива, і її цнота була більшою, ніж уявляла собі ця брудна відьма.

– Але дивись не загуби папірця. Якщо не хочеш знов прийти до мене, аби я вдруге зробила з тобою те саме.

«Бороніть мене боги, я навіть думати про таке боюся», – подумки здригнулася Сюзен, але вже достатньо оволоділа собою, щоб не виказати цю дрож. Вона поклала папірець до кишені, туди, де лежав мішечок із грішми.

– Тепер ходи до дверей, міско, – у відьми було таке лице, ніби вона хотіла вхопити Сюзен за руку вище ліктя й відпровадити, та потім передумала. Вони вдвох рушили до дверей, остерігаючись, щоб не торкнутися одна одної. Втім, біля дверей Рея все-таки вхопила Сюзен за руку. Другою рукою показала на блискучий срібний диск, що висів над верхівкою Кооса.

– Місяць-Цілунок, – сказала відьма. – Зараз середина літа.

– Так.

– Скажи Торінові, щоб він не мав тебе у ліжку… чи на сіннику, чи на підлозі, чи деінде… поки на небі не з’явиться Місяць-Демон.

– Аж до Жнив? – Сюзен не повірила своєму щастю. Цілих три місяці – та за цей час життя можна прожити. Вона силкувалася не виказати свого задоволення од відкладення вироку. Бо вже думала, що Торін позбавить її цноти наступної ночі ще до сходу місяця. Вона ж була не сліпа – бачила, як пожадливо він на неї дивився.

Тим часом Рея дивилася на місяць і наче щось подумки рахувала. А її рука ковзнула до коси Сюзен і погладила її. Сюзен стоїчно терпіла, а коли вже здавалося, що далі терпіти несила, стара раптом опустила руку і кивнула.

– Еге ж. Не просто до Жнив, а до самого fin de año[8] – Світлої Ночі. Скажи йому, що він може взяти тебе після святкового багаття. Зрозуміла?

– Аж до fin de año, так, – її душа співала від радості.

– Коли багаття в «Зеленому серці» догорить і остання жарина перетвориться на попіл, – сказала Рея. – Тоді і тільки тоді, в жодному разі не раніше. Так йому й перекажи.

– Перекажу.

Рука знову почала гладити її волосся. Сюзен терпіла.

Після такої доброї новини, подумала вона, з її боку було б негарно пручатися.

– Використай час, що лишився до Жнив, на роздуми і на підготовку, щоб народити мерові сина… або ж покатайся верхи по Крутояру й позбирай останні квіти своєї дівочості. Збагнула?

– Так, – сказала вона і ввічливо додала: – Дякую-сей.

Рея відмахнулася, наче то були лестощі.

– Дивись не патякай про те, що між нами було. Крім нас із тобою, це більше нікого не стосується.

– Не буду. Нашу справу закінчено?

– Ну… є ще одна дрібничка… – Рея посміхнулася так, щоб у дівчини не виникло жодних сумнівів у тому, що це геть дурниця, потім підняла ліву руку перед очі Сюзен, звівши три пальці разом, а один відставила вбік. У просвіті між пальцями гойдався срібний медальйон, що наче виник із повітря. Дівчина відразу прикипіла до нього поглядом. А потім Рея мовила одне-єдине слово і очі Сюзен заплющилися.

5

Рея дивилася на дівчину, що, осяяна світлом місяця, стояла перед нею на ґанку і спала. Відьма сховала медальйон назад у рукав (її старечі пальці досі демонстрували дива вправності, коли в цьому виникала потреба), і діловитий вираз на її лиці змінився ненавистю. Кажеш, у вогонь мене ногою вкинеш, хвойдо? Настукаєш Торіну? Але найгіршими були не погрози і не зверхній тон. Найгірше сталося тоді, коли вона гидливо сахнулася від Реїного доторку.

То вона не для таких, як Рея? Ги-ги. Та що там. Мабуть, вона думає, що й такі, як Торін, її не гідні, бо в неї, бачте, її шістнадцять років і біла коса до дупи. Напевно, Торін мріє запустити пальці в її коси, навіть тоді, коли торсає себе взад-вперед там, унизу.

Рея дуже хотіла завдати дівчині якоїсь кривди, бо вона на те заслуговувала. Але не могла, бо тоді Торін, щонайменше, забере в неї скляну кулю, а Рея цього не знесе. Принаймні, поки що. Тож вона не могла зробити Сюзен боляче. Проте дещо вона все-таки могла – бодай на мить, але зіпсувати Торінові задоволення.

Рея нахилилася до дівчини, вхопила в руку довгу косу, що зміїлася їй по спині, й погралася нею, пропускаючи крізь кулак і втішаючись її шовковистістю.

– Сюзен, – прошепотіла вона. – Ти чуєш мене, Сюзен, дочко Патрика?

– Так, – не розплющуючи очей.

– Тоді слухай. – Світло Місяця-Цілунку впало на обличчя Реї, перетворивши його на посріблений череп. – Слухай уважно і запам’ятовуй. Закарбуй собі у надрах пам’яті, куди ніколи не потрапляє світло твого