Читати книгу - "Чінгісхан"

Чінгісхан не знав іншої мови, крім монгольської, і не вмів писати.

Надвечір каган повернувся до свого намету і скликав старших воєначальників. Тут були і вкриті славою перемог товариші юних днів Чінгісхана, згорблені, сиві, висхлі, з одвислими щоками, і молоді, висунуті проникливим каганом бійці, які прагнуть подвигів. Кожний мав під своїм прапором десять тисяч вершників, цілком готових до походу.

Всі сиділи щільним півколом на килимах. Один Чінгісхан сидів вище за інших, на золотому троні. Спинка трону була вміло зроблена китайськими майстрами у вигляді переплетених між собою «щасливих драконів», що граються з «перлиною», схожою на морську медузу з довгими лапками, а ручки трону зображували двох розлючених тигрів. Це крісло, карбоване з золота, каган захопив у палаці китайського імператора і в походах возив з собою.

Праворуч від трону сиділи двоє братів Чінгісхана і його двоє молодших синів: Угедей і Тулі, ліворуч сиділа остання дружина кагана, юна Кулан-Хатун, що сяяла, прикрашена коштовним намистом і золотими браслетами, нанизаними на руки від кисті до плеча. Слуги-китайці безшумно проплавали позад присутніх і розносили золоті блюда з їжею і золоті чашки з кумисом та червоним хмільним вином.

Ліворуч кагана, біля його молодої дружини, сиділи два посли: один — Ашаганьбу, який прибув від могутнього тангутського царя Бурханя[91], другий — китайський полководець Мен-Хун[92], посланий сунським імператором Південного Китаю, який ненавидів цзинського імператора Північного Китаю і тому шукав дружби і союзу з монголами.

На цьому бенкеті Чінгісхан вразив гостей розкішшю золотого посуду, великою кількістю й різноманітністю страв і напоїв. На великих золотих блюдах подавалася печеня: м’ясо молодої кобилиці, дикого оленя і степових дудаків. Це чергувалося з незвичайними ласощами, приготовленими китайським поваром. Кумис, айран, червоне перське вино і китайська горілка з кавунового насіння, рідкісні південні фрукти, привезені гінцями, що скакали багато днів на змінних конях, — усе це здавалось особливо незвичайним в оцій пустельній долині, куди заходили табуни диких коней і за ними слідом ішли тигри.

Із-за шовкової завіси намету було чути пронизливі пісні китайських співачок, звуки флейти й очеретяних сопілок. Кілька химерно одягнутих танцівниць виконували танці, зображаючи, як у степу безтурботно пасеться лань, як до неї підкрадається рись, кидається на неї, але сама гине від стріли мисливця, що причаївся за горбом.

Чінгісхан, задоволений вдалим бенкетом, сидів на троні, підібгавши ноги, і, голосно плямкаючи, брав шматки смаженого м’яса з окремого блюда, яке тримав перед ним, стоячи на колінах, китайський слуга. Найкращі шматки м’яса каган запихав у рот тим з гостей, до кого хотів виявити милість.

Під час бенкету Чінгісхан ревниво косив очима на тангутського посла: той сидів поруч дружини кагана, Кулан-Хатун, і смішив її розповіддю, як він, що ніколи не збивався з дороги в степах, уперше потрапивши до Китаю, заблудився серед заплутаних, вузьких провулків столиці. Кулан безтурботно сміялася. Чінгісхан, гризучи баранячу лопатку, сказав тангутському послові:

— Твій володар, цар Бурхань, обіцяв у наступному новому поході бути моєю правою рукою. Тепер народ мусульман вбив моїх послів, і я вирушаю покарати за це шаха Хорезму. Пора царю Бурханю з’явитися сюди з своїми вершниками і зайняти місце на правому крилі мого війська.

Тангутський посол, зайнятий розмовою з красунею Кулан-Хатун, недбало відповів Чінгісхану:

— Якщо в тебе не вистачає війська для походу, то не будь каганом.

Чінгісхан відкинув набік баранячу лопатку, витер масні пальці об білі замшеві чоботи і провів по вусах полою соболевої шуби. Всі затихли. Задихаючись, він захрипів, звертаючись до тангутського посла:

— Ти говориш від імені твого государя. Як же ти посмів мені так зухвало відповідати? Хіба мені важко зараз же рушити мої могутні війська на тангутське царство? Але в мене зараз інші турботи, і я не стану громити тепер вас, підлих, підступних, як ти, тангутів. Однак коли вічне небо збереже мене від ворожої стріли, то клянусь, коли я повернусь назад, розгромивши хорезм-шаха, я піду війною на твого невірного црфя. Тоді я пригадаю твої слова і покажу вам, чи вмію я бути каганом!.. Єлю Чу-цай, накажи зараз же подати коней, і нехай оце тангутське цуценя відповзає з мого намету.

Тангутський посол Ашаганьбу, заїкаючись, відповів:

— Хіба я сказав що-небудь образливе?

Але китайські слуги підхопили його під руки і поволокли з намету.

Чінгісхан, насупившись, суворо зауважив китайському послові Мен-Хуну, що той дуже мало пив, і, щоб покарати, примусив його випити підряд шість великих чаш вина. Посол покірно пив, і всі гості в цей час співали на честь китайця хвалебну пісню. Після шостої чаші посол упав і одразу заснув. Чінгісхан знову став веселий, привітний і сказав:

— Ось мій гість, напився! Значить, він мій друг і думає зі мною одним серцем. Обережно віднесіть мого друга в його намет. Вранці він так само може повертатися до себе на батьківщину. Нехай начальники міст скрізь його затримують якомога довше, дають йому вина, чаю і частування, якого тільки він забажає. Наказуємо, щоб у дорозі добрі музики грали йому на флейті і бринькали на струнах. Ми бажаємо, щоб наш китайський друг ні в чому не терпів нестатків.

Коли сонного посла винесли, Чінгісхан звернувся до Єлю Чу-цая:

— Чи написав ти листа убивці мого посла, хорезм-ханові Мухаммеду?

Великий радник кагана тихо відповів:

— Коли двоє хоробрих полководців збираються воювати, чи зумію я написати як слід? Я знаю тільки, як запроваджувати порядки в завойованих землях, і намагаюся стежити, щоб твої