Читати книжки он-лайн » Публіцистика 📰🎙️💬 » ОСТАННІЙ АКТ ТРАГЕДІЇ УКРАЇНСЬКОЇ ГАЛИЦЬКОЇ АРМІЇ, Нікіфор Гірняк

Читати книгу - "ОСТАННІЙ АКТ ТРАГЕДІЇ УКРАЇНСЬКОЇ ГАЛИЦЬКОЇ АРМІЇ, Нікіфор Гірняк"

168
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 46 47 48 ... 81
Перейти на сторінку:

Про становище в бриґаді ЧУСС-ів ми не мали ніяких відомостей; щойно в Харкові я зустрів на з'їзді Рад мого шефа політкома М. Кручинського й дізнався від нього про бої УСС-ів у складі 44 дивізії проти поляків і тоді зрозумів, для чого большевики застосовували щодо Коша УСС-ів у Києві найлагіднішу форму реакції: роззброєння й вивід на Лівобережжя. З ним я подався пішим походом через Броварі-Козелець-Остер до Ніжена. Коли ми йшли битим шляхом повз великий ліс (за Броварями), я помітив, що на краї лісу стояло багато озброєних молодих людей, які пильно до нас придивлялися. Це були, очевидно, повстанці. В найближчому селі (не пам'ятаю назви) ми стали на ночівлю. Я був певний, що повстанці потрактують нас як ворогів, союзників большевиків. В село ми ввійшли за дня, і я, розмістившись на кватирі та вмившись, вийшов на вулицю. На моє велике здивування я побачив наших стрільців у товаристві місцевих юнаків, як вони, взявшись попід руки, йшли вулицею й співали наших пісень. Це, як незабаром виявилося, були ті самі повстанці, які придивлялися до нас із лісу. Вони знали, хто ми, й співчували нам; вони щиро гостили наших людей на квартирах. Один із них вияснив нам, що повстанці добре знали про нашу нещасливу долю під большевиками; коли б вони побачили большевицький загін, то вступили б у бій з ним, але нас вони залишили в спокої.

Ранком наступного дня, перед відходом у дальшу дорогу ми довідалися, що вночі заблукала була до села большевицька розвідка й спинилася в одній стодолі на ночівлю. А вночі повстанці перебили їх усіх до ноги.

З партійців ішов з нами ввесь час І. Немоловський, колишній боротьбіст, з дружиною. Ми з ними йшли на самому заді й увесь час жваво обговорювали наше становище й большевицьку політику. Я нічим не зв'язував себе в розмові, гостро нападав на облуду червоних, їх московський шовінізм та імперіялізм щодо України. Між іншим я не щадив докорів боротьбістам, що злякалися большевиків, без потреби злилися з ними й через це втратили прихильність і серед наддніпрянців, і серед галичан. У нас була вся надія на боротьбістів, поки вони думали організувати українські червоні частини та з їх допомогою обороняти незалежність України від москалів. Немоловський боронив лінію боротьбістів, закидав мені націоналізм і брак розуміння великого революційного процесу в Україні. Хоча ми гострю атакували один одного в дискусії, між нами був дружній тон. Особливо обстоювала мої погляди дружина Немоловського (віком старша за нього). Вона теж не захоплювалася політикою большевизму в Україні.

Марш з Києва на Ніжен тривав цілий тиждень. У Ніжені нас примістили далеко від центру, на передмісті. Там на нас чекали вже галицькі комуністи з В. Порайком на чолі. Вони мали супроводити нас до місця нашого призначення. А ми перебували в стані непевности, бо ніхто нам ні словом не згадав про те, що з нами станеться. Останній акт трагедії УГА з кінця квітня, утрата надії на вороття нашої армії в Галичину, а до того терор проти нашого вояцтва в запіллі спричинили в мене на деякий час занепад духа: ніщо мене не цікавило, я ходив, як непритомний і сприймав усе цілком апатично. Але між нами залишався й далі рухливий і меткий Ф. Конар. Він крутився між партійцями й хотів неодмінно довідатися від них, що жде нас далі. М. ін. був там Еллан-Блакитний, наш тихий приятель; він поінформував Конара, що нас вивезуть десь далеко на Схід. А ми дуже хотіли, щоб нас залишили в Україні. Про це, на наше прохання, дбав Блакитний, але його впливи були замалі для цього.

Врешті нас загнали в товаровий поїзд; тільки партійці дістали гарний особовий вагон. Ми ж душилися по 40 і більше осіб у брудних вагонах, вистелених старою на січку потертою соломою.

Як потопельник хапається й бритви, так я шукав якоїсь можливости відв'язатися від того транспорту В. Порайка. Я пригадав, що мене обрали на делеґата від бриґади УСС-ів на 4. Всеукраїнський з'їзд Рад, і тоді рішив використати це для свого визволення. В Курську я повідомив Порайка, що я, як делеґат на з'їзд Рад, відлучуся від транспорту й від'їду на Харків. Він не заперечив, і я зараз же пересів на харківський поїзд. Це врятувало мене від концентраційного табору праці над Волгою, куди погнали роззброєний кіш УСС-ів.

25. Кінець бриґади У. С. С.

Про трагічний кінець решток УГА після подій з кінця квітня на фронті маємо низку спогадів учасників. Окрім цитованих уже праць, варто відзначити ще спогади: підх. УГА П. Голинського, який розповідає про події в Одесі, Т. Лисівського — про долю київських курсантів, стр. УГА І. Томинчука, В. Струця, Дидика, Ст. Венгриновича, П. Околота, К. Орфойського, Ол. Кузьми; спогад Ірчана «Трагедія Першого травня», виданий в Нью-Йорку 1923 р., такий тенденційний і далекий від правди, що не являє собою ніякої історичної вартости.[57]

Останні хвилини бриґади УСС-ів описують: І. Іванець і Антін Дівнич, врешті, Бородієвич у згаданому на початку цієї праці спогаді. На моє прохання написали свої спогади проф. д-р Г. Кох, проф. І. Витанович і мій брат Володимир. Постава бриґади УСС на фронті тоді, як інші бриґади перейшли до поляків, спричинилася до злагіднення долі галичан і до їх реабілітації та припинення терору.

Д-р Витанович у своїм спогаді «Кіш і Бриґада УСС-ів узимку 1919-20 і на весні 1920» пише:

«Хвора Бриґада й

1 ... 46 47 48 ... 81
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «ОСТАННІЙ АКТ ТРАГЕДІЇ УКРАЇНСЬКОЇ ГАЛИЦЬКОЇ АРМІЇ, Нікіфор Гірняк», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "ОСТАННІЙ АКТ ТРАГЕДІЇ УКРАЇНСЬКОЇ ГАЛИЦЬКОЇ АРМІЇ, Нікіфор Гірняк"