Читати книгу - "Дівчата, Емма Клайн"

Він показав Сюзен, щоб вона перевернулася. Тихо бурмочучи, поскладав нас, неначе ляльок, не надаючи переваги жодній з нас. Сюзен була неначе чужа в цій незнайомій кімнаті, немов та часточка її, яку я знала, кудись поділася.

Він простромив мій язик собі до рота. Я в основному залишалась спокійною, коли Мітч цілував мене, і досить холодно сприймала його дослідницький язик, навіть його пальці всередині мене були неначе щось незвичне і я не надавала тому особливого значення. Мітч піднявся і з поштовхом увійшов у мене, трохи стогнучи, коли йому це не вдалося легко. Він плюнув на руку і натер мене, а тоді спробував знову, і як же було несподівано відчувати, як він рухався в мене між ногами, я не переставала нагадувати сама собі з подивом і невірою, що це насправді сталося, а тоді відчула, як рука Сюзен підповзла і схопила мою. Можливо, це Мітч натякнув Сюзен, але я не бачила. Коли Сюзен поцілувала мене знову, я тішила себе думкою, що вона робить це для мене, що це наш спосіб бути разом. Що Мітч був усього лише фоновим шумом, необхідним виправданням її палкого рота, загинання пальців. Я відчувала свій власний запах, і її запах теж. Вона видавала глибокі горлові звуки, які були призначені для мене, неначе вона отримувала задоволення в якомусь іншому місці, і Мітч не чув її. Вона повела моєю рукою до своїх грудей, і затріпотіла, коли я торкнулася соска. Заплющила очі, давши зрозуміти, що я зробила щось добре.

Мітч відкотив мене, щоб бачити. Він масажував вологу головку члена, матрац прогнувся під його вагою.

Я досі цілувала Сюзен, що так сильно відрізнялося від поцілунків з чоловіками. Їхні наполегливі ласки передають саму ідею поцілунку, проте спосіб виконання не той. Я вдавала, що там не було Мітча, проте відчувала його погляд, його роззявлений, неначе відкритий багажник автомобіля, рот. Я впиралася, коли Сюзен спробувала розвести мені ноги, але вона усміхнулась, і я дозволила їй. Спершу хистким був лише її язик, а тоді і пальці також. Я зніяковіла від того, якою стала мокрою і які звуки видавала. Мій мозок відмовив від такого невідомого задоволення, яке я не знала, як назвати.

Після того Мітч трахнув нас обох, неначе він міг виправити те, що ми надавали перевагу одна одній. Сильно спітнів, примружив очі від зусиль. Ліжко відсунулося від стіни.

Коли я прокинулася уранці і побачила свої брудні скручені трусики на кахлевій підлозі Мітча, така безпорадна зніяковілість заклекотіла в мені, що я ледь не заплакала.

…

Мітч привіз нас назад на ранчо. Я їхала мовчки, дивлячись у вікно. Будинки, що пропливали, здавалось, перебували в довгій сплячці. Вишукані авто вкриті світло-сірими чохлами. Сюзен сиділа попереду. Вона оберталася до мене час від часу й усміхалася. Я могла виправдовуватися, проте сиділа із закам’янілим обличчям, а моє серце було неначе затиснуте в кулак. Я шкодувала, що не розважилася на повну.

Думаю, я підтримувала свої погані відчуття, неначе могла замінити жаль своєю показною хоробрістю. Ну, був у мене секс, то й що? Невелике діло, ще одне функціонування людського організму. Таке саме, як уживання їжі, щось рутинне, доступне для всіх. Усі благочестиві і світлі закликання зачекати, аби принести себе в подарунок своєму майбутньому чоловіку: було певне полегшення в простоті самого вчинку. Я спостерігала за Сюзен із заднього сидіння, дивилася, як вона сміялася над чимось, що сказав Мітч, як опустила вікно. Її волосся здіймалося при великій швидкості.

Мітч зупинився біля ранчо.

— Бувайте, дівчата, — сказав він, піднявши рожеву долоню. Неначе він возив нас на морозиво, на таку собі безневинну заміську прогулянку, а тепер повернув нас до батьківського гніздечка.

Сюзен одразу ж пішла шукати Рассела. Згодом я зрозуміла, що вона, мабуть, звітувала перед Расселом. Розповідала йому про враження Мітча, чи ми достатньо потішили його, аби він змінив свою думку. Але тоді я непокоїлась, що мене покинули.

Я намагалася себе чимось зайняти, з Донною оббирала часник на кухні, стискаючи зубчики між плоским лезом ножа і стійкою, як вона мені показала. Донна провела перемикачем радіостанцій з одного кінця шкали в інший і назад, отримуючи різні ступені шуму і бентежних мелодій Герба Альберта. Зрештою, вона махнула рукою і знову взялася місити чорне тісто.

— Руз змастила моє волосся вазеліном, — сказала Донна. Вона потрусила головою але її волосся ледь рухалося. — Воно буде неймовірно м’яким, коли я помию його.

Я нічого не відповіла. Донна бачила, що я стривожена і скоса поглядала на мене.

— Він показував тобі фонтан на задньому дворі? — запитала вона. — Він привіз його з Рима. Будинок Мітча сприяє високим вібраціям, — продовжувала вона, — причиною тому є іони, що надходять з моря.

Я почервоніла, намагаючись зосередитись на відділенні сухої лушпайки від часнику. Бурмотіння по радіо раптом здалося неприємним, паскудним, диктор говорив надто швидко. Я зрозуміла, що вони всі були там, у дивному будинку Мітча поруч з морем. Я зіграла роль за певним шаблоном, була чітко охарактеризована як дівчина зі встановленою, загальновідомою оцінкою. Було в тому фактично щось навіть утішне, ясність мети, нехай навіть вона присоромлювала мене. Я не розуміла, що можна було б сподіватися на більше.

Я не бачила фонтана. Проте цього не сказала.

Очі Донни сяяли.

— Знаєш, — сказала вона, — батьки Сюзен насправді дуже багаті. Пропан чи щось інше. Вона ніколи не була бездомною чи ще щось. — Дитина місила тісто на стійці і говорила — Ніколи не опинялась у лікарні. Все те, що вона розповідає, — нісенітниці. Просто подряпала себе скріпкою для паперів, якось сильно перебравши.

Мене нудило від смороду харчових відходів з раковини. Я знизала плечима, неначе мені все одно.

Донна продовжувала:

— Ти не віриш мені. — Але це правда. Ми були в Мендосіно. Ночували в яблуневого фермера. Вона прийняла забагато кислоти і просто почала робити це скріпкою, аж доки ми її не заспокоїли. Проте в неї навіть крові не було.

Я не відреагувала, і Донна ляснула тістом у миску. Кулаком прим’яла його.

— Думай, що хочеш, — сказала вона.

Згодом Сюзен зайшла до своєї кімнати, коли я переодягалася. Я прикрила оголені груди: Сюзен помітила і, здається, хотіла поглузувати, але спинилася. Я побачила шрами на її зап’ясті, однак не ставила непростих запитань — Донна просто заздрила. Не варто зважати на Донну і її змащене вазеліном волосся, злипле і брудне, як в ондатри.

— Вчора добре з’їздили,