Читати книгу - "Білий замок на Чорній скелі, Костянтин Матвієнко"

парфумів, запонок, краваток тощо, він аж сам зніяковів від названої загальної вартості усього придбаного, та побачивши у руках молодих покупців чекові книжки, вмить позбувся раптового нападу докорів сумління.

Рамир відвів управителя вбік і зашепотів щось до нього. Той шанобливо вислухав, а тоді, доручивши продавцям винести валізи до лімузину, повів парубка кудись углиб крамниці. Нод із Самусом чекали на нього у машині. Борець підійшов аж за півгодини. Сяяв, мов новий дукат, а з кишені у нього виглядав червоний сап'яновий футляр.

— Ну, покажи, покажи, що ти там придбав для Еди? — виявив безпосередню цікавість барон.

— Ось, — Рамир відкрив футляр.

— Хм! Цілком пристойно, — Самус зважив у руці браслет з невеликих, але однакового бузкового відтінку перлин. — Я, відверто кажучи, непокоївся, що ти вибереш якусь дорогу і кричущу річ. Маєш смак, — він увімкнув двигун.

— Ато! — посміхнувся Нод. — Послухай, Самусе, а чому ти відкладаєш експедицію у пошуках крега аж на весну? Той екземпляр, що трапився нам із Рамиром, може піти геть із цих вод, і шукай його тоді по усіх морях.

— До початку сезону штормів не встигнемо підготуватися як слід.

— А що там готуватися? — здивувався Нод. — Сіли на яхту та й вийшли у море.

— Та ні, — заперечив Рамир. — Треба замовити водолазне спорядження, засоби лову. Та й саме судно має бути спеціально обладнане, бо Самус, напевне, захоче взяти крега живим.

— Звісно, живим! До штормів вийдемо у море просто так, навмання. Туди, де ви та рибалки зустріли крега, — барон натиснув на газ. — Серйозну ж експедицію доведеться розпочати наступного року. Та й Ви, ясновельможний герцог Азборан, — Самус хитнув головою у Нодів бік, — звалилися на голову усьому вільному світові зі своїми династичними правами. Якось це все треба встигнути розгребти.

— Маєш пропозиції, із чого почати розгрібати? — запитав Рамир.

— Міркую, наразі...

На подвір'ї таверни вони наразилися на делегацію межиморських дипломатів. Сьогодні ті були збуджено-веселі, хоча цілком тверезі.

Того дня хлопці вирішили вечеряти у маяку. Так і вчинили. Планс допоміг кельнерам розставити салати та сушене м'ясо на столі, який встановили на терасі, відкоркував керамічну карафу султанського та, нещільно причинивши двері, вийшов. Самус розлив вино.

— Слухай, бароне, — Нод зробив ковток жовтаво-коричневого терпкого напою, — ти часом не знаєш, що там за проблеми довкола княжича-спадкоємця?

— Княжичеві двадцять два роки, його давно вже мали б представити народу, але князівська родина досі зволікає. Підданці вже непокояться, — відповів барон.

— А чутки якісь? — запитав Нод.

— При дворі моєї матінки подейкували, що княжич може бути маніяком, якого тримають під замком. Якось я запитав про це прямо, але королева суворо заборонила надалі торкатися цієї теми.

— Якщо Авур-молодший не зможе правити, що тоді буде, Самусе? — запитав Рамир.

— У князівстві такого ніколи не траплялося. Якщо княжича визнають недієздатним, єдиною спадкоємицею трону лишається князівна Ерада...

— А її сватають за того принца з Межимор'я, який водночас претендує на трон Ланоду, — підсумував Нод.

— Ось вони, два зайці для Імперії — Ланод і Гирлон, — збагнув Рамир. — Саме про це говорили межиморські дипломати за вечерею у шатрі.

— Здоров'я князя викликає дедалі більше занепокоєння, — вів далі Самус. — Місяць тому він не з'явився на святкуванні власного ювілею. Хоча я чув, що сьогодні Авур мав прийняти голову делегації з Імперії.

— Недарма ми оце зустріли дипломатів такими задоволеними, — зітхнув Нод. — До чогось, може, вже домовилися.

Ледь чутно рипнули двері, і терасою прокотився легкий протяг. Самус підвівся з-за столу, щоб зачинити їх. За дверима на сходах, що вели з холу на терасу, Планс трьома нечутними кроками зіскочив униз і заховався так, щоб його не було видно згори. Барон, визирнув на сходи, переконався, що там нікого немає, та, зачинивши двері, повернувся до столу.

— Твоя гоноровосте, — Рамир витяг з кишені перстень та передав Самусові, — а що ти скажеш про цю каблучку?

У великих пальцях барона перстень не виглядав масивним. Діамант світився рівним внутрішнім світлом, проте спалахував від кожного руху.

— Рідкісний камінь! Дивно, що я ніколи не чув про нього, — барон поглянув крізь діамант на небо. — Це ніби не підробка. Камінь схожого розміру і кольору є центральним у тіарі імператриці, але він має вади — неправильну овальну форму та внутрішню тріщинку, а цей виглядає ідеальним. Де узяв, Рамире?

— Герцог,.. як там його,.. сяйновельможний... сьогодні подарував.

— Ясновельможний! — Самус віддав коштовність Рамирові. — Ноде! От ти й зробив свій перший королівський подарунок.

— Справді королівський, — борець вдягнув каблучку на палець.

— Та відчепіться ви із цим слівцем! — розсердився Нод. — Королівський! Не король я!

— Ясно-красно, що не король. Ще, — підначив барон. — Не надто, Рамире, хизуйся каблучкою, особливо у непевних районах — відірвуть разом з рукою. Давайте за щедрість правителів, — Самус долив усім вина. — Сьогодні я не ночуватиму тут, побачимося вранці...

Нод трохи непокоївся перед неминучою зустріччю з Горангом уночі. Він хотів розпитати у короля про перші ознаки божевілля та чи є шанси вилікувати маніяка, однак співрозмовник випередив його своїми запитаннями. Горанга знову цікавило, що робить у Гирлоні імперська делегація. Довідавшись про намір Імперії поглинути Гирлон та Ланод водночас за допомогою династичного шлюбу, він зі смутком мовив, що передбачав це. Трохи поліпшила королівський настрій звістка про те, що Самус, всупереч репутації егоїстичного гультяя та бабія, узяв близько до серця небезпеку королівству і сам заходився допомагати парубкам.

За тим виникла суперечка: король-привид наполягав, щоб молоді люди утрьох якомога швидше від'їжджали до Ланоду, а Нод відповідав, що у Гирлоні їм слід бодай спробувати зашкодити весіллю князівни з межиморським принцем. Горанг назвав ім'я принца — Ліруд, та повідомив, що королева Ауранія таки має намір проголосити його спадкоємцем престолу Ланоду. Знехотя король погодився з Нодовою пропозицією. Уві сні Нод піймав себе на думці, що звістка про відкладення від'їзду з Князівства має сподобатися Рамирові.

Про ознаки ж та розвиток у нього божевілля король спокійно повідомив, що це генетична хвороба ланодських аристократів, яка проявляється раптово у будь-якому віці лише у чоловіків, а факти зцілення від неї за життя хворого йому невідомі.

10. Ноа та Суана

Ранком Рамир, вбраний у все