Читати книгу - "Сніданок чемпіонів, або Прощавай, чорний понеділку!, Курт Воннегут"

оборудці, роблячи знижки і замінюючи деталі, стараючись заспокоїти Брідлава. Але Брідлав був безутішним і нарешті намалював оцей знак яскравою жовтою фарбою на кришці капота і обох дверцятах:

Ось що насправді було не так з машиною, до речі. Дитина Брідлавових сусідів насипала кленового цукру в бензобак «Вентури». Кленовий цукор був різновидом солодощів, який виготовляли з крові дерев.

Тож Двейн Гувер тепер простягнув свою праву руку Брідлаву, і Брідлав, нічого не подумавши, взяв його руку в свою. Вони з’єднались ось так:

Це був символ дружби між чоловіками. Також вважалося, що характер можна відчитати з того, як чоловік потискав руку. Двейн і Дон Брідлав обмінялися потисками, що були сухими і жорсткими.

Тож Двейн далі тримав Дона Брідлава своєю правою рукою і усміхнувся так, наче минулі образи лишились в минулому. Тоді він склав ліву долоню човником і вдарив Дона по вуху відкритим боком. Це створило жахливий тиск у Доновому вусі. Він впав на землю, тому що біль був такий страшний. Дон уже ніколи тим вухом не почув, ніколи.

Тож тепер Дон також був у швидкій — сидів так само, як Кілґор Траут. Франсін лежала — без свідомості, але стогнучи. Беатріс Кідслер також лежала, хоч могла і сидіти. Її щелепа була розтрощена. Банні Гувер лежав. Його обличчя було не впізнати, навіть як обличчя — будь-чиє обличчя. Кипріян Уквенде дав йому морфін.

Були там також інші жертви — одна біла жінка, два білі чоловіки, два чорні чоловіки. Троє білих людей раніше ніколи не бували в Мідленд-Сіті. Вони подорожували з Ері штату Пенсильванія до Великого Каньйону, який був найглибшою розколиною на планеті. Вони хотіли зазирнути в розколину, але їм цього вже ніколи не вдалося. Двейн Гувер напав на них, коли вони йшли з машини до вестибюля нового «Голідей Інн».

Два чорні чоловіки були працівниками кухні в готелі.

Кипріян Уквенде тепер пробував зняти черевики з Двейна Гувера — але і черевики, і шнурівки, і шкарпетки Двейнові були просочені пластиковою речовиною, яку він підібрав, перебрідаючи через Цукровий Струмок.

Уквенде не здивували вкриті пластиком, склеєні черевики і шкарпетки. Він щодня бачив у шпиталі подібні черевики і шкарпетки на ногах у дітей, які бавилися надто близько до Цукрового Струмка. Фактично він повісив ножиці для металу на стіні кімнати невідкладної допомоги — для розрізання вкритих пластиком, склеєних черевиків і шкарпеток.

Він повернувся до свого асистента-бенґальця, молодого д-ра Хашдрара Міязми.

— Подайте ножиці, — сказав він.

Міязма стояв спиною до дверей жіночого туалету в швидкій допомозі. Досі він ніяк не допомагав покаліченим. Наразі всю роботу робили Уквенде, поліціянти та бриґада цивільної оборони. Міязма тепер відмовився навіть знайти ножиці.

Правду кажучи, Міязмі, мабуть, взагалі не треба було працювати в медицині або принаймні не у сфері, де існував шанс, що його покритикують. Він не терпів критики. Це була риса його характеру поза межами його контролю. Будь-який натяк на те, що не все в ньому абсолютно прекрасне, автоматично робив з нього нікчемну, ображену дитину, яка могла казати лише одне: «Хочу додому».

Саме це він сказав, коли Уквенде вдруге попросив його знайти ножиці: «Я хочу додому».

Ось за що його покритикували якраз перед тим, як надійшов сиґнал тривоги про Двейнове шаленство: він ампутував ступню чорному чоловікові, тоді як ступню, мабуть, можна було врятувати.

І таке інше.

Я міг би і далі розказувати про інтимні деталі з життя різних людей в тій супершвидкій, але яка користь з більшої кількості інформації?

Я погоджуюся з Кілґором Траутом щодо реалістичних романів і нагромадження у них дріб’язкових деталей. У Траутовому романі «Пангалактичний банк пам’яті» герой перебуває в космічному кораблі завдовжки дві сотні миль і в діаметрі шістдесят дві милі. Він бере реалістичний роман в бібліотеці свого району. Він читає близько шістдесяти сторінок, а тоді повертає його в бібліотеку.

Бібліотекарка питає його, чому не сподобався роман, і він відповідає: «Я вже все знаю про людських істот».

І таке інше.

«Марта» рушила. Кілґор Траут побачив знак, який йому дуже сподобався. Ось що на ньому було написано:

І таке інше.

Свідомість Двейна Гувера миттєво повернулася на Землю. Він заговорив про відкриття оздоровчого клубу в Мідленд-Сіті, з тренажерами для греблі і велотренажерами, ваннами з гідромасажем і сонячними ваннами, плавальним басейном і таким іншим. Він сказав Кипріянові Уквенде, що оздоровчий клуб треба відкрити, а тоді чимшвидше продати задля прибутку.

— Люди спочатку запалюються ідеєю підтягнутися чи схуднути на кілька фунтів, — сказав Двейн. — Вони записуються на програму, але потім десь за рік втрачають інтерес і перестають ходити. Отак поводяться люди.

І таке інше.

Двейн не відкрив ніякого оздоровчого клубу. Він уже нічого і ніколи не відкрив. Люди, яких він покалічив, будуть так мстиво з ним судитися, що він впаде в злидні. Він стане ще одним старим чоловіком, зморщеною кулькою в Нетрях Мідленд-Сіті, району із колись модним готелем «Фейрчайлд». Він буде далеко не єдиним, про кого можна буде чесно сказати: «Бачите його? Хіба в це можна повірити? Тепер він має дірку з бублика, а колись був казково багатий».

І таке інше.

Кілґор Траут тепер сидів у швидкій і здирав смужки і клапті пластику з палаючих ніг. Йому доводилось користуватися неушкодженою лівою рукою.

Епілог 

Відділення невідкладної допомоги було в підвалі шпиталю. Після того, як Кілґорові Трауту дезінфікували, почистили і перев’язали обрубок підмізинного пальця, йому сказали піднятися нагору в бухгалтерію. Там він мав заповнити певні бланки, оскільки був приїжджим в окрузі Мідленд, не застрахованим і нужденним. Він не мав чекової книжки. Не мав готівки.

Він трохи поблукав у підвалі, як і багато інших. Він знайшов подвійні двері в морґ, як і багато інших. Він автоматично пожурився над власною смертністю, як і багато інших. Він знайшов кімнату з рентґеном, яким не користувалися. Він автоматично замислився, чи не росте в нього всередині щось погане. Інші задумувалися точно про ті самі речі, коли проходили мимо.

Траут не відчув нічого такого, чого б не відчули мільйони інших людей — автоматично.

І Траут знайшов сходи, але то були не ті сходи. Вони повели його не до приймальні, бухгалтерії, сувенірного кіоску чи такого іншого, а до матриці палат, де люди видужували або не видужували від різноманітних травм. Чимало людей було скинуто