Читати книгу - "Артур Конан Дойл. Нотатки про Шерлока Голмса"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Надійшла відповідь на моє оголошення. Буквально за кілька хвилин після того, як ви пішли.
— І що в ній?
— Я прочитаю. — Майкрофт Голмс розгорнув аркуш. — Написано тупим пером на рожевому папері, писав чоловік середнього віку тендітної статури. «Сер, — сказано в листі. — У відповідь на ваше оголошення в сьогоднішній газеті поспішаю повідомити, що я добре знайомий з молодою леді, яку ви розшукуєте. Якщо ви будете ласкаві зробити мені візит, я зможу докладно розповісти вам про її сумну долю. Нині вона мешкає в Бекенгемі на віллі „Мирти“. Щиро ваш, Дж. Дейвенпорт». Лист надійшов із Ловер-Брікстона, — додав Майкрофт Голмс. — Пропоную з’їздити туди та з’ясувати подробиці. Що скажеш, Шерлоку?
— Майкрофте, любий мій, життя брата важливіше за долю сестри. Гадаю, ми маємо заїхати до Скотленд-Ярду за інспектором Грегсоном і звідти — одразу в Бекенгем. Цьому Павлові загрожує смертельна небезпека, і важить кожна хвилина.
— Дорогою варто прихопити містера Меласа, — запропонував я. — Нам може знадобитися перекладач.
— Розумно. Пошліть за кебом, вирушаємо негайно. — Шерлок Голмс відімкнув шухляду столу та сунув до кишені револьвер. — Так, — промовив він у відповідь на мій здивований погляд. — Судячи з того, що ми чули, я підозрюю, що ми маємо справу з украй небезпечною бандою.
Коли ми приїхали на Пелл-Мелл та піднялися до містера Меласа, було вже темно. Одначе вдома його не застали: нам повідомили, що кілька хвилин тому за ним заходив якийсь пан, і містер Мелас поїхав разом із ним.
— Ви не знаєте, куди вони вирушили? — запитав Майкрофт Голмс.
— Не знаю, сер, — відповіла жінка, яка відчинила нам двері. — Я тільки бачила, як вони сідали у карету.
— Скажіть, це був високий на зріст, смаглявий та досить уродливий молодий чоловік?
— Що ви, сер! Це був худорлявий, дуже охайний джентльмен в окулярах. І дуже кумедний — він увесь час посміювався, коли говорив.
— Їдьмо мерщій! — занепокоївся Шерлок Голмс.
— Справа набуває серйозного характеру, — зауважив він, коли ми під’їжджали до Скотленд-Ярду. — Містер Мелас знову в руках тих людей. Упевнений, що й цього разу він знадобився їм як перекладач, але коли він виконає їх завдання, йому можуть помститися.
У нас залишалася надія, що коли ми встигнемо на потяг до Бекенгема, то опинимося на місці раніше, ніж карета. Однак у Скотленд-Ярді ми згайнували цілу годину на те, щоб розшукати інспектора Грегсона та здобути дозвіл на проникнення до приватної оселі. Було за чверть на десяту, коли ми нарешті дісталися вокзалу Лондон-бридж, і половина на одинадцяту — коли зійшли з потяга в Бекенгемі. Подолавши ще півмилі в екіпажі, ми опинилися біля похмурої на вигляд будівлі, яка темніла у глибині огородженого подвір’я. Це й була вілла «Мирти». Висадившись із кеба та тримаючись разом, ми попрямували до будинку.
— Світла немає в жодному вікні, — зауважив інспектор. — Схоже, всередині нікого немає.
— Пташки випурхнули, і гніздечко спорожніло, — сказав Голмс.
— Чому ви так вирішили?
— Близько години тому тут проїхав віз із важкою поклажею.
Інспектор посміхнувся.
— Коло воріт я бачив сліди воза, але з чого ви взяли, що на ньому була поклажа?
— Ви, можливо, помітили слід, що веде до вілли, але сліди, котрі залишив той самий віз, від’їжджаючи від будинку, є значно глибшими за перші. Вочевидь, на нього завантажили щось дуже тяжке.
— Що ж, — стенув плечима інспектор. — У цьому ви розбираєтеся краще за мене. Але ось із дверима доведеться поморочитися. Якщо нам ніхто не відчинить, доведеться ламати.
Він рішуче постукав та для певності подзвонив у дзвоник. Відповіді не було. Голмс зник у темряві, але за кілька хвилин повернувся.
— Я відчинив одне з вікон, — сказав він.
— Я радий, містере Голмс, що ви дієте на боці закону, а не проти нього, — зауважив інспектор, коли побачив, як спритно мій друг упорався із засувом. — За даних обставин ми можемо увійти, не очікуючи на запрошення.
Один по одному ми проникли до будинку та опинилися у великому приміщенні — вочевидь, саме тут побував містер Мелас. Інспектор засвітив ліхтар, і в його світлі ми побачили двоє бічних дверей, штори, лампу та японський обладунок, які змальовував перекладач. На столі стояли два келихи, порожня пляшка з-під бренді та залишки вечері.
— Що це? — несподівано промовив Голмс.
Ми завмерли, дослухаючись. Звідкись ізгори лунав глухий звук, схожий на придушені стогони. Голмс вибіг у хол. І тієї самої миті на другому поверсі пролунав розпачливий крик. Мій друг кинувся нагору, ми з інспектором помчали за ним.
У коридор на другому поверсі виходили троє дверей. Жахливі зойки доносилися з-за середніх. Двері були замкнені, але ключ стирчав у замковій шпарині. Голмс розчинив двері й увірвався до кімнати, але одразу ж вискочив назад, хапаючись за горло.
— Чадний газ! — крикнув він. — Треба зачекати, доки вивітриться.
Ми зазирнули всередину та побачили, що кімната освітлена лише тьмяним синім полум’ям, що мерехтіло у мідній чаші, встановленій на тринозі. Мертвенно-бліде світло окреслювало коло посеред кімнати, але за його межами важко було щось розібрати. Утім, біля дальньої стіни ми помітили обриси двох скукоблених у клубок людських фігур. Повітря було сповнене жахливого смердючого чаду. Голмс вибіг нагору сходами, набрав у легені якомога більше повітря, і кинувся до кімнати. Одним ударом від розчахнув навстіж вікно, схопив металеву чашу разом із триногою та викинув у садок.
— За хвилину можна буде увійти, — прохрипів він, вискочивши в коридор. — Де свічка? Хоча не думаю, що в такому повітрі вдасться запалити сірника. Майкрофте, стій зі свічкою поблизу дверей, а ми витягнемо їх у коридор. Уперед!
Ми забігли до кімнати, схопили людей, що задихалися, та витягли їх до освітленого коридору. Обидва вже були непритомні. Губи їхні посиніли, очі вилізли з орбіт, обличчя спухли та налилися кров’ю. Тільки за чорною бородою та кремезною статурою в одному з урятованих ми впізнали перекладача, з яким розсталися лише кілька годин тому в клубі «Діоген». Ноги та руки його були міцно зв’язані, одне око запливло від страшного удару. Другий чоловік, зв’язаний у той-таки спосіб, був високий на зріст, але перебував у вкрай виснаженому стані, до того ж його обличчя було заліплене шматками пластиру. Коли ми опустили його на підлогу, чоловік припинив
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Артур Конан Дойл. Нотатки про Шерлока Голмса», після закриття браузера.