Читати книгу - "Покоївка для незвичайного актора, Анастасія Бойд"

Глава 28

Софі

Я закохалася. Це остаточно, хоч і неправильно. Крістоф тікає від мене, наче переляканий, і здається, знову п'є пігулки в достатній кількості, щоб тримати себе в руках. Якщо йому так буде краще – я згодна і на відсутність сексу, але ж на відсутність обіймів і спілкування – ні. Шері як завжди ввічливий і дбайливий, але все виглядає так чемно, наче він дійсно зовсім не хоче бачитися зі мною. Він так далеко... Я не можу працювати на нього, постійно мріючи про хоча б найменшу увагу. Це кохання робить мене дурною, розсіяною, недолугою, і зовсім позбавляє самоповаги. Я пропустила вступні екзамени, навіть документи не подала... Натомість, дізналася, де треба навчатися, щоб стати кардіологом. Чому через Крістофа мої мрії змінюються? Чому я перетворююся в ганчірку через нього? Точніше, чому я знову перетворююся в ганчірку через чоловіка? Треба щось робити... Треба звільнятися і повертатися до свого власного життя без фантазій, ігор, і виснажуючої пристрасті. Але я ніби прив'язана, і хочу уваги. Його уваги. Мене аж колотить від очікування...

Минуло два тижні з моменту мого одужання, але я вперше не хотіла припинити хворіти. Крістоф завжди був поруч, навіть не ходив на роботу... А тепер пішов. Як завжди рано і надовго. Я без ентузіазму займалася домашніми справами, плануючи своє дозвілля вдень. Як можна було так схибити з навчанням? В мене вже достатньо коштів на здійснення будь-якої з моїх мрій, а я продовжую вилизувати будинок Крістофа, ніяк не розвиваючись. 

Витираючи пил, вирішила увімкнути музику, і не помітила, як почала танцювати. Всі мої танці завжди перетворювалися на танці живота, бо я тільки такими і займалася у свій час. 

– Як цікаво ти працюєш, - почулося раптом, і мої вертляві стегна зупинилися на місці. Чому це Крістоф прийшов в обід додому?

– Добрий день, - розгублено озирнулася я, ще більше зніяковівши від втомленої посмішки Крістофа. Через його байдужість я знову перейшла з ним на "ви", і розмовляла суворо офіційно, щоб не виглядати тупо. Я чудово розумію натяки. – Від мене щось потрібно, мсьє Шері? 

– Софі, мені дуже боляче, що ти знову така... Чужа і холодна.

Отакої. То це не він, а я холодна? Цей змій погрався зі мною, як з наївним кошеням, і ось тепер знову вирішив посадити собі на коліна і погладити по голівці.

– Це ваш вибір, - знизала я плечима, продовжуючи прибирання, щоб уникнути візуальний контакт. – Ви самі дали зрозуміти, що я маю поводитися саме так.

– Маєш... - зітхнув Крістоф, і різко наблизився, обійнявши зі спини так, що я випустила губку з рук. Кріс торкнувся кінчиком носа моєї шиї, викликавши зграю мурашок, і я відчула, як одразу втратила контроль над своєю поведінкою. Примружилася, нахиливши голову вбік, відкривши шию для його поцілунків. – Маленька, вибач... Я все розумію, і мені соромно, що ти страждаєш через мене.

– Страждаю? - усміхнулася я, але зухвалість здавалася недоречною, коли я так танула в його руках.

– Ти хочеш мене, хочеш, щоб я міцно тримав тебе, був поряд... А я не даю тобі цього. Вибач, - він цілував, цілував, цілував... А я не могла збагнути, навіщо Крістоф знову пішов на зближення.

– Я все розумію. Ви хотіли переспати зі мною, ви це отримали, і тепер стало нецікаво, - я усвідомлювала, що причини значно глибші, і можливо, дійсно обґрунтовані, але образа через задкування Крістофа вимагала зізнань у прихильності.

– Нецікаво... Яка кумедна дівчина, - усміхнувся Крістоф, взяв мене за зап'ястя, і підняв мої руки над головою, притиснувши до стіни. Тепер я була, наче натягнута струна, без можливості рухатися. Мене охопив відчай. Чому він так поводиться зі мною?

– Якого біса, Крістоф? - прошипіла я, намагаючись вирватися, але нічого не вийшло.

– Ти одразу згадала, що ми вже подолали офіціоз? - грайливо спитав він, запустивши долоню під мою футболку, і обережно торкнувся грудей, кінчиками пальців натиснувши на соски. Я простогнала, відкинувши голову назад.

– Ти казав, що не мучитимеш мене, натомість, ігноруєш, а потім робиш... Ось так, - ледь не плачучи, протягнула я.

– Вибач, вибач, вибач... - монотонно повторював Крістоф, продовжуючи торкатися грудей і цілувати шию, а потім відпустив мої руки, які добровільно залишилися притиснутими до стіни, і сунув другу долоню в мої шорти, прослизнув під білизну, і наполегливо потер мене між ніг.

– Боже... Навіщо ти це робиш? - напружено спитала я, відчуваючи наскільки вже мокра.

– Я не хочу зупинятися. Готова ризикнути? - відчайдушно спитав Крістоф, кружляючи пальцями по моїх складках і клітору, ніби це мало вплинути на мою відповідь. – Прошу тебе, давай ризикнемо...

– Чому ти передумав? - кусаючи губи спитала я.

– Я завжди цього хотів, я не передумав... Все складно, але я не зможу відірватися від тебе. Я триматиму себе в руках, лікуватимусь, робитиму, що попросиш, але давай ризикнемо. Раптом, все вийде?

– Якщо ти не тікатимеш, і не уникатимеш мене більше. Обіцяй... 

– Присягаюся, сонечко, - Кріс притиснувся міцніше, продовжуючи гладити і пестити. Я розвернулася до нього, і ми поцілувалися так жадібно, наче не бачилися цей час, коли тримали відстань. Я опустила долоню на його член, і зрозуміла, що він зараз на заспокійливому, але ж... Спитати можна.

– В нас щось вийде зараз? - прошепотіла я, цілуючи його з язиком, наче справжня жінка, а не недосвідчене дівчисько.

– Зараз навряд чи, але... Ти отримаєш все, що я зможу тобі дати. 

– Мені так нецікаво... Я можу потерпіти.

– Так треба, люба, - зітхнув Крістоф, підхопив мене на руки, і посадив у крісло.

Він швидко стягнув з мене шорти, і захоплено роздивився.

– Ти завжди надягаєш мої подарунки? - спитав Крістоф, розсунув мої ніжки ширше, і вклав їх на підлокітники. Так владно, наче якийсь лікар...

Я мовчки посміхнулася, не знаючи, що відповісти на його питання, але Кріс почав лизати мене через тоненьке мереживо трусиків, і я вже віддалася почуттям, а не думкам. Я кінчила, варто було йому відсунути краєчок білизни, і торкнутися язиком оголеного клітора... 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍