Читати книгу - "Шибайголови, Олександра Малінкова"

ГЛАВА 34

Вероніка.

Женька трішки покапризувала через те, що на вихідних не покликала з нами до клубу й на пляж, але врешті-решт заспокоїлася. Це вона ще про хлопців не знає! 

Ох і дістанеться, коли довідається! 

Залунав дзвінок з пари. Нарешті закінчився цей учбовий день! Неймовірно довго та нудно!

- А що це Емма така тиха сьогодні? - Женя озирнулася на задню парту за якою щей досі сиділа наша загальна “улюблениця”.

- Навіть не уявляю! - Чесно зізналася я.

- Головне щоб не чергову підлість…

- Ніко! - Вигукнула наша кураторка, яка щойно увійшла до аудиторії й помахала мені рукою. - Добре, що застала тебе!

Вона підійшла. 

- Викладацький склад та директорка бачили відео твого виступу… - Такий собі початок, якщо чесно. Ну не те щоб там було щось соромітницьке, але нічний клуб і все таке. Стереотипи ніхто не відміняв, особливо серед старшого покоління. 

- Гарний виступ, правда! - Прийшла на допомогу Женька. 

- Так! Чудово станцювала, дуже емоційно! До тебе така пропозиція…

- Яка? 

- Скоро випускний! - Продовжила Ірина Всеволодівна. - Було б чудово, якби ти своїм виступом привітала випускників.

- Ну… Навіть не знаю! - Зніяковіло відповіла. 

- Так по молодіжному! Живо! Креативно! Думаю всім сподобається!

Я поглянула на Женьку. Та виглядає зараз не менш розгубленою. 

- А я теж вважаю, що це чудова ідея! - Підбадьорливо вигукнув Славка.

 І звідки тільки узявся, його ж щойно не було в аудиторії. Тільки мені здається, що він зараз більше нагадує мою власну тінь?

- То що? Відповісти дирокторці, що ти погодилася? 

- Навіть не знаю! - Події розгортаються занадто швидко. Лише встигай, щоб не занесло на віражах.  - Ну добре! - Відповіла невпевнено. 

І лише після цих слів помітила, що Емма яка до цього “гріла вушка”, десь неподалік, змінилася в обличчі. Що це за емоції зараз на її обличчі? Ніяк не можу зрозуміти! Гнів, заздрість? Не схоже! На здивування теж не тягне! В такому разі що?

Попрощалися з кураторкою та удвох з Женькою, нарешті, вийшли з аудиторії.

- Насправді це круто! - Женя взяла мене під руку.

- Тільки мені здається, що це все не випадково? 

- Ніко! Облиш! Останній місяць все тихо! Може всі піддалися груповому божевіллю за того злодія…

- Нагадати тобі, що Мія ще й досі у лікарні! - Я зупинилася й поглянула на подругу. - Просто всі навколо починають про це забувати! 

- А що тепер! Параноїти на кожному кроці? Ніхто й досі не знає що відбулося тої ночі! Життя триває! Всі живі! І Мія теж скоро одужає! 

Та передчуття все-одно нікуди не зникало. 

Майже дійшли з Женькою до воріт коли помітила Дена та Славку, які вдвох сиділи на капоті Славкиної автівки.

- О-о! - Протягнула Женька. - Твоя варта на порозі!

- Вони тебе використають і позбудуться! - Приснула отрутою Емма, яка з Риткою нас обігнала. 

І як Славка встигнув опинитися надворі, та ще й так, що я не помітила? Правда я добряче відволікалася на розмову з Женькою. 

- Я так розумію, що я знову в прольоті? - Надула губки подружка.

- З чого це ти взяла? - Спробувала виправдатися.

- Ніко! - Покликав мене Славка. - Ти з нами?

- Ось з цього! - Склала руки на грудях Женька. 

- Жень… - Протягнула я.

- Ну йди вже, чого чекаєш! Нехай у тих двох сучок обличчя витягнуться й жаба задавить! 

- Люблю тебе! - Прошепотіла на вушко Женьці. 

- Без подробиць не приходь! - Буркнула вона.

- Обіцяю! - Додала й розправивши плечі покрокувала в їх бік. 

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍