Читати книгу - "Потраплянка на заміну, Літа Най"

Про наш прихід жодні дверні дзвоники не сповіщали, натомість до нас одразу ж підійшла елегантна жінка. Без слів вона уважно оглянула нас і, коротко кивнувши, сказала:

– Я зараз покличу пані Даларіан, – не чекаючи відповіді, вона зникла за широким аркою іншого приміщення.

Минуло менше хвилини, а з тієї самої кімнати вийшла висока струнка жінка у вишуканому вбранні – надто стриманому для світських левиць. Такий собі діловий стиль у світі фентезі.

– Чим зобов'язана? – швидко наближаючись до нас, запитала вона.

– Пані Даларіан, дозвольте представити вам Олександру Радемір – дружину Повелителя, – почав з офіціозу Велл.

– Якщо вже дружина, отже, до мене завітали не за шлюбними послугами, – різкувато відгукнулася Хайлен.

– А це, Адреана Фірат, – не звернувши увагу на коментар, продовжив чоловік, вказуючи на притихлу дівчину. – Ця молода леді починаюча, але дуже перспективна кравчиня. У зв'язку з цим пані бажають відкрити власне ательє.

Після цих слів очі Хайлен звузилися. Вона кинула швидкий погляд у вікно на проїжджу дорогу, і, миттєво зробивши всі висновки, невдоволено сказала:

– Екіпаж Повелителя. Збираєтеся залякувати.

– Мені б не хотілося називати це саме так, – стримано відгукнувся Велл. – Пані Даларіан, я вас глибоко поважаю, тому хотів запропонувати взаємовигідну угоду. Ви ж знаєте, що в жандармерії збирають на ваш... заклад інформацію. І щойно її стане достатньо для винесення звинувачень – у вас виникнуть серйозні проблеми. Ні, звісно, вас особисто ніхто не посміє засудити, але ваше агентство точно арештують. Останнім часом багато невдоволення щодо вашого тут перебування.

– І що ви... радите? – стиснувши губи, запитала жінка.

– Зробіть гарний жест: віддайте цю будівлю пані Радемір, а собі знайдіть більш підходяще місце, не на головній вулиці столиці. Подумайте, як це можна подати: ви познайомилися з Олександрою і дізналися про її мрію відкрити власне ательє. З поваги до Повелителя і бажання допомогти його молодій дружині ви вирішили зробити такий щедрий вчинок.

Жінка задумалася. Я бачила, що вона й сама розуміла складність ситуації, у якій перебуває через «діяльність її агентства», але й віддавати мені настільки гарне місце вона теж не горіла бажанням.

– Ви не думайте, я заплачу, – сказала я і вирішила зацікавити Хайлен додатковою вигодою. – І ще, як вам пропозиція спеціальних знижок. У вас мабуть працює багато дівчат. Їх усіх треба гарно одягнути для зустрічей із поважними чоловіками. Певно, це обходиться в пристойну суму. Та й до того ж я чула про впертість, щоб не сказати примхи, однієї відомої господині ательє. Кажуть, вона не шиє моделі, які вважає непристойними, на її думку. Запевняю, Адреана втілить будь-яку вашу забаганку.

– Знаєте, пані Радемір, мені подобається ваш підхід, – підняла брову Хайлен. – Можливо, ми спрацюємося. Тільки в мене все ж таки буде одна умова, – вона махнула рукою і до нас тієї ж секунди підійшла жінка, що зустрічала нас. – Це Хельга, моя близька приятелька. Їй не дуже подобаються останні зміни в нашому агентстві, але хорошу роботу знайти складно.

– Ви хочете, щоб я найняла Хельгу в наше майбутнє ательє?

– Гарантую, кращого управлінця ви не знайдете.

– Думаю, від цієї умови я виграю навіть більше, ніж ви, – усміхнулася я.

У шлюбному агентстві ми просиділи майже до самої ночі. Присутні хотіли якнайшвидше вирішити всі питання і почати нову діяльність. Тож спочатку ми з Хайлен обговорили деталі і суми (у місцевих цінах я поки погано розбиралася, але гадаю, тих грошей, що відвалив Ігеліус на придане, має вистачити). Потім настав час Адреани, і вона з неймовірною швидкістю склала список усіх необхідних матеріалів для старту. Було вирішено спочатку пошити кілька вбрань для мене, щоб я в них покрасувалася перед іншими, а потім поступово набирати нових клієнтів. Хельга виявилася просто подарунком долі. Вона чітко знала, де потрібно закуповуватися, на що звернути увагу, з ким вести справи. Та й узагалі більшу частину організаційних питань жінка взяла на себе.

Додому я поверталася щаслива, але страшенно втомлена. Коли у вікні карети вже промайнула під'їзна дорога до садиби Повелителя, я помітила ще один екіпаж, який зупинився якраз біля наших воріт. Чомусь брами перед двоколкою не відчиняли, щоб пропустити пізніх гостей, тож наступної миті з карети вилізла Ефа власною персоною. Я швидко відчинила невеличке віконце до кучера й зашепотіла, махаючи руками:

– Їдь-їдь.

Спасибі Алгеру, зрозумів він мене з одного слова. Коні не сповільнили крок, і ми проїхали повз карету, що стояла на узбіччі. Коли наш екіпаж уже зник з поля зору, я вимовила:

– Зупини, – ступившись туфлями на рівну дорогу, я додала: – Ти міг би заїхати в двір, коли пані Ерайн покине маєток.

– Звичайно, – кивнув хлопець.

Я ж крадькома попрямувала до будинку. Пройшла повз сторожу, які лише мовчки мені вклонилися, і попрямувала до саду. Саме там промайнула чорна копиця волосся і страхітливо-фіолетова пишна спідниця. Довелося зупинитися на пристойній відстані й сховатися за стовбур дерева, щоб не бути поміченою мило воркуючою парою.

– Ну і де твій хвалений дар чути на великій відстані? – прошепотіла я, звертаючись до хранителя.