Читати книгу - "Пробуджені фурії"

мене долинав приглушений гамір портової колотнечі. Списанти не спали.

Я кинув погляд назад, на археологістську хатину, і куточком ока захопив також і марсіянське гніздище. Велетенське й скелетасте, воно здіймалося в затемнене небо праворуч, наче кістяк давно померлого створіння. Мідно-помаранчева суміш сяйва супутників пробивалася крізь отвори в будівлі й часом вискакувала з неї під дивними кутами. Ніч принесла холодний вітерець, який ліниво розхитував провислі дроти.

Ми уникаємо їх, тому що на цій планеті вони не дадуть нам користі, але хотів би я знати, чи це вся правда. Якось я знав археологістку, яка розповіла мені, що схеми людського розселення уникають отак пережитків марсіянської цивілізації на кожній планеті Протекторату. Це інстинктивне, сказала вона. Атавістичний страх. Навіть поселення розкопувачів вимирають, щойно самі розкопки припиняються. Ніхто не залишається в них, якщо має інший вибір.

Я дивився в лабіринт розщепленого місячного світла й тіней, утворений гніздищем, і відчував, як той атавістичний страх наливає і мене самого. Надто легко було уявити в тому затухлому світлі повільні помахи широких крил і спіралі, що виписували б на нічному небі хижі силуети, більші й кутастіші за будь-що з того, що літало в земних небесах на людській пам’яті.

Я роздратовано струсив ці думки.

Нумо, зосередьмося на справжніх наших проблемах, га, Мікі? Наче тобі їх самих не досить.

Двері хатини склалися, і назовні пролилося світло, що зненацька змусило мене усвідомити, як вихололо повітря.

— Зайдеш щось із’їсти? — спитала вона.

Розділ шістнадцятий

Час, проведений на горі, мало чим допоміг.

Першого ранку я проспав допізна, але коли врешті таки вибрався зі спальні, в голові мені боліло й каламутилося. Здається, «Ейшундо Орґанікс» не передбачали, що їхні чохли поринатимуть у декадентство. Сильви десь не було, але стіл був заставлений причандаллям для сніданку, здебільшого вживаним. Я потикався серед тих уламків, знайшов цілу банку з кавою, відкрив її й вихилив усю, стоячи біля вікна. В голові пробігали напівзгадані сни — здебільшого клітинного рівня сюжети про те, як я тону. Це спадок від задовженого перебування чохла в баку — таке саме було зі мною на початку пригод у Нечищеному. Сутички з віймінтами й стрімка течія життя з Сильвиними «Пролазами» вичистили їх із мене, принісши натомість більш традиційні сценарії про бої та втечі і відновлену в правах маячню зі спогадів моєї власної привитої свідомості.

— Ви прокинулися, — сказала Розкопка-301, замиготівши на краю мого поля зору.

Я глянув на неї й підняв баночку кави.

— Вже скоро.

— Ваша колега залишила повідомлення. Прослухаєте його зараз?

— Мабуть.

— «Мікі, я прогуляюся до міста. — Із губ конструкта пролунав Сильвин голос, але відповідної зміни в зовнішності не сталося. У моєму тендітному післясонному стані це вразило мене сильніше, ніж повинно було. Загострено-недоречне й небажане нагадування про мою корінну проблему. — Поплаваю в інфопотоках. Подивлюся, чи зможу підняти свою мережу, може, спробую догукатися до Орра й решти. Подивлюся, що там робиться. Чогось принесу». Кінець повідомлення.

Я здригнувся від раптового повернення власного голосу конструкта. Тоді кивнув і переніс каву до столу, трохи відгріб сміття, що лишилось від сніданку, геть від котушки даних і хвилинку на неї посупився. Розкопка-301 висіла в повітрі за спиною.

— То я через цю штуку можу залізти до Міллспортського університету, га? Пошукати щось у їхньому глобальному стеку?

— Буде швидше, якщо ви питатимете мене, — скромно зазначив конструкт.

— Добре. Пошукай-но мені загальні відомості про… — Я зітхнув. — Квеллкри…

— Запускаю пошук, — чи то з нудьги після багатьох років бездіяльності, чи просто через погане розпізнавання інтонацій, конструкт уже метнув свій запит. Котушка даних освітилася й набухла. Згори з’явилася мініатюрна копія голови й плечей Розкопки-301 і зачитала знайдене. Ілюстративні матеріали замерехтіли трохи нижче. Я дивився, позіхав і не перебивав. — Знайдено, перше. Квеллкрист, також Кволґрист, аборигенна земноводна рослина Світу Гарлана. Квеллкрист є видом мілководних морських рослин, вохряного кольору, що здебільшого поширений у помірному поясі. Незважаючи на певний вміст поживних речовин, не може замістити похідні з Землі або націлено виведені гібридні види, а отже, не вважається достатньо економічно придатною для культивації культурою.

Я кивнув. Не з цього я хотів почати, але…

— З пагонів дорослих рослин квеллкриста можна видобути деякі медичні сполуки, але така практика не поширена за межами невеликих громад на півдні Міллспортського архіпелагу. Квеллкрист по-справжньому примітний лише своїм незвичним життєвим циклом. Потрапивши в посушливі безводні умови на тривалий період часу, коробочки рослини пересихають на чорний порошок, який розноситься вітром на сотні кілометрів. Решта рослини гине й розкладається, але порошок квеллкриста, натрапивши на воду, випускає мікролисточки, з яких за кілька тижнів може вирости нова рослина.

— Знайдено, друге. Квеллкриста Сокільнича — псевдо політичної мислительки й очільниці повстання часів Заселення Наді Макіти. Народилася в Міллспорті 18 квітня 47 року (за колоніальним літочисленням), померла 33 жовтня 105 року. Єдина дитина міллспортського журналіста Штефана Макіти й флотського інженера Фусако Кімури. Макіта вивчала демодинаміку в Міллспортському університеті й опублікувала контроверсійну дипломну роботу, «Розмиття тендерної ролі та нова міфологія», а також три збірки поезії стрип’япською, котрі швидко набули культового статусу серед літераторів Міллспорта. В пізніший період життя…

— А можна трохи детальніше про цей, Розкопко?

— Взимку 67 року Макіта покинула вчене товариство, нібито відмовившись і від щедрої пропозиції посісти дослідницьку посаду серед викладачів суспільних наук, і від літературного гранта провідного члена Перших родин. Між жовтнем 67 року і травнем 71 вона активно подорожувала Світом Гарлана, частково за підтримки батьків, частково за рахунок дрібних підробітків, наприклад, різальницею бела-трави й збирачкою карнизного яблука. Вважається, що враження Макіти від середовища таких робітників допомогли загартувати її політичні переконання. Платня й умови праці обох груп були однаково незадовільними, на фермах бела-трави звичною справою були виснажливі хвороби, а серед збирачів карнизних яблук — смертельні нещасні випадки восени.

— Та попри все, на початок 69 року Макіта публікувала статті в радикальних журналах «Нова Зірка» і «Море змін», в яких можна чітко простежити відхід від ліберальних реформістських нахилів, які вона виявляла студенткою (і які поділяли обоє її батьків). Натомість вона запропонувала нову революційну етику, що була запозичена у відомих екстремістських течій, але відзначалася дошкульністю, з якою вона безжально критикувала ті самі згадані течії нарівні з політикою панівного класу. Цей підхід ніяк не допоміг їй зблизитися з радикальною інтелігенцією того періоду, і, попри свою репутацію прекрасної мислительки, Макіта опинилася в глухій ізоляції від революційного мейнстриму. Її новій політичній теорії бракувало описового терміна, тож вона нарекла його квеллізмом у статті