Читати книгу - "Обери мене, Тетяна Овчіннікова"

Ворон. До розділу 27

Точно, Гард повів пташечку просто до Стейна. Знаючи кузена, як себе, бо часто доводиться працювати разом, я бачу, що він не дуже радий знайомству. Проте коли роздивляється Сану, ніби відтає й у виразі обличчя додається приязності. Так, моя пташечка може викликати лише позитивне ставлення до себе. А чи моя?
Ось Торстейн пропонує руку і вони, облишивши Гарда, рушають вздовж зали, про щось говорять. Кузенові важко дається ходьба, але я б віддав усю свою магію, аби тільки мати можливість пересуватися хоч так. Аби мати змогу пройтися поруч із Саною, як це робить зараз Стейн.
А вони вже сидять на «нашій» лаві. Сана підозріло розглядає Стейна і про щось розмірковує. Чи це не його ти вважаєш за Ворона? І тоді, в останню нашу зустріч, ти думала, що Ворон це Тростейн? Але ж ви тільки познайомилися. Знову ідіотські думки лізуть у голову…

Ну Харальд, ну витівник! Це ж треба було таке вигадати! Хвилина – і зала потонула у веселощах снігового побоїща! Хотілося б доєднатися, але… тепер лише але. Ніхто не наважується, звісно ж, кидати сніжки у мій бік. Та й не дивно. Так розслабляюся, що пропускаю-таки той єдиний кидок, і він досягає цілі. Хто? Хто ж наважився це зробити? Роззираюся, проте нікого підозрілого не помічаю. Ну ж бо, покажи себе. Щит уже заготований, бринить на кінчиках пальців.
Варто мені повернути голову, як сніжок все ж летить у мій бік, та врізається у щит. А я помічаю ворох рожевих спідниць, що ховаються за колону. Сана? Ну звісно, хто б ще, окрім тебе?
Вичікуємо. Ще. І ще. Ось вона знову виглядає, але тепер завмирає під моїм поглядом. Ну начувайся, пташечко! Що? Знову ховаєшся від мене за колоною? Справді вважаєш, що вона здатна тебе захистити від мене? Та ні, мій постріл досягне своєї цілі.
Чую, як ти скрикуєш, скоріше обурено, аніж від болю, а потім уже й бачу твоє розлючене личко. Щит і не думаю виставляти, розпочинаємо двобій. Свята Іскро, яка ж це насолода!
Розумію, що пора припиняти, коли моя пташечка уже похитується і починає хибити з кидками. Але все ж мій останній сніжок втрапляє їй у м’яке місце і змушує впасти. Прямо у кучугуру!
Якби не боявся перелякати половину залу, то точно б скористався заклинанням левітації. Але моя пташечка, здається, лишилася неушкодженою. Кличу до себе і знову маю можливість насолодитися її близькістю. Пташечка дорікає, що я користався магією у двобої, проте я вини не відчуваю, бо якби я ще й змушений був нахилятися за снігом, то не влучив би жодного разу, просто не встигав би цього робити. Але ж щитом не користався, дозволив їй влучати.
А от братові не дозволю! Щит миттєво огорнув нас. Так хотілося зміцнити, його аби Альд не зміг нам завадити… А братик уже фліртує з Саною. Допоки сушу йому одяг, моя пташечка уже тікає. І знову я не зрозумів, як же вона ставиться до мене та мого брата.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍