Читати книгу - "В кроці від кохання, Олександра Малінкова"

ГЛАВА 29

     Емілія.

- Все буде добре! - намагається підбадьорити мене подружка доки ми вдвох їдемо нічним містом до клубу.

- Мені б хоч трішки твого оптимізму! - міцно тримаю сумочку крижаними пальцями.

     Після довгої та досить виснажливої дороги, батько швидко заснув. Тому без проблем вибралася з будинку вже знайомим маршрутом. Люся за кермом своєї старенької автівки чекала мене за рогом.

- Обережно, подруго! Думки збуваються! - виголошує майже промову вона.

- Добре, тоді треба частіше думати про мільйон в грошовому еквіваленті! - сутужно відповідаю.

     “А фінанси, точно не будуть зайвими! Тоді б я не була така залежна від батька, і від його чергових “ідей”. Знайшла б симпатичне помешкання. Жила б в тій квартирці разом з подружкою. Якось би вже прогодували себе! Мрії, мрії! Зараз хоча б назбирати грошей на запис першого треку!”

    Звичайно, є ще соцмережі, але такого контенту там вдосталь, а от часу на просування своєї сторінки, навпаки - обмаль! 

      “Щось я відволіклася! Незчулася, як автівка плавно зупинилася неподалік від клубу!”

- З Богом! - прошепотіла я й, озираючись дрібним кроком вдвох почали пробиратися до клубу.

- Не бійся, якщо що, ховайся за мене! - порадила Люся.

     “Ох, подружко! Як то буде виглядати?”, - посміхнулася я про себе.

- Я одним оком погляну на твій виступ, а потім чекатиму тебе в автівці! Замилуй там усіх, своїм голосом! - видала настанову товаришка і ми розійшлися. Вона помандрувала до залу в якому буде відбуватися мій виступ, я ж прослизнула в гримерку.

     Довгу чорну сукню до самісінької підлоги та такого ж кольору капелюх знайшла одразу. Анна охайно склала речі потрібні для мого виступу у невеличку шафку.

      П’ять хвилин і я вже в образі. 

      Останній штрих - червона помада на моїх вустах. 

      Готово!

 

      Марк.

     Ледве спровадив Інну. Це ж треба такою настирливою бути! 

     Перевів подих і попрямував зі спальні в гостьову кімнату.

     “Треба випити, щоб хоч трішки зняти емоційне напруження! Що не жінка, то сюрприз! Емілія, будь-якою ціною намагалася позбутися моєї присутності! Інна, навпаки, вчепилася так, що не позбудешся!”

     Вмикаю світло в кімнаті.

    “І тут Інна встигла похазяйнувати!”, - звернув увагу на картину прекрасної незнайомки в капелюсі, яка висіла на стіні, зараз  стоїть на підлозі за кріслом, та ще й розвернута до стіни. 

     Тягнуся за портретом і знову вішаю на минуле місце. Потім наливаю собі випити та сідаю навпроти з келихом віскі. 

    “Треба завтра змінити замок! Інакше спокою не буде! А ще, відвезти Інку до лікаря! Маю бути стовідсотково впевненим щодо її “цікавого стану”!”

     Відпиваю і заплющую очі! Насолоджуюся приємним теплом та поступово заспокоююсь!

     “Котра зараз година?”, - сіпаюся, коли розумію, що так і заснув у кріслі.

    “Виступ співачки вже за пів години! Маю поквапитися, якщо  не хочу пропустити!”, - хаотично обираю таксі, яке здатне подолати найшвидше відстань до мого будинку. 

     Добре, що таксист не підвів і я встигнув вчасно дістатися до клубу. 

    Займаю своє улюблене заброньоване місце. Зручно вмостився та пригубив з келиха ще одну порцію віскі, цього разу вже для настрою.

      Починається виступ.

    Ось вона! Зовсім поряд. І цей чарівний голос… ніжний та оксамитовий, милує слух, змушує забутися, поринути в приємні відчуття. 

     Шкода, що не бачу обличчя незнайомки. Тільки губи, кольору пристрасті… Дивно! Можливо після вжитого алкоголю, моя свідомість починає витягувати геть не потрібні асоціації, саме ті, від яких понад усе хотів би позбутися… А червоні губи співачки спровокували цей образ! Образ того, як я витираю хусткою губи Емілії, а потім цілую її. От потрібно воно мені зараз? Хочу забути! Ні ж… 

     Роблю ще ковток віскі в надії, що ця мара щезне! Але чим більше спостерігаю за співачкою, тим більше поринаю в спомини. 

     “Трясця!”

     Аж зайорзав на стільці, так хочу звільнитися від цього.

     Ледве досидів до кінця! Вже і виступ був не в радість!

     “Що взагалі відбувається?”

    Озираюся на всі боки, шукаю очима знайоме обличчя! Черговий доказ, що я не помилився прирахувавши Емілію до стародавньої “професії”! 

      “Немає!”

    Інших дівчат та жінок вдосталь. Гарно та відверто одягнених, які призивно посміхаються та акцентують увагу чоловіків на своїх принадах, але тої кого шукаю ніде не бачу. 

    Щойно виступ закінчився і співачка зникла за лаштунками, теж зриваюся з місця. але цього разу точно не за нею. Якось в цей момент навіть не так важливо хто ця чарівна незнайомка. 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍