Читати книгу - "Хроніка війни. 2014—2020. Том 1. Від Майдану до Іловайська"

Протягом 17 судових засідань стороною обвинувачення не було наведено жодного доказу, який би підтвердив, що Віталій Марків (чи будь-хто інший з українських військових) 24 травня 2014 року бачив. Немає жодного свідчення про те, що Марків перебував на бойовій позиції в той час, коли загинули журналісти.

За версією обвинувачення, саме Марків (один зі 140 військових на Карачуні) 24 травня 2014 року у другій половині дня побачив групу журналістів, передав координати своєму командиру, а той зі свого боку повідомив військових, які відкрили вогонь із мінометів.

Як «докази» цієї версії прокуратура наводить:

— фото Віталія з двома раціями (зроблене в червні 2014 року), що мало б свідчити про його командирський статус;

— фото бійців, які тримають у руках нацистський прапор (Віталій отримав це фото через месенджер, а прапор був трофеєм, який його колеги захопили в бою);

— фото полоненого (зроблене влітку 2014 року);

— відеоселфі Віталія на горі Карачун, зроблене за місяць після трагедії, на якому видно верхню частину фабрики Zeus Ceramica (але не видно дороги біля фабрики, на якій перебували журналісти);

— телефонні розмови батьків Марківа, в яких вони говорять, що син воює;

— свідчення одного з в’язнів про підготовку Віталієм втечі з тюрми;

— публікація на сайті «Русская весна» про те, як «київська хунта планує» фальшувати свідчення свідків захисту;

— ще декілька таких «важливих доказів» ні про що, які не мають відношення до подій 24 травня 2014 року.

Головними доказами слідство вважає свідчення французького фотографа Вільяма Рогелона, якому вдалося врятуватися після обстрілу, і коротку статтю в газеті Corriere della Sera італійської журналістки Іларії Морані, яка стверджує, що чула розмову свого колеги Марчелло Фаучі з Віталієм Марківим і передала її зміст у статті. Свідчення Рогелона, в яких він робить суб’єктивний висновок, «що стріляли з українського боку», прокуратура вважає доказом обстрілу з українського боку, а статтю Морані — «миттєвим і спонтанним визнанням себе відповідальним за вбивство італійського фотографа» Віталієм Марківим!

Спробуємо проаналізувати ці два головні «докази» слідства та відтворити події, що відбувалися 24 травня 2014 року біля фабрики Zeus Ceramica під Слов’янськом, базуючись, головним чином, на розповіді Вільяма Рогелона — головного свідка обвинувачення.

Почнемо з рішення журналістів їхати з готелю в Сло­в’янську для проведення фотозйомок. Ось як про це розповідає Рогелон французьким прокурорам 8 жовтня 2014 року:

— 24.05.2014, у день обстрілу, протягом цілого дня ситуація сильно погіршується. Чисельні бомбардування мають місце довкола Слов’янська. До цього дня бомбардування відбувалися здебільшого вночі… Близько 15:00 бомбардування припинилися. Близько 16:30 я почув, що Андреа й Андрій залишили свої готельні кімнати, ми обмінялися новинами, і Андреа мене повідомив, що вони з Андрієм їдуть до кварталу, який зазнав ранкових бомбардувань із боку української армії… Я попросив їх, щоб вони взяли мене з собою. Це мені дозволяло зекономити на вартості транспорту та водія і водночас не бути одному в зоні.

7 квітня 2017 року, уже даючи свідчення в Італії, він додає:

— Миронов і Роккеллі хотіли їхати до Краматорська, щоб задокументувати бомбардування, про які Миронов довідався з телефонного дзвінка, який отримав на свій мобільний телефон.

Тут виникає низка запитань: Хто телефонував Миронову? Як він зміг його переконати їхати: адже бойові дії були дуже інтенсивні й зрозуміло, що їхати було дуже небезпечно. За свідченнями водія, Миронов сказав йому їхати до керамічної фабрики. Чи не була це добре організована пастка? Про перебування цих журналістів у Слов’янську знали лише сепаратисти, оскільки вони їх акредитували. Українська влада не мала інформації щодо їхньої присутності в місті.

— Ми виїхали зі Слов’янська з водієм, якого звали Женя. Женя був водієм Миронова та Роккеллі. Нас було четверо в машині. Ми приїхали на місце десь за 10 хвилин. Доки ми їхали, Андрій вирішив зупинитися на одній дорозі перед кінцевим пунктом призначення, щоб зробити фотографії біля фабрики Zeus Ceramica, координати GPS якої такі: N 48, 49’20.0’’/E 37, 34’54,5’’. Саме у цей момент водій зупинив автомобіль на узбіччі дороги за вказаними координатами.

На зображенні 1 видно зону, де розгорталися події. Жовтим кольором схематично позначене місце зупинки автомобіля згідно з координатами, указаними Рогелоном. Чорною лінією, яка винесена окремим фото, позначена стіна огородження території фабрики. Схематичним поїздом на залізничному переїзді зображено поїзд, який терористи приварили до рейок, щоб не допустити проїзду української техніки.

Ліворуч і праворуч унизу зображення видно промислові корпуси фабрики, які були базами сепаратистів. Синьо-жовтим прапорцем позначена телевізійна антена на Карачуні — єдине місце, де перебували українські солдати ЗСУ та НГУ (загалом приблизно 140 осіб). Відстань від антени до автомобіля — 1700 метрів.

— Ми залишили автомобіль і обережно пішли в напрямку залізничної колії, яка перетинала дорогу і яка знаходилася на відстані 200 метрів від автомобіля. Ми зробили фотографії поїзда, який був обгорілий та майже знищений. Андреа Роккеллі та я фотографували, а Андрій Миронов пояснював нам, що цей поїзд мав би перешкодити просуванню української військової техніки, — свідчив Рогелон італійському правосуддю.

На зображенні 2 візуалізовано цей момент розповіді Рогелона. Указано напрямок руху групи та обстріляний поїзд, який вони фотографували.

— Початок стрільби.

Ми залишалися на місці близько 10 хвилин. Ми наблизилися до поїзда і у цей момент із кущів біля поїзда вибіг чоловік. Він був у цивільному і у пляжних тапках. Він біг у нашому напрямку і кричав російською. Миронов нам переклав англійською, що по ньому стріляли і цей чоловік говорив, що треба негайно їхати геть…

— Виконуючи поради цього чоловіка та Миронова, ми швидко поверталися до автомобіля, на відстані 10 метрів один від одного… Можливо, за 30 секунд по нас почали стріляти з автомата Калашникова, стріляли з лівого боку від нас, і кулі потрапляли в загорожу фабрики, що була праворуч від нас. Не можу сказати, скільки осіб стріляло, натомість я впевнений, що саме ми були мішенню.

Група разом із «п’ятою» людиною повертається до автомобіля. Праворуч від них — огорожа фабрики, ліворуч — лісосмуга. Позаду групи — поїзд, а за поїздом, на відстані майже двох кілометрів розташована позиція українських бійців.

За словами Рогелона, стріляли зліва, і кулі відбивалися від огорожі фабрики, що була від них праворуч. Рогелон жодного разу не сказав, що стріляли ззаду! А саме там, позаду них, за поїздом, на відстані 1700 метрів біля телевізійної антени була єдина позиція українських сил.

На зображенні 8 видно розташування приміщень фабрики, які, за свідченнями, зокрема, власника фабрики, італійця Луки Майоккі, були базами бойовиків. У «зеленці»