Читати книгу - "Хроніка війни. 2014—2020. Том 1. Від Майдану до Іловайська"

були розташовані їхні бойові позиції. На зображенні вказана протяжність «зеленки», з якої лунали постріли.

Важливо зазначити, що Рогелон — основний свідок обвинувачення — жодного разу не вказав, що стріляли з напрямку, де розташований Карачун. Українські солдати перебували практично в оточенні, оскільки всі підходи до Карачуна були контрольовані терористами, а воду та харчі доставляли гелікоптером. Власне, в одній такій місії загинув генерал Кульчицький, його гелікоптер 29 травня 2014 року збили бойовики Гіркіна.

— Потім ми всі п’ятеро заскочили в рів, який був ліворуч від нас. Рів був оточений високими деревами заввишки 10 метрів і глибокий (близько трьох метрів). На дні рову було сміття та багато пластикових пляшок. Зелені зарості були густі. Поки тривали постріли, ми були в укритті й побігли по дну рову в напрямку машини.

— Ми підійшли по дну рову до рівня автомобіля; зберігали холоднокровність, і Андрій Миронов сказав нам, що ми повинні ще трішки почекати...

У цю мить я зробив останнє фото і відклав фотоапарат. Постріли тривали ще близько хвилини і потім припинилися, — продовжує Рогелон.

Перебуваючи у рові, Вільям Рогелон робить коротке відео, яке продемонстрували карабінери й опублікували ЗМІ. На цьому відео за декілька хвилин до смерті Андрій Миронов розповідає таксисту, що відбувається. Він говорить російською:

— Это перестрелка. С калашникова одиночными стреляли. С двух сторон. Мы попали в середину. Кто-то здесь сидит и стреляет из чего у него есть… здесь тоже где-то миномет стоит рядом.

І це свідчення, абсолютно незалежне, зроблене людиною, яка загинула разом із Роккеллі, записане Рогелоном, першим свідком обвинувачення, і поширене карабінерами, павійський суд не взяв до уваги (!!!), продовжуючи розповідати про «умисне вбивство журналіста» українською стороною, з далекого Карачуна, співучасником якого був Віталій Марків? Коли Миронов каже «здесь», «рядом», коли, слухаючи відео, чітко чути близькі постріли, прокурор продовжує розповідати, що стріляли за два кілометри, і суд дає рацію йому, а не Миронову?! І після цього хтось ще повинен вірити такому суду? Що це, як не політичне замовлення?

Але продовжимо розповідь Рогелона. Далі він розповідає про мінометний обстріл, про загибель Миронова і Роккеллі і про своє поранення. Опустимо цей момент через жорстокість розповіді й оскільки в ній він нічого не говорить про те, звідки стріляли, що, власне, і є предметом цього розслідування.

— Після того я почув, як хтось ламає гілки, і тоді я зрозумів, що якісь особи спускалися до мене, я не можу сказати, хто це міг бути, — зазначив Рогелон французьким слідчим у 2014 році.

За три роки після цього італійським прокурорам він сказав таке:

— За 10 хвилин після мінометного обстрілу я почув, як якісь особи спускалися до середини рову. Чув черги (автоматні — ред.) у моєму напрямку, і тоді я почав кричати, що я журналіст; у цей час постріли припинилися. Я вийшов з рову з піднятими руками, тримаючи фотоапарат в руках над головою, пустившись йти вздовж дороги у напрямку Слов’янська, зустрів трохи згодом проросійських бойовиків, які розбігалися урозсип, які в мене не стріляли й дозволили мені пройти. З огляду на сказане вище, я думаю, що солдати в рові були українськими солдатами».

А тепер банальне запитання: хто сходив у рів добивати жертви автоматними чергами? Українці, які були на відстані майже двох кілометрів, за 10 хвилин збігли з Карачуна, перепливли річку, перейшли через залізничну колію на сторону противника, підійшли до самої їхньої бази (фабрики), щоб добити поранених? Чи це були терористи, які перебували на своїй території на відстані кількасот метрів, побачили невідомих, дали точну наводку своєму мінометнику і після вдалої атаки пішли подивитися на результат, знаючи, що міномет більше не працюватиме? Вони почули вигук «журналіст» і, коли очманілий від страху, поранений і шокований Рогелон вийшов на дорогу, вони зустріли його, не стріляли й дали пройти, бо знали вже, що він журналіст. Питання риторичне.

Повернемося до розповіді Рогелона про закінчення атаки, яку він подав у Франції в жовтні 2014 року.

— По мені знову почали стріляти, і я в паніці крикнув декілька разів: «Журналіст!». Постріли негайно припинилися, і я вийшов із піднятими руками та фотоапаратом над головою. Я пішов ліворуч по дорозі уздовж фабрики Zeus Ceramica. Приблизно за 500 метрів я зустрівся лицем до лиця з проросійськими солдатами, за плитами огорожі фабрики, про яку я говорив раніше. Мені здається, що вони сварили/ображали мене російською, жестами вказуючи мені, щоб я йшов. Я їх бачив, приблизно двадцять осіб, і четверо з них навели на мене автомати. Я пройшов повз них і продовжував йти уздовж дороги з піднятими руками. Уже, як я їх не бачив і вони були позаду мене, я почув постріли, що йшли від цієї групи солдатів. Я повернувся і побачив, що вони стріляли в повітря. Вони дали мені зрозуміти, що я мав іти швидше. Попри моє поранення, я спробував бігти, але це мені не вдалося. Я дійшов до першого перехрестя приблизно за 1 км, випадкова машина зупинилася біля мене. Я сів спереду і дав зрозуміти водію, щоб негайно їхав, ми потрапили під нову чергу з автомата Калашникова, з якого стріляли позаду нас.

Тут, щоб не повторюватися, виникає лише одне запитання: хто стріляв і влучив з автомата Калашникова в червону машину, на якій Рогелон залишив зону бойових дій? Вона перебувала на відстані 3 км від Карачуна. Прокурор наполягає на тому, що стріляли з гори, хоча елементарні закони фізики та балістики говорять, що це неможливо.

На судових засіданнях були заслухані декілька експертів із балістики (від сторони обвинувачення і сторони захисту). Вони зійшлися на декількох спільних висновках:

• прицільна дальність стрільби АК-74, який був на озброєнні в НГУ, не перевищує 600–700 метрів, а отже, вести прицільний вогонь із Карачуна (1700 м) неможливо;

• автомобіль таксі, яке досліджували лише на основі цього відео Russia Today (на якому є також перша розповідь водія Євгена), не має вхідних отворів від боєприпасів на даху, а лише вихідні. Вхідні ж знаходяться збоку, це також говорить про те, що стріляли не згори, а знизу, де й перебували бойовики. Резюмуючи цю реконструкцію подій зі слів Рогелона, можна дійти до єдиного логічного висновку — стріляли сепаратисти. Інакше, як можна пояснити такі факти:

• походження перших пострілів із Калашникова зліва направо (в огорожу фабрики), а не ззаду, де знаходилися українські військові на відстані майже 2 км;

• прицільна здатність АК на цій дистанції (менше ніж 500 м) дозволяла