Читати книгу - "Сироти долі, Olexander Sakal"

         – Родіоне, душа твоя є чистою, й муки твої блаженні. Твоє дитя – нещасна душа, але твої молитви допомагають йому стати на путь істинний. Мій Отець ніколи не полишав вас, допоки ще ви живете на світі сьому. Але, як ти бачиш, справдяться слова Мої, але всякий живий тоді звернеться до Мене та до Отця мого. Коли ти бачив тих блаженних, що молилися колінах – то ти бачив обраних, завдяки яким скоротяться сі дні. Але скоро прийде він. Як ти вважаєш Родіоне, вони пристануть до нього?

         Говорячи останнє своє запитання, Христос різко змінив свій тон. Все ж, Родіон Михайлович мало на це звернув уваги, бо з душі його не сходило піднесення від надії, радості й хвилювання. Він не знав що казати. Про кого взагалі Він говорив? – Родіон не розумів. Однак він не міг мовчати, бо перед ним стояла сама Відповідь, стояла Воля перед уявленням; стояв корінь ейдосу. Тоді він сказав Йому:

         – Господи! Де я зараз? Що це за жахливі місця, які я тепер бачив?

         – Не від великого щастя, Родіоне, в людини стається падуча, але ця хвороба найвеличніша з усіх хвороб, бо мав її й учень мій Іоанн, й інші пророки. Бо нікому, крім Еноха та Ілії, не дано побачити майбутнє й минуле, й уздріти Царство, як не в падучій. Тож перед тобою, Родіоне, те, що буде, бо справдяться слова Мої. Але Отець Мій вважає, що ти праведна душа, однак син твій не такий, як ти, й може йому вже вготовано місце в озері сірчаному, як не покається. Але дитя твоє зможе обійти те озеро на Суді, та не засудять його Учні Мої на муки вічні, якщо ти намалюєш ікони, що в тебе хоче їх один праведник. В тобі є душа Моя, тому вірю тобі, що зробиш те, як я тепер сказав, й уста мої, Родіоне, завше істинно говорять: тож як будуть ікони, дитя твоє обійде Геєну огненну.

         Родіон Михайлович кивнув. Потім Ісус потягнувся до нього, щоб обняти, й він з радістю потягнувся у відповідь. Тоді Спаситель запитав:

         – Клянешся Господом твоїм, що зробиш, як я велів?

         – Клянусь Господом моїм, що зроблю, як велить мені Спаситель, – натхненно відповів Родіон Михайлович.

         – Тоді й для дружини твоєї вготоване місце в Царстві, – чомусь сміючись, промовив Ісус.

         В той мент Родіон зрозумів, що знаходиться вже не на горі, а поблизу великого озера, побіля гори, по якій спускалась височенна кам’яна круча. Коли ж Родіон перестав обіймати Спасителя, то сталося дещо дуже жахливе. Усе всередині іконописця похололо, – йому стало погано, виникла паніка, та навіть нудота. В Ісуса з’явились рога, а очі наповнились кров’ю; він диявольськи сміявся, шкірячи свої жовті зуби. За одну секунду перед ним виявився вже не Ісус, а сам Сатана. В Родіона на ум лізли тільки молитви, які він тепер пам’ятав по-російськи: «Всякое дыхание да хвалит Господа…», але Сатана не щезав. Тоді Родіон Михайлович, задкуючи від нього до озера, згадав вголос:

         – Да воскреснет Бог, и расточатся врази Его, и да бежат от лица ненавидящие Его!! Яко исчезает дым, да исчезнут…

         Сатана люто загорлав, відкрив свою криваву пащу та зник, перетворившись в чорний дим, та полетів на дно озера поблизу кручі…

Тим часом Родіон Михайлович сидів на чорному піску й гірко плакав. Він знав, що накоїв дещо жахливе. Накоїв щось те, за що зрештою сильно відплатиться. Тепер від гніву Божого йому не сховатись. Й почався той гнів з того, що Родіон Михайлович повернувся до свідомості…

*  *  *

Сліпуче світло боляче вдаряло в очі Родіона Михайловича. Він лежав на підлозі в своєму кабінеті. Голова розколювалась, але найперше, що він тоді відчув – біль в правій частині язика. Родіон торкнувся тієї частини пальцем, і виявилось, що в безпам’ятстві він відкусив собі його шматок. Він повернувся до вікна – певне, свідомість вернулась до нього рано-вранці, ще до відкриття лаври, тому як хтось би вже його побачив тут.

Важко піднявши спину, Родіон став згадувати, що з ним сталось. Коли ж згадав, то не зміг втриматись від сліз. Як же він міг обняти Диявола, забувши зовсім про необхідну молитву? Родіон панікував, й тому не міг далі сидіти на місті.

Коли став на ноги, то його спочатку колихнуло, й він ледь знову не впав. Все ж, втримавши рівновагу, він підняв голову, та помітив мольберт, на якому стояла його ікона Богоматері, проте вже пекельна. Лик Мадонни був спаплюжений ріжками та зубами, подекуди гострими, мов справжні ікла. Але замість круглих зіниць вона мала загострені очі змії. Рівно таким же був лик маленького Ісуса: рогатий, пекельний, закривавлений, зі злими, диявольськими очима, а на лобі Його був накреслений дивний символ, в якому Родіон впізнав грааль, закреслений навхрест двома лініями. Та й узагалі весь фон змінився: став червоним, моторошним.

Родіон Михайлович думав, що зараз знову впаде. Найгірше: він знав, чиїх це рук діло, тому й не зміг втриматись, щоб не закричати:

– Антихрист!!

Йому стало так погано, що він не міг більше дивитись на цей жах, більш того, він не хотів, щоб ця диявольщина існувала. Тоді Родіон Михайлович згадав, що в комоді повинна лежати коробка сірників. Знайшовши ж їх, він кресанув сірник, й коричневий кінчик миттєво загорівся тоненьким вогнем. Липа добре горить.

– Кажеш, ідея живе вічно?

кінець першої частини