Читати книгу - "Брехуни на кушетці. Психотерапевтичні оповіді"

це лайно, ця єресь… це… це… mishugas?[17] — вигукнув Джейкоб, сердитий на вигляд психоаналітик з обвислими щоками й гігантськими сивими бакенбардами та бровами.

— Він сказав, що це випливло з його психоаналізу під час роботи з Алленом Джейнвеєм, — нагадав Морріс.

— А той помер три роки тому. Знаєш, я ніколи не довіряв Аллену. Звісно, доказів я не маю, але оця його ненависть до жінок, його кривляння, оці-от краватки-метелики, друзі-гомосексуалісти, те, що він придбав будинок у Кастро, а його життя обертається довкола опери…

— Джейкобе, зараз не варто відволікатися, — втрутився Джон Велдон, — бо йдеться не про сексуальні вподобання Аллена Джейнвея. І не про Сетові. Тут нам треба бути обачними. За умов, що склалися, було б політичною катастрофою засуджувати чи виганяти члена інституту тільки тому, що він гомосексуаліст.

— Він або вона, — зауважила Олівія.

Джон нетерпляче кивнув на знак згоди й заговорив знову:

— Тоді нас також не мають цікавити сексуальні зловживання Сета відносно його пацієнтів — щоправда, сьогодні ми це ще не обговорювали. Ми отримали сигнали про випадки таких зловживань від кількох терапевтів, які зараз працюють із колишніми пацієнтами Сета. Утім, жоден із пацієнтів не згодився висунути проти нього звинувачення. Одна пацієнтка не вважає, що це завдало їй серйозної шкоди; інша стверджує, що це привнесло в її шлюб підступну й руйнівну двоїстість, однак чи то через свою вперту лояльність до Сета, чи то через страх перед думкою оточення вона відмовляється від звинувачень на його адресу. Я погоджуюся з Маршалом: у нас є тільки один шлях — наполягати на тому, що Сет здійснював неправильні, небезпечні й далекі від аналітики інтерпретації, прикриваючись ім’ям психоаналізу.

— Але зважте й на інші проблеми, — втрутився Берт Кантрелл, один із помічників Маршала, — згадайте про проблему конфіденційності. Сет може позиватися до нас через наклеп. А як щодо зловживань службовим становищем? Якщо хоча б один колишній пацієнт Сета вирішить позиватися, що завадить іншим зробити те саме відносно «бездонних кишень» нашого інституту чи навіть національного? Зрештою вони можуть просто сказати, що ми спонсорували Сета, обрали його на керівну посаду, дозволяли вчити кандидатів. Це осине гніздо, і краще б його не чіпати.

Маршалові подобалися ситуації, коли аргументи опонента видавалися слабкими й нерішучими. Щоб підкреслити цей контраст, він заговорив якомога впевненіше:

— Au contraire,[18] Берте. Якщо ми сидітимемо склавши руки, то тільки розхитуватимемо свою позицію. Твій аргумент на користь бездіяльності свідчить про те, що ми якраз маємо щось зробити, і то негайно, аби максимально відсторонитися від Сета і зробити все можливе, щоб виправити те, що він накоїв. Я вже просто-таки бачу перед собою судовий позов від імені Ріка Чаптона, хай йому грець. А якщо ми ухвалимо свій вирок щодо Сета, найменше, що може зробити Рік — це нацькувати на нас репортера з «Times».

— Маршал має рацію, — зауважила Олівія, яку часто вважали «голосом совісті» всього інституту. — Якщо ми справді віримо в ефективність нашої терапії й водночас у те, що неправильний, дикий психоаналіз є помилковим і шкідливим, тоді в нас немає вибору: ми мусимо працювати згідно з цими принципами. А тому маємо простежити, щоб усі колишні пацієнти Сета пройшли курс відновлювальної психотерапії.

— Легше сказати, аніж зробити, — із засторогою в голосі зауважив Джейкоб. — Жодні земні сили не здатні змусити Сета надати нам імена своїх пацієнтів.

— А це й не знадобиться, — мовив Маршал. — На мою думку, найкраще, що ми можемо зробити, — це звернутися через популярні ЗМІ до всіх пацієнтів, які лікувалися в нього протягом останніх кількох років, принаймні до всіх пацієнтів-чоловіків. Будемо сподіватися, що з жінками він поводився інакше, — додав він.

Почувши цей двозначний натяк, усі присутні почали усміхатися. Незважаючи на те, що чутки про сексуальні походеньки Сета з пацієнтками поширювалися протягом багатьох років, учасники зборів відчули полегшення з приводу того, що про це заговорили відкрито.

— Отже, ми дійшли згоди щодо того, що маємо спробувати запропонувати відновлювальну терапію пацієнтам Сета? — запитав Джон Велдон, стукнувши своїм молоточком.

— Я за, — мовив Гарві.

Рішення було одностайним, і Велдон звернувся до Маршала:

— Ти зможеш узяти відповідальність за цей крок на себе? Треба тільки погодити чіткий план дій з організаційним комітетом.

— Звісно, Джоне, — мовив Маршал, ледве стримуючи радість. Сьогодні його зірка засяяла ще вище! — Я також планую узгодити наші дії з Міжнародною асоціацією психоаналітиків, цього тижня я саме планував обговорити інше питання з їхнім секретарем, Реєм Веллінґтоном.

  Розділ 8

Пів на п’яту ранку. Тібурон оповила пітьма, за винятком однієї яскраво освітленої будівлі, що височіла на мисі над бухтою Сан-Франциско. Ліхтарі величного мосту «Золоті ворота» тьмяно жевріли в молочному тумані, але вдалині можна було помітити мигтіння вогнів великого міста. Над столом схилилися восьмеро втомлених чоловіків, вони не зважали ані на міст, ані на туман, ані на краєвид; їхні очі були прикуті до карт.

Лен, здоровань із червоним обличчям, який носив широкі жовті підтяжки із зображеннями гральних кубиків і карт, заявив:

— Це остання партія.

За традицією, дилер мав право вибору, тож Лен оголосив партію покеру на сім карт від найвищої до найнижчої карти: дві перші й остання карти закриті, а чотири відкриті. Банк ділять між двома переможцями — власниками найвищої і найнижчої руки.

Шеллі — саме його дружиною була Норма, одна з партнерок Керол у юридичній компанії — того вечора геть не щастило (утім, це тривало вже п’ять місяців), однак він ухопив свої карти з неабияким ентузіазмом. Це був привабливий і дужий чоловік із хитрими очима, невгамовним оптимізмом і хворою спиною. Перш ніж кинути оком на дві перші карти, Шеллі підвівся і поправив компрес із льодом, який оповивав його стан. Ще замолоду він почав професійно грати в теніс, і навіть зараз, незважаючи на суворі заборони лікарів, які виявили в нього грижу міжхребцевих дисків, продовжував грати майже щодня.

Він узяв дві карти; одна з них закривала іншу. Бубновий туз! Непогано. Шеллі поволі висунув нижню карту. Бубнова двійка. Дві карти бубнової масті — туз і двійка! Ідеальні закриті карти! Він не йняв віри очам: невже це можливо після того, як йому траплялися виключно нікчемні карти? Шеллі поклав їх на стіл, але вже за кілька секунд не втримався і глянув на них ще раз. Він не помітив, що інші гравці спостерігають за ним: оцей-от його «другий» погляд був одним із тих жестів, що несвідомо видавали його майбутні наміри.

Наступні дві карти теж потішили: бубнова п’ятірка і четвірка. Милостивий Боже! Роздача на мільйон доларів! Шеллі мало не загорлав: «Зіп-а-ді-ду-да, зіп-а-ді-ей, о так, та-а-ак, який чудовий день!» Одиниця, двійка, четвірка і п’ятірка бубна — та за таку роздачу можна душу продати! Нарешті йому знову щастить. Він знав, що так буде, якщо він протримається, а бачить Бог, він тримався обома руками!

Попереду ще три карти, і все, що йому потрібно для флешу з тузом, — це ще одна карта бубнової масті. Звісно, в ідеалі — трійка бубна, бо тоді це буде