Читати книгу - "Дарована весна, або Відьма за чужим призначенням"

думки. Не довго думаючи, Рута підійшла ближче. Її руки обвили шию Олеся, повільно сповзаючи до грудей. Олесь обійняв дівчину у відповідь, притягуючи до себе, але та не піддалася.

– Я люблю тебе, милий мій. Люблю так, як не любила жодну живу душу на цьому світі. Я пробачила тобі твій обман, твою зраду, бо коли справді кохаєш, то можеш пробачити й найбільший гріх.

– Руто, я…

Вона злегка приклала свою долоню до вуст Олеся й продовжила, ніби не звертаючи уваги на гарячі поцілунки на своїх пальцях.

– Біда лиш у тім, що ти мене не любиш навіть наполовину так, як я тебе. Якщо ми будемо разом, я невдовзі зроблюся твоєю рабою. Та я виросла в іншому світі, у світі, де не було рабів. Пам'ятаєш, ту маленьку руду дівчинку, яку ти знайшов на підводі з провізією із Києва? Ти тоді ще жив з мамою в вашому лісовому маєтку, був таким маленьким і набундюченим… Ти наказав всипати тому рудому дівчаті канчуків, а воно наслало на тебе чари, випручалось і втекло з-під різок до лісу, пам'ятаєш?

Олесь мовчки кивнув, і Рута помітила, як він напружено ковтає слину, пригадуючи. Він не пам'ятав. Він давно забув, але принижені не забувають.

– Саме тоді я дала собі обіцянку ніколи в житті не бути чиєюсь забавкою. Особливо ж – твоєю. Я не в змозі більше грати в твої ігри. Я так смертельно від них втомилася… Пробач, милий, але я… я не лишуся з тобою.

Повернувшись до Олеся спиною, Рута пішла назад, у морок своєї темниці. Кожен крок луною вистукував у тиші, ніби підкреслюючи, що дорога веде лише в один бік.

– Подумай! – ледь не викрикнув слідом їй Олесь. – Я прийшов за тобою! Життя твоє одне, а я двічі не пропонуватиму!

Його голос, що так нагадував голос того ображеного на весь світ хлопчика-панича з поліського лісу, розчинився в темряві, безсило вдаряюсь об товсті стіни Рутиної в'язниці.

В'язниця – такий-собі льох, що не так давно використовувався для зберігання буряків і капусти, і у якому досі стояв густий овочевий запах, – розташовувалася на віддалі від кам'яного палацу, одразу за корівником і сажем[57]. Через те маленьке віконечко, із долоню розміром, ще можна було почути її дихання, коли жовнір зачинив знадвору засув.

Олесь сів під розлогою яблунею, просто на мокру від дощу траву, і бездумно вдивлявся в темні обриси льоху, а коротка ніч Сонцескресу вже багровіла зорею на сході. Брязкаючи ключами, підійшла стара нянька Варвара. Спинилась біля Олеся, який вдав, що спить, і лише жалісливо похитала головою. Та одразу за нею на порозі садиби з'явився Юрась. Він підійшов і, безцеремонно потріпавши Олеся за плече, указав йому на кімнату. Олесь устав. Він підвів очі на брата, але в сутінках не міг нічого розгледіти в його лиці. Тоді він розвернувся та пішов до себе. Юрась попрямував слідом. Олесь почув, як старший брат дав сторожі наказ нікого до Рути не впускати, та скрип вхідних дверей, що зачинялися. Він ліг на свою пухову перину й, несподівано для себе, одразу заснув.

Після нічних гулянь челядь прокинулася пізно. Служниці побігли до вартових, що всенощне сиділи біля льоху, несучи їм кухлі води та глеки молока.

– А правду кажуть, тут у льоху відьма сидить?

– Правду, – підкручувала вуса сторожа.

– А у неї ріг межи очей росте? А хвіст є? – одна за одною затараторили служниці. – А можна одним оком на неї поглянути?

– Ну, хіба що, одним оком. Можете їй сніданок занести.

Дівчата кинулися на кухню за сніданком. Назбирали й молока, і яєць, і свіжого хліба, і каші – щоб відьма, бува, на них не образилася.

Підійшли гуртом до дверей в'язниці, відкрили, а в льоху пусто. Лиш на долівці лежав розшитий срібними галунами вовняний плащ, і кілька чорно-білих пір'їн застрягли поміж ґратами.

Примечания

1

«Житіє», «Апостол» – церковні книги, по яким у XVII ст. навчали читати.

2

Hoc est miraculum (лат.) – це диво.

3

Аккерман – сучасний Білгород-Дністровський, у XVII ст. арена бойових дій між турками й козаками.

4

У XVII сторіччі шляхтичі досі використовували лук і стріли для забавок та підкреслення свого шляхетного походження від прадавніх сарматських воїнів-кочівників.

5

Лєчець – застріле означення професійного лікаря.

6

Симеон Полоцький, зі збірки «Вертиград многоцвітний».

7

Даждьбожий Великдень – свято слов'янського Бога світла, сонця й родючості Даждьбога (Дажбога), 17 березня за старим стилем, предтеча весни.

8

Габач – чоловічий плащ із грубого білого сукна.

9

Нобілет – шляхтич.

10

Прочвара – виродок.

11

Малжонка – дружина.

12

Копа грошів – грошова одниця на українських землях XVII ст.

13

Причинна – божевільна.

14

Бути важкою – бути вагітною.

15

Благовісника – 26 березня за старим стилем, адаптований православними християнами Перунів день.

16

Чинбар – майстер шкіряних виробів.

17

Завій – хвороба, яку не можна було пояснити раціонально, тож вона вважалася «завіяною вітром».

18

Райця – член магістрату, міський управлінець.

19

Делія – теплий верхній одяг, що вдягається поверх жупана.

20

Піл – широкі дошки між піччю та стіною, що слугують ліжком і лавою.

21

Тузінь – дванадцять.

22

Пахолок – панський слуга.

23

Брокат – парча.

24

Лельник – свято весняної богині Лелі; відзначалося 25 квітня за старим стилем.

25

Традиційно в коморі проводили свою першу шлюбну ніч молодята.

26

Навський Великдень відзначають в останній четвер перед Трійцею (Чистий четвер); у цей день вшановують померлих, яких «відпускає Бог» із того світу на один день.