Читати книгу - "Після тебе"

— хоча її гримаса мало була схожа на посмішку.

Хряснули двері — і вона зникла.

Я непевно зітхнула та підібрала колготки. Умостившись на дивані, я почала обережно їх розгладжувати, перевіряючи, чи немає затяжок або дірок від цигарки.

Сем сів поруч.

— Ти як?

— Ти, мабуть, думаєш, що я божевільна. Але вони пода…

— Не треба пояснювати.

— Я була іншою людиною тоді. І вони багато значили… я… він подарував… — Мій голос урвався.

Ми мовчки сиділи в тиші. Я знала, що треба щось сказати, але слова не йшли. У горлі засів величезний клубок.

Я зняла Семову куртку та простягла йому.

— Я в нормі. Можеш їхати.

Я відчувала його погляд, але не підводила очей від підлоги.

— Ну, тоді я пішов.

Не встигла я й слова сказати — його вже не було.

14

Того тижня я спізнилася на зустріч «Жити далі». Уранці Лілі приготувала мені каву як вибачення, потім розлила зелену фарбу на підлогу в коридорі, кинула на кухні упаковку морозива, яке розтало, забрала мої ключі від квартири (бо не змогла знайти своїх) разом із ключем від машини, який там висів, а ще брала мою перуку на вечірку без дозволу. Перуку я знайшла на підлозі в її спальні — на моїй голові нейлон набував чудернацького вигляду і нагадував староанглійську вівчарку за сороміцькою каверзою.

Коли я зайшла в церковний хол, усі вже сиділи. Наташа люб’язно посунулася, щоб я могла сісти на стілець коло неї.

— Сьогодні ми поговоримо про ознаки того, що починаємо рухатися далі, — оголосив Марк, тримаючи кухоль із чаєм. — Це не обов’язково щось велике — почати нові стосунки чи викинути одяг. Навпаки, нехай це буде щось незначне, що стане ознакою процесу. Ці дрібниці часто взагалі не помічають або ж не хочуть помічати через почуття провини.

— Я зареєструвався на сайті знайомств, — сказав Фред. — Називається «З травня по грудень».

Почувся довгий схвальний, дещо здивований гомін.

— Це дуже добре, Фреде. — Марк ковтнув чаю. — З ким ти хочеш там познайомитися? Хочеш знайти собі компанію? Ти казав, що тобі особливо не вистачає прогулянок у неділі, бо ні з ким більше ходити. Ви з дружиною наче ходили на ставок із качками?

— Та ні, це для сексу по інтернету.

Марк вдавився чаєм. Повисла пауза. Хтось передав йому серветку, щоб витерти чай зі штанів.

— Секс по інтернету. Усі ж це роблять? Я зареєструвався на трьох сайтах. — Фред почав загинати пальці: — «З травня по грудень», це для молодих жінок, які люблять старших чоловіків, «Солодкі татусі» — для молодих жінок, які люблять небагатих старших чоловіків, а ще «Гарячі жеребчики». — Тут він зробив паузу. — Цей наче як для всіх.

Запала тиша.

— Ну добре, що ти такий оптиміст, Фреде, — зауважила Наташа.

— Може, теж чимось поділишся, Луїзо?

— Гм… — Я вагалася, бо переді мною сидів Джейк. А взагалі, яка, в біса, різниця? — Я ходила на побачення на вихідних.

З усіх боків почулося «ву-ху!», а я сором’язливо опустила очі. Я не могла спокійно згадувати про ту ніч, щоб мої щоки не червоніли.

— Ну і як усе пройшло?

— Ну, доволі… незвично.

— Вона з кимось переспала. Вона точно з кимось переспала, — оголосила Наташа.

— Вона ж уся світиться! — додав Вільям.

— У нього були якісь фішки? — втрутився Фред. — Даси поради?

— Тобі вдалося думати про Білла не надто багато?

— Ну, недостатньо багато, щоб мене спинити… я просто хотіла зробити щось… — Я знизала плечима. — Не знаю. Просто хотіла відчути себе живою.

Після слова «живою» почувся схвальний гомін. Врешті-решт, усі тут хотіли саме цього: звільнитися від свого горя. Забратися з цього світу мертвих, де половина серця або похована під землею, або назавжди закрита в поховальних урнах. Добре, що я хоч раз сказала тут бодай щось позитивне.

Марк радісно кивав.

— Думаю, це цілком природно. Це добре.

Суніл почав розповідати, що тепер знову слухає музику, а Наташа — що прибрала фотографії чоловіка з вітальні у спальню: «Щоб усі розмови не зводилися до нього, коли до мене хоч хтось приходить». Дафна припинила нюхати сорочки чоловіка в шафі: «Якщо чесно, то вони не особливо ним пахли. Я, мабуть, робила це за звичкою».

— А ти, Джейку?

Він і досі здавався нещасним.

— Ну, я, мабуть, більше гуляю.

— А ти говорив із батьком щодо своїх почуттів?

— Ні.

Я намагалася не дивитися на нього, бо не знала, що йому відомо, і почувалася беззахисною.

— Мені здається, що йому хтось подобається, — додав Джейк.

— Що, знову когось підчепив? — поцікавився Фред.

— Ні, я маю на увазі, дійсно подобається.

Я почервоніла та спробувала відтерти неіснуючу пляму на черевикові, щоб приховати обличчя.

— А чому ти так думаєш, Джейку?

— Він нещодавно за сніданком почав про неї говорити. Казав, що треба вже покінчити з цією шеренгою випадкових жінок. І додав, що зустрів жінку, з якою хоче спробувати збудувати якісь стосунки.

Я була схожа на рака. Повірити не можу, що ніхто з присутніх цього не помітив.

— Тобто, гадаєш, він нарешті дійшов думки, що випадкові зустрічі не допоможуть? Можливо, йому просто треба було пройти через декілька випадкових зв’язків, перш ніж він зміг відчути до когось симпатію.

— Ну, випадкових зв’язків у нього було чимало, — зауважив Вільям. — До чорта, я б сказав.

— Джейку, а що ти сам думаєш із цього приводу?

— Ну, це дивно. Я дуже сумую за мамою. Але й правда, це добре, що він почав рухатися далі.

Я спробувала уявити, що міг сказати Сем. Чи називав він моє ім’я? Можна було уявити, як вони снідають удвох на маленькій кухні у вагончику та ведуть серйозні розмови за чаєм з тостами. Мої щоки горіли вогнем. Мабуть, не варто було Семові робити якісь припущення щодо нас так скоро. Мені треба було чіткіше дати йому зрозуміти, що в нас немає стосунків. Надто швидко все це. І надто скоро Джейк починає говорити про це на людях.

— А ти зустрічався з тією жінкою? — спитала Наташа. — Як вона тобі?

Джейк кивнув.

— Так. Вона жахлива. — Я підвела на нього очі. — Він у