Читати книгу - "Розрив. Як я став «націонал-фашистом», покинув дружину та сімох дітей"

не пила через свій вік, втупившись у новенький айфон. Дружина не пила, бо так перебрала відучора, що сьогодні на алкоголь дивитися не могла – цілий вечір удавала перед Примадонною нев’їбічно-аристократичну «гранд-даму», час від часу занурюючи у бокал трохи облуплений від каліфорнійського сонця ніс. Примадонна ж, поведена на дієтах і сокотерапії, пила зовсім мало.

На початку зустрічі вона абсолютно чітко заявила: «Ніяких гламурних ресторанів, бо то все – розвод для лохів і даремно викинуті гроші! Сядемо по-простому, як це роблять усі нормальні люди, візьмемо вино, салати та якийсь сіа-фуд. Посидимо, потеревенимо. А тоді поїдемо на Малхоланд Драйв, я покажу вам вид нічного Лос-Анджелеса».

Коли ж Саша зауважила, що вона спеціально для сьогоднішнього вечора вдягла давно омріяну сукню, як у Міли Куніс, Примадонна цілком у дусі Мері Поппінс сухо і владно відрізала: «Дитинко, будь простішою. Аристократизм – у простоті й природності, а не в дешевих понтах!» При цих словах ми з дружиною багатозначно перезирнулися за спиною в актриси: мовляв, класика, бля! Вищий пілотаж!

Зрештою, навіть найбагатші американці дозволяють собі час від часу зливатися з народом. Я був вражений, коли майже відразу по приїзді, катаючись роверами вздовж океану, ми лобом до лоба зіштовхнулися зі Шварценеггером, що їхав назустріч. «Хелоу, містер Шварценеггер!!!» – аж заверещала, махаючи йому навздогін рукою, Саша. «Хелоу…» – помахав їй у відповідь Арні.

Потім ми бачили Сандру Баллок, яка швендяла магазинами на 5-й авеню, в еко-супермаркеті стояли в одній черзі на касу із цим, як його… Метью Деймоном (він купував якісь корінці типу селери), а потім ця, як її… ну ця, вже підстаркувата… на Сан-сет бульварі біля кінотеатру, де «Оскарів» вручають, ця, красива така в «Однажди в Амєрікє» знімалася, балерину там грала, яку потім Де Ніро в автівці зґвалтував… Та ну, забув прізвище!

Ось уже другу годину ми досиджуємо на пірсі. Поговорили, здається, про все на світі: про зірок, яких бачили, про навчання Саші, про наші враження від відвідин Лас-Вегаса і Гранд-Каньйона, про шоу цирку Дю Солей, про геополітичну ситуацію в світі, про сучасні проблеми путінської Росії, про бандитську Україну (прийде час, коли народ цю жлобську владу винесе на вилах). Але коли після другої пляшки дами заговорили про погоду в Каліфорнії та пластичну хірургію, я пішов подзюрити, а на зворотному шляху захопив ще пляшечку й увірвався у жіноче товариство з цілком актуальним, як на мене, питанням:

– Як ви ставитесь до підарасів?

Настрій мав пречудовий, а демократична навколишня атмосфера лише сприяла загальній розкутості!

Анжела закотила очі, відкопилила губу і, зневажливо пирхнувши: «Допився, скотина», теж відвалила у бік клозетів. Саша так була заглиблена у свій новий гаджет, що навіть не підняла голови. Примадонна трохи насторожилася, повела бровою і, ухопивши зі столу серветку, спершу зробила вигляд, що ретельно витирає чимось забруднену долоню, а потім обережно спитала:

– В якому сенсі?

– Я маю на увазі, чи відчуваєте ви у своєму професійному чи особистому житті вплив гей-спільноти? До речі, ви бачили виставку Модерн Арт оф LA ін зе Хаммер мюзеум, чиєю рекламою завішене усе місто?

– Ні, я ще там не була…

– А ми вчора були. При самісінькому вході стоїть скульптура, зварена з якоїсь арматури, де цілуються два чувака. Прямо як у Мухіної «Рабочій і калхозніца», тільки замість «калхозніци» – ще один «рабочій». Але це дурня… Цікаво дізнатися ваше ставлення до фільму «Горбата гора», де спаплюжено всі сакральні символи білої Америки. Де два ковбої у святих для кожного американського консерватора місцях – горах Монтани, – попиваючи віскі й випасаючи овець, між іншим трахають одне одного у дупу. На мою думку, це є приклад найвищої десакралізації міфів, яку я бачив за все своє життя.

Ви уявіть собі, приміром, ситуацію, коли б, м-м-м, у Росії зняли фільм про двох бійців радянської армії, які, укриваючись однією шинелькою в окопах Сталінграда, раптом розуміють, що створені один для одного. Перший контакт стається прямо під час запеклого бою. Один з бійців, прикриваючи іншого від осколків міни, падає йому на спину, затягує у воронку і, не в змозі більше стримувати пристрасть, їбе того в жопу під шквальним вогнем ворога. І це тоді, коли уся рота здійснює героїчний прорив до складів колишнього тракторного заводу! Звісно, за такі витівки у військовий час та за військовими законами їм загрожує розстріл на місці.

Але смертельна небезпека загострює відчуття, і наші герої у коротких перервах між боями, сховавшись подалі від гострого ока польових командирів, їбуться, що ті кролі, не зважаючи на численні поранення і контузії. Роблять це у підвалах Сталінграда, на Мамаєвому кургані, в усіх святих для радянських воїнів місцях, причому роблять це так хвацько і затято, що численні бойові нагороди торохкотять на грудях, як дзвони Троїце-Сергієвої лаври у Великодній день.

Отак, їбучись і на Курській дузі, і в дрімучих лісах під Ковелем, і під час форсування Вісли та Одеру, доходять до самого Берліна.

В момент встановлення Єгоровим та Кантарією (вони, до речі, теж їбуться в жопу, про це у фільмі є недвозначний натяк) червоного прапора над Рейхстагом наші герої здійснюють ритуальний акт кохання під напівзруйнованою трибуною колишнього німецького парламенту. Причому німці, взяті у полон, деморалізовані й роззброєні, спостерігаючи за цією сценою, розмазують по запилюжених обличчях гіркі сльози запізнього прозріння: «Якщо ці руські так уміють любити один одного, то цю націю точно ніхто і ніколи не здолає!»

Фінал цієї епічної драми вражає! Уявіть собі… м-м-м… Парад Перемоги на Червоній площі. Наші герої, сяючи золотими погонами, у касках, вкритих рясними краплями червневого дощу, стискають у руках осоружні фашистські штандарти. Пліч-о-пліч йдуть вони у залізному строю радянських воїнів-переможців і кидають поганські реліквії до підніжжя Мавзолею. Подальше вшанування відбувається у Георгієвському залі Кремля. Сталін проказує історичний тост «за перемогу руського народа», а потім так злегка підморгує Жукову, Рокоссовському та товаришу Молотову.

Наступний кадр: у потаємній кімнаті, чиї вікна виходять на Червону площу, обпившись вірменського коньяку та трофейної мадери, під портретом вождя світової революції Леніна їбуть один одного всі вищезгадані керівники держави та великі полководці.

Головні герої фільму скромно пестять один одного на невеличкому балкончику, звідки відкривається прекрасний краєвид на храм Василя Блаженного та все Замоскворіччя. Встає сонце. Звучить гімн Радянського Союзу в обробці Елтона Джона.

Серп і молот на червоній зірці починають рухатися у такт музиці, дивно нагадуючи одностатевий половий акт (комп’ютерна графіка). Музика набирає обертів, аж доки цей рух не увінчується апофеозом.