Читати книгу - "Малий Мук (Збірник)"

змаганнях одержав ланцюжок і що каліф подарував тобі каблучку. Можеш ти показати нам те й інше?

— Обидва подарунки я зберігаю тут, коло серця, — сказав юнак, — я віддав би їх тобі тільки разом із життям, адже те, що я врятував каліфа від рук розбійників, я вважаю славним і прекрасним вчинком.

З цими словами він витяг з-за пазухи ланцюжок і каблучку й подав господареві будинку.

— Клянуся бородою пророка, це він, мій перстень! — вигукнув високий красень. — Великий візире, перед нами стоїть наш рятівник, обіймімо його.

Саїду здавалося, що він бачить сон, коли вони палко його обняли, але, отямившись, він упав ниць і сказав:

— Вибач, володарю правовірних, що перед твоїм обличчям я так вільно говорив, адже ти — Гарун аль-Рашид, славний багдадський каліф.

— Атож, я — каліф і твій друг! — відказав Гарун, — і з цього дня твоя сумна доля зміниться. Ти поїдеш із мною в Багдад, залишишся в моєму почті й будеш одним із найвірніших моїх порадників, — тієї ночі ти довів, що Гарун тобі не байдужий, а я не кожного з відданих мені слуг зважився б узяти на такий іспит.

Саїд подякував каліфові; він обіцяв залишитися в нього назавжди, але попросив дозволу спершу поїхати додому, до батька, що, певно, дуже за ним сумує, і каліфові це бажання здалося законним і розумним. Незабаром вони сіли на коней і ще до заходу сонця приїхали в Багдад. Каліф наказав відвести Саїду в палаці цілу анфіладу розкішних палат і, крім того, обіцяв дати наказ, аби для нього збудували прекрасну кам'яницю.

При першій звістці про те, що сталося, до Саїда зібралися його колишні товариші по зброї — каліфів брат і син великого візира. Вони обійняли його — рятівника дорогих їм людей — і просили стати їхнім другом. Однак вони оніміли від здивування, коли він сказав: «Я вже давно ваш друг», — і з цими словами дістав ланцюжок — приз за перемогу на змаганні — та нагадав про все, що відбувалося на арені. Тоді вони бачили його засмаглим і довгобородим, і тільки, коли він розповів, як і чому змінив свій вигляд, коли на підтвердження своїх слів наказав принести свій обладунок і стявся з ними тупою зброєю, чим довів, що він і є той самий Альманзор Відважний, тільки тоді вони знову радісно обійняли його й відчули, яке це щастя — мати такого друга.

Наступного дня, коли Саїд і великий візир сиділи в палатах Гаруна, туди зайшов Месур, старший хранитель скарбниці каліфа.

— Володарю правовірних, — сказав він, — я хотів би випросити в тебе одну милість, але не знаю, як ти до цього поставишся.

— Я хочу спершу вислухати, про що ти просиш, — відказав Гарун.

— Біля брами чекає мій кревний родич, мій улюблений Калум-бек, купець, відомий усьому базару, — сказав Месур, — він не знати як посварився з людиною з Бальсори, син якої служив у Калум-бека, обікрав його й утік невідомо куди. Тепер батько вимагає від Калума свого сина, а в Калума його немає. Тому йому хотілося б, і він просить тебе про це, щоб ти учинив йому честь та з властивими тобі проникливістю й мудрістю вирішив суперечку між ним і людиною з Бальсори.

— Гаразд, я розсуджу їх, — сказав каліф. — Хай за півгодини твій шановний родич і той, на кого він скаржиться, з'являться в судові палати на засідання дивана[26].

— Це не хто інший, як твій батько, Саїде, — сказав Гарун, коли Месур, розсипаючись у подяках, залишив палати, — на щастя, я тепер усе знаю, тому судитиму, як Соломон. Ти сховаєшся за завісою біля трону й не виходь, поки я не покличу тебе, а ти, великий візире, зараз же накажи привести недбайливого й необачного суддю! Він знадобиться мені під час допиту.

Як Гарун наказав, так обидва й зробили. У Саїда затремтіло серце, коли він побачив, як його батько, блідий і виснажений сумом, непевним кроком зайшов до судових палат, а хитра самовпевнена усмішка, з якою Калум шепотів щось на вухо своєму кревнякові, старшому хранителеві каліфової скарбниці, обурила юнака; йому так і кортіло вискочити з-за завіси й кинутися на Калума, адже саме цей негідник завдав йому найтяжчих страждань і знегод.

У палатах зібралося чимало людей, усім хотілося почути, як чинитиме суд каліф. Коли володар Багдада посів своє місце на троні, великий візир закликав усіх до тиші, запитав, хто із двох позивач і хто звертається за правосуддям до свого володаря.

Калум-бек самовпевнено виступив уперед і сказав:

— Кілька днів тому стояв я на базарі біля дверей своєї крамниці, коли оповісник, тримаючи в руці гаманця, ходив разом із цією людиною від крамниці до крамниці й вигукував: «Гаманець золота тому, хто вкаже, де Саїд із Бальсори». Цей Саїд був у мене кликуном, от я й крикнув: «Сюди, друже! Я заслужив твій гаманець!». Цей чоловік, що зараз дивиться на мене вовком, тоді підійшов до мене як друг і запитав, що мені відомо. Я відповів: «Ви, напевно, Бенезар, його батько?», — і коли він з радістю це підтвердив, я розповів, як знайшов його сина в пустелі, урятував йому життя, вигоїв його й привіз у Багдад. З радістю серця подарував він мені свій гаманець. Але послухайте, що було далі, коли я розповів цьому шибеникові, що його син служив у мене, потім зайнявся темними оборудками, обікрав мене й утік, він не повірив і от уже кілька днів чіпляється до мене, вимагає повернути йому сина й золото, але я не можу повернути ні того, ні іншого, гроші належать мені по праву за повідомлену звістку, а його дурного сина я ніяк не можу йому знайти.

Тепер заговорив Бенезар. Назвавши сина шляхетним і доброчесним юнаком, сказав, що Саїд ніколи не заплямував би себе злочином. Він звертався до каліфа, просячи ретельно розслідувати справу.

— Сподіваюся, ти виконав свій обов'язок і заявив про крадіжку? — запитав Калум-бека каліф.

— Ну, само собою, — посміхнувся той. — Я відвів його до судді.

— Привести сюди суддю! — гримнув каліф. На превеликий подив, суддя, мов на помах чарівної палички, відразу став перед ним.

Каліф запитав його, чи пам'ятає він про таку судову справу, і той відповів ствердно.

— Ти допитав юнака, він зізнався у злочині? — запитав Гарун.

— Ні, він був такий упертий, що хотів повинитися тільки перед вами! — заперечив суддя.

— Але я не пригадую, щоб я його бачив, — сказав каліф.

— А навіщо? Тоді мені довелося б щодня приводити до вас ціле юрмисько всякого наброду, всі