Читати книгу - "Хрест: постбіблійний детектив"

Уперед же, лицарі, і вражайте ворогів Христа з безстрашною душею й упевненістю в тому, що ніщо не може позбавити вас милості Божої!»

Закон подвійної сутності позбавлення життя – донині неоціненне відкриття Бернара в царині духу, яка перевершує все розмаїття відкриттів у галузі фізики від Паскаля до Корольова. Пропливатимуть безупинно століттями поміж крутими берегами вселюдської історії невичерпні ріки людської крові, але прозріння клевроського ченця ділитиме цей смертоносний плин на дві артерії, що несуть свої плеса у протилежні кінці – якнайдалі і якнайближче до сенсу самого життя, що тліє в теплій плоті кровоносних судин найдовершенішого витвору промислу Божого – людського тіла.

Ті, хто вважатиме своїм правом позбавляти життя подібного до себе, на тлі оновлюваних історичних декорацій щоразу перевдягатимуться в нові шати, братимуть до рук щоразу нові засоби масового знищення – від порохової бочки до ядерної бомби, але вони завше поділятимуться на дві армії за наукою першого тамплієра Бернара, бо не може бути інших армій, окрім тих, які відкрив він, – армії народовбивства й армії вбивства зла. От як змалював воїна першої армії сам Бернар: «Ви вбираєте своїх коней у шовки та закутуєте свої кольчуги якимось лахміттям. Ви розмальовуєте свої списи, щити й сідла, інкрустуєте свої вудила та стремена золотом, сріблом і коштовним камінням. Це лахміття – обладунки лицаря чи жіноче вбрання? Чи ви думаєте, що зброя ваших ворогів зупиниться перед золотом і зглянеться на коштовне каміння? У битві наявні три умови: лицар має бути вправним у самозахисті, швидким у сідлі, блискавичним в атаці. А ви, навпаки, причісуєтесь, як жінки, що заважає вам бачити, ви закутуєте свої ноги довгими й широкими сорочищами та ховаєте свої ніжні ручки в рукави, що звисають. І, вирядившись так, ви воюєте за порожні речі, такі, як безглуздий гнів, жадоба слави чи пожадливість до земних благ».

І коли вперше в тодішньому сценічному інтер’єрі на авансцену історичного дійства вийшов воїн нового типу – лицар Усевишнього, все та ж вправна рука так зобразила його яскравий образ: «Вони остерігаються будь-яких надуживань у їжі й одязі, бажаючи лише необхідного. Вони живуть усі разом, без жінок і дітей. І, щоб усього було вдосталь у їхній янгольській довершеності, усі вони живуть під одним дахом, не маючи нічого, що було би їхнім власним, об’єднані в пошануванні Бога своїм статутом. Серед них немає ні ледачих, ні гульвіс. Коли вони не на службі, що буває дуже рідко, або не зайняті споживанням свого хліба, дякуючи небесам, вони займаються ремонтом свого одягу, взуття чи зброї. Жоден з них не є головним, вони шанують кращого, а не знатного. У поводженні один з одним виявляють взаємну повагу, дотримуючись заповідей Христа, допомагають у всьому один одному».

І чи варто переконувати, що така духовна рать не могла не бути непереможною? Тоді також існували потужні імперії, були могутні політичні владики, міцно збиті й добре керовані монаршими дворами королівства. І в усіх – мілітарна сила. Зі зброєю в руках – майже все посполите громадянство. Армія в незмінному розумінні цього ремесла лицарського. Але тоді не було на планеті армії, могутнішої за легендарний Орден воїнів-ченців – тамплієрів. Навіть якби проти них об’єдналися всі армії всіх європейських королів, вони були б зметені цією фантастичною силою по-справжньому першої на планеті наддержави! Але наддержави не золотого тільця, як нині, а наддержави духа, що черпала свою могуть із небес.

Андрій Бальтазар знав про це не з книжок. Щойно він натрапив у книжкових глибинах на цю милозвучну перлину, на саме це дзвінке і пречисте слово – тамплієр, він миттєво згадав, що сам був там, був захисником храму Господнього. У попередньому житті. Як і в цьому.

Вони знову пішли до гардеробу. А тишу сколихнуло дружне дитяче шепотіння. Школярів почав таки охоплювати страх. Ці діти народилися вже після війни, але вони з розмов батьків знали, що це таке. Що таке встановлення радянської влади. У родині майже кожного з них бракувало когось. Це були діти, які про розстріли КГБ знали не з книжок.

Тим часом Самоплатов телефонував до Москви, до центрального апарату КГБ. На Луб’янку. Начальникові Головного управління боротьби з релігійними екстремістськими формуваннями.

– Вот здесь написано: «Тамплиеры». Вот так и написано, – диктував він телефоном. – Ты мне дай справку. Кто такие? Где действуют? Какие подрывные центры руководят ими оттуда, с Запада? Как ты не знаешь? А кто тогда знает? В СССР их нет. Ликвидированы? Ну и хорошо. А где они есть тогда? Видишь, в эту чертову Галичину пробрались. ЦРУ их забросило, как пить дать. Меня, слышишь, чутье не подводит. Без Запада не обошлось. Мы стоим на пороге разоблачения мощного подрывного подполья против Советского Союза. Они ведь детей втянули. Всех. Поголовно, представляешь? Сегодня сожгли весь отряд КГБ эти тамплиеры, а ты говоришь не знаешь. Давай-давай. Поднимай картотеку, поднимай досье. Жду немедленно. Я сейчас должен звонить Никите Сергеевичу. Смотри, чтобы он мне раньше не позвонил.

І тут закритий зв’язок перервався. У слухавці пролунав глухий голос із комутатора:

– Товарищ Самоплатов? С вами будет говорить товарищ Хрущев.

– Ну что ты там накопал, Паша? Не всех коновальцев с бандерами ты ликвидировал, получается, – глава СРСР, як завжди, робив висновки, ще не вислухавши доповіді.

– Докладываю, дорогой Никита Сергеевич. Местный комсомольский руководитель решил ликвидировать крест на церкви в родном селе. Но против него поднялось местное подполье. В результате столкновения с органами КГБ есть жертвы, о которых вы знаете. В ходе розыскных мероприятий нами выявлена подпольная организация тамплиеров.

– Кто выявлен? Я не расслышал.

– Там-пли-е-ры, Никита Сергеевич, тамплиеры. Нами выявлена разветвленная сеть ихней молодежной организации. Так сказать, националистический комсомол.

– Так это так теперь ОУН называется?

– Никак нет. Это не ОУН, товарищ Хрущев. Это совсем другое.

– И что это «совсем другое»?

– Не могу знать. Это неизвестный нам пока подрывной центр, руководимый из ЦРУ. В центральном аппарате сейчас мне дадут информацию об этом тамплиере.

– Так ты находишься на месте и ничего не знаешь, а они из Москвы будут тебе давать информацию, которой тоже не имеют? Так получается?

Самоплатову відібрало мову.

– И еще бандеровцев выгораживаешь. Может, ты поехал выполнять инструкции Лаврентия давать им автономию? С тобой все понятно, Самоплатов. Все подтверждается. Это последняя капля. Ты чего это по селам шлялся и про Коновальца расспрашивал у пацанов? Каяться поехал?

Що мав казати старий кілер – він онімів. З ним говорив глава наймогутнішої на планеті соціалістичної держави. Йому наче не звикати, але